Японія: бездоганно чисті вулиці і жодного смітника. Як таке можливо?

Історія про те, чому в Японії так мало смітників, виявляється складнішою, ніж здається на перший погляд. У цій історії безліч факторів - від глибоко вкорінених соціальних норм до смертоносної терористичної атаки 1995 року.

Оглядаючи визначні пам'ятки Токіо, ви можете опинитися в ситуації, коли цілий день доводиться носити із собою порожній стаканчик з-під кави та обгортку від сендвіча з яйцем із магазину.

Японія славиться своєю відданістю чистоті, тож чому тут нікуди викинути сміття?

Це питання знайоме багатьом відвідувачам країни. Саме воно породило безліч відео в соціальних мережах, на яких спантеличені туристи шукають смітник на бездоганно чистих вулицях.

Однак відповідь є складнішою, ніж здається на перший погляд.

"Це складне поєднання історичних процесів... економічних явищ, політичних подій та їхнього різнопланового впливу на те, як люди вирішують діяти", — каже Ейко Маруко Сініавер, професорка історії у коледжі Вільямс і авторка книги Waste: Consuming Postwar Japan ("Сміття: споживання в повоєнній Японії").

Японія не завжди була країною без вуличних смітників. Сініавер вказує на березень 1995 року як на важливий переломний момент у культурі поводження зі смітниками: тоді члени секти "Аум Сінрікьо" розпилили газ зарин на трьох лініях токійського метро під час ранкової години пік, унаслідок чого загинуло 14 людей, а тисячі постраждали. Після цих подій влада, аби запобігти новим терористичним атакам, закрила або прибрала смітники у транспорті та на вулицях.

Подальші теракти в усьому світі, зокрема події 11 вересня 2001 року в США, сприяли тому, що від цих заходів не стали відмовлятися.

Однак через три десятиліття міркування безпеки вже не пояснюють, чому в країні так мало смітників, і водночас чому Японія залишається настільки чистою країною, де майже немає сміття.

Частково відповідь криється у вартості та практичних міркуваннях. За словами Аї Йошіди з Національного інституту досліджень довкілля Японії, починаючи з 2000-х років деякі муніципалітети свідомо скорочували кількість вуличних смітників, щоб спонукати людей забирати своє сміття додому.

"Наприклад, у Кіото кількість вуличних смітників скоротили більш ніж удвічі після 2011 року, коли такі проблеми, як викидання в них побутових відходів і накопичення сміття навколо, призвели до зростання витрат на обслуговування та управління", — додає Йошіда.

Але чому ж на вулицях не більшає сміття? Йошіда застерігає від пояснення чистоти в Японії якимось суто японським почуттям охайності. Вона наголошує, що чисті вулиці — це також результат багаторічної цілеспрямованої політики.

"Протягом десятиліть муніципалітети інвестували в кампанії проти засмічення, просвітницьку роботу серед населення, прибирання вулиць та заходи з екологічного дизайну, покликані запобігати засміченню", — каже вона.

Але, за її словами, важливу роль відіграють і соціальні норми. Одна з них — "мейваку о какенай": принцип, що передбачає не робити того, що може завдати незручностей іншим.

Свою роль відіграють і повсякденні звички: їсти на ходу в Японії не надто прийнято, тому люди зазвичай утворюють менше сміття, перебуваючи поза домом.

"Якщо проаналізувати мій власний розпорядок дня, то важко сказати, скільки саме сміття утворюється під час переміщення між домом і роботою, — каже Сініавер. — До того ж, у дорозі менше можливостей насмітити... адже в Японії не прийнято їсти на ходу чи під час поїздки в поїзді".

У туристів, звісно, ​​інший досвід перебування в місті. Вони проводять довгі дні, оглядаючи визначні пам'ятки, купуючи напої та перекуси в цілодобових магазинах, — і значно частіше опиняються в ситуації, коли доводиться носити сміття із собою, не маючи під рукою очевидного місця, куди його можна було б викинути.

За словами гіда з Японії Дзюнко Йокоо, брак смітників в легкодоступних місцях спочатку може спантеличувати й дратувати туристів. Утім, багато хто швидко адаптується.

"Спершу мої гості часто нарікають на відсутність урн, але водночас їм подобається, що на вулицях немає сміття, і вони вчаться переймати принцип "у Токіо — живи як токієць", — каже вона. Попри думку багатьох відвідувачів, смітники не зникли остаточно — треба просто знати, де їх шукати, додає Сініавер.

"Вони досі є на залізничних станціях — часто у вигляді прозорих контейнерів біля турнікетів, де за ними можуть наглядати персонал або камери відеонагляду”.

“А буквально цього місяця на токійській станції Сіндзюку почали випробовувати, мабуть, найбільш "японське" рішення: роботів-сміттярів, які пересуваються станцією та збирають непотріб”.

“Доки такі роботи не стануть звичним явищем, відвідувачам, імовірно, доведеться робити те саме, що й токійці: носити сміття із собою, доки не знайдуть місце, куди його можна викинути".