Бріжіт Бардо, Кеннеді та Нурієв в об'єктиві фотографа Орландо Суеро

Орландо Суеро взяв в руки фотокамеру в 14 років і не розлучався з нею все своє життя. Він мав надзвичайний дар встановлювати довірливі стосунки з людьми, яких знімав. Серед його моделей були голлівудські актори, політики та відомі особистості 1950-1980-тих років.

Тоні Рендалл і Замба, 1965

Нова книжка фотографій нью-йоркського фотографа Орландо Суеро - Orlando/Photography - містить близько 200 знімків акторів, політиків, музикантів та інших знаменитостей XX століття. Деякі з цих світлин зберігалися в архівах понад 50 років.

Ідея книжки виникла після того, як колишнє фото-агентство Орландо надіслало його сину ящики з негативами та діапозитивами його знімків.

Син фотографа Джим Суеро та його друг режисер Род Гамільтон, відсканувавши близько 10 тисяч негативів, відібрали справжні перлини. Робота була сповнена емоцій.

Того дня, коли німецький видавець Хат'є Канц підтвердив, що книгу буде опубліковано, в Орландо стався інсульт.

Почувши, що книгу відправлено до друку, 93-річний Орландо розплакався. На першому фото в збірці - актор Тоні Рендалл читає книжку леву Замбі.

Це одна з понад сотні світлин, які Суеро зробив із Тоні і Замбою на ліжку під час зйомок фільму "Пухнастик" (Fluffy), комедії про професора психології, яка намагається довести, що лева можна приручити.

Суеро почав працювати на знімальних майданчиках у своєму рідному Нью-Йорку. Пізніше він переїхав до Голлівуду, де багато працював із зірками кіно.

Джанет Лі і Тоні Кертіс, зимові Олімпійські ігри, 1960

Джанет Лі зіграла свою найвідомішу роль у психологічному трилері Альберта Хічкока "Психо" 1960 року.

Але того ж року вона також знялася разом зі своїм чоловіком, актором Тоні Кертісом, у документальній стрічці про Зимові Олімпійські ігри у Каліфорнії "Люди, надії, медалі" (People, Hopes, Medals).

Кертіс і Лі були друзями Суеро, і він багато фотографував їх і раніше.

Суеро зажди був майстром живих спонтанних знімків, як-от цей, на якому Лі запалює сигарету Кертісу в крамниці одягу.

Як пише сам Суеро в книжці, "я завжди відчував, що запорукою класного знімка є взаєморозуміння. Якщо немає такого зв'язку між фотографом і моделлю, то й фотографія не вийде".

Жаклін і Джон Ф. Кеннеді, 1954

Зліт кар'єри Суеро почався з серії його фотографій, які він зробив з родиною Кеннеді.

Власник фотоагентства, в якому працював Суеро, спочатку доволі скептично сприйняв ідею молодого фотографа. Але незабаром йому довелося змінити свою думку.

Суеро провів п'ять днів у помешканні Кеннеді в Джорджтауні і зробив близько 20 фотосесій, результатом яких стали зворушливі знімки закоханої пари, яка нещодавно одружилася.

Пізніше Джекі вдячно напише Суеро: "Це єдині фотографії, на яких я не виглядаю як із фільму жахів. Якби я знала тоді, з яким чудовим фотографом я маю справу, я би не була вся на нервах. Бідолашний Орландо!"

Джон також поводився невимушено, він ще не позував на камеру так, як він буде робити пізніше, і дозволив Суеро сфотографувати його в окулярах, чого потім завжди уникав.

Джон Ф. Кеннеді, Керолайн і Жаклін Кеннеді, 1960

Цю фотографію Кеннеді з маленькою Керолайн на руках і Жаклін Суеро зробив під час президентської кампанії. Звичайно, він був не єдиним фотографом - на задньому плані можна побачити кількох інших журналістів та фотографів.

Суеро називав свої фото Кеннеді "відбитками на пісках" історії.

"Камера любила родину Кеннеді, - казав він. - Не було такого об'єктива, крізь який вони б не виглядали відмінно".

Ерта Кітт, приблизно 1958 рік

Цей замислений образ співачки Ерти Кітт, знятий на середньоформатну плівку, було зроблено у важкий період житті Суеро. Під час Другої світової війни 18-річному фотографу довелося відкласти камеру і взятися за рушницю.

Повернувшись додому після звільнення, він важко переживав посттравматичний синдром, і робота давала йому полегшення.

"Для мене робота стала способом втекти від війни. Вона дозволила мені вирватися, бо коли повертаєшся з фронту, війна для тебе не закінчується. Вона залишається з тобою на все життя... Фотографія давала мені розраду", - казав фотограф.

Дочка Кітт підтримала ідею книжки, вона була згодна з Джимом Суеро, що творчість його батька заслуговує на вшанування.

Рудольф Нурієв і Ширлі Маклейн, 1965 рік

На цьому знімку танцюрист балету Рудольф Нурієв і актриса Ширлі Маклейн на вечірці на честь Нурієва і балерини Марго Фонтен. Маклейн і Нурієв танцюють фруг, мода на який минула значно швидше, ніж на балет.

Вечірку влаштували в Малібу в будинку дизайнера костюмів Жана Луїса. Список запрошених був приголомшливим: Марлон Брандо, Кері Грант, Лорен Беколл тощо.

Суеро найбільше прославився чорно-білими світлинами. Як він пояснює в книжці: "Чорна-біла плівка має певну наготу, беззахисність. Вона відбиває красу і емоції людини так, як це неможливо зробити в кольорі".

Бріжіт Бардо, 1965 рік

Коли Суеро потрапив на зйомки комедії "Віва Марія!" з Бріжіт Бардо, він був розчарований. Фотограф сподівався на ексклюзивну фотосесію з кінозіркою, але на знімальному майданчику був натовп людей з фотокамерами.

Суеро був нижчий на зріст, ніж інші фотографи та і сама Бардо, і просто стояв осторонь. Акторка помітила його і разом вони зробили грайливу фотосесію на пляжі.

Напевно, саме про ці фото йдеться в розмові між Орладно і його сином, яку надруковано на початку книжки. Батько каже синові з посмішкою: "Я знаю, що ти завжди тишком пробирався в кімнату, де я проявляв плівку, щоби подивитися на фото оголених жінок. Невже ти думав, я цього не знав!"

Бріжіт Бардо в образі Чарлі Чапліна, 1965 рік

Це фото вирізняється на тлі більшості світлин Бардо, на яких вона завжди виглядає секс-символом. Балакаючи з Суеро, Бардо якось зізналась, що практично не знала Чарлі Чапліна.

І тоді фотограф запропонував їй сфотографуватися в образі легенди, щоби таким чином встановити з ним зв'язок.

Єдиний час, коли можна було зробити цей знімок на пляжі, був рано вранці, але Бардо не любила рано вставати.

Втім, вочевидь, обидва отримали величезне задоволення від цієї зйомки, як видно на іншому фото, де Суеро посміхається в камеру поруч із Бардо в костюмі Чапліна.

Суеро завжди вважав себе радше інтуїтивним фотографом, ніж технічним. Як він розповідає в книжці: "Коли згадую свої фотографії, я усвідомлюю, що їхній успіх великою мірою залежав від мого чуття фото".

"Звичайно, я знав базові аспекти зйомки. Але коли справа доходила до вибору обладнання, освітлення, того чи іншого, правильне рішення мені завжди підказував інстинкт, - казав він. - Думаю, це такий спосіб мислення очима", - підсумовує він.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

...