Збірна біженців в Ріо: боролись за життя, тепер – за медалі

Десять біженців із Сирії, Південного Судану, Конго та Ефіопії під прапором з п'ятьма кільцями 5 серпня вийдуть на стадіон у Ріо-де-Жанейро як Олімпійська команда біженців.

На церемонії відкриття Ігор вони шикуватимуться під гімн Олімпіади перед збірною Бразилії.

Плавці з Сирії, бігуни із Південного Судану та Ефіопії, та дзюдоїсти з Конго.

Це перша команда біженців в історії Олімпійських ігор. І так само перші Ігри у житті спортсменів із цієї команди.

Ось деякі з їхніх історій:

Вони вижили

Пополє Місенга дзюдоїст із Конго. Під час Чемпіонату світу з дзюдо у 2013 році він знайшов притулок у Бразилії.

Зараз йому 24. Його мати загинула під час конфлікту, а брат пропав безвісти. Коли хлопцю було сім років, він намагався втекти від війни у рідній країні через ліси.

Він каже, що саме завдяки дзюдо став спокійним та сконцентрованим.

Коли хлопець приїхав на Чемпіонат світу у 2013, тренер залишив його та ще трьох спортсменів в готелі без їжі та грошей на чотири дні. Тоді вони втекли і стали шукати притулку.

Місенга двічі ставав чемпіоном Африки.

На Олімпійських іграх у Ріо змагатиметься у ваговій категорії до 90 кг. "Коли я думаю, що я зараз олімпійський спортсмен, почуваюся дуже дивно. Це все відбувається насправді, це не сон, а реальність. Я - олімпійський спортсмен", - каже він.

Зараз у Пополє є однорічний син. Але він досі сподівається віднайти своїх рідних. Оскільки Ігри проходять в Бразилії, усі в Африці спостерігатимуть за ними по телевізору. "Я хочу перемогти в Олімпіаді, аби знову поєднатися зі своєю сім’єю", - ділиться хлопець.

Йоланд Мабіка разом з Попоулом стала біженкою в Бразилії у 2013 році і досі живе у фавелах.

18 років тому, коли дівчинці було 10, вона втекла від конфлікту в Конго і більше ніколи не бачила свою родину.

Усе своє життя Йоланд присвятила спорту. Вона навчилася дзюдо у таборі для біженців. У Конго дівчина брала участь у національних та міжнародних змаганнях. У разі поразки, тренер бувало закривав її в клітці на тиждень або два.

Вона каже, що пройшла через багато страждань в Конго, але здаватися не збирається, не можна. "Моє послання до них (біженців в усьому світі - Ред.) - берегти надію і продовжувати вірити. ... Це стосується всіх біженців у світі, які страждають від втрати родин, від воєн та вбивств".

Юсрі Мардіні 18 років. Найважливішим у своєму житті вона вважає плавання.

"Плавання – це моя пристрасть, мені важко це пояснити, це йде від серця, - каже дівчина. – Під водою ти ні про що не думаєш, усі твої проблеми, все, що сталося, змивається".

Юсра займалася плаванням разом із сестрою Сарою ще у Дамаску (Сирія). Іноді через бомбування плавати вона не могла. Зрештою їхній будинок у Дамаску зруйнували, і дівчата дісталися табору біженців у Лівані і далі вирушили до Європи у надії на нове життя.

Випробуванням для сестер став заплив в Егейському морі. Менше року тому, коли вони у човні разом із 20 іншими біженцями намагалися дістатися з Туреччини до Греції, у човна зламався мотор. Юсра, Сара та ще двоє біженців стрибнули у воду, аби дотягнути човен до суші. Тільки вони четверо з усіх в човні вміли плавати.

Вода була холодною, і все її життя пропливло у неї перед очима, розповідає дівчина. Проте здатися для плавчинь було би соромом. За три години вони витягли човен з біженцями до берегів Лесбоса.

"Для мене не було різниці: я могла загинути тоді у воді, але ж у своїй країні я теж ледь не померла", - згадує Юсра.

Після прибуття до Лесбосу протягом 25 днів Юсра добиралася до Німеччини. Там осіла у таборі для біженців у Берліні.

Дівчина розповідає, як вмовила перекладача у таборі відправити її у спортивний клуб для плавання. Побачивши техніку плавання Юсри та її сестри, клуб прийняв дівчат на тренування.

"Я хочу надихати кожного і хочу допомогти біженцям, - каже дівчина. - Життя йде далі, воно не зупиниться, тому що в тебе є біль. Ні, треба рухатися вперед, треба все пропрацювати".

Анджеліні Надаї Лоаліс 21 рік. Свого часу вона втекла з Південного Судану. Селище, в якому жила дівчина, було повністю зруйноване під час конфлікту.

"Навколо було багато жорстокості. Ми постійно переміщалися з одного місця до іншого".

Відколи Анджеліна покинула країну, вона ніколи більше не бачила своїх батьків, сестер та братів.

У школі вона бігала для забави і не вважає біг своїм талантом. На Олімпіаді вона бігтиме на 1,5 км.

Напередодні Ігор дівчина витримує жорсткі тренування і попри біль не здається, бо хоче досягти чогось у житті і домогтися чогось кращого для своєї родини.

"Я хочу показати біженцям, що вони такі ж, як і інші люди. Вони так саме можуть змагатися в інших сферах. – так бачить свою місію Анджеліна на Олімпіаді. – Зазвичай біженці ходять з опущеною головою. Я хочу надихнути їх спробувати зробити щось більше і познайомитися з людьми навколо".

Вона вважає, що кожен біженець – передусім людина і кожен може зробити щось краще, щось для миру в світі.

"Символ надії"

Національні олімпійські комітети (НОК) по всьому світу оголосили про відбір спортсменів, які не мають країни, але потенційно можуть виступити на Олімпіаді у Ріо-де-Жанейро.

Фінансування їхньої підготовки до літніх Ігор взяв на себе Олімпійський комітет солідарності. І Міжнародний олімпійський комітет (МОК) дозволив спортсменам виступати під прапором та гімном Олімпіади.

Із 43 потенційних кандидатів міжнародні федерації, національні олімпійські комітети та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців відібрали десятьох.

Дехто з них жив в величезному таборі для біженців у Какумі (Кенія) на кордоні з Південним Суданом, дехто в Німеччині та Бразилії. Усі - офіційні біженці.

"Ми надамо їм дім на території Олімпійського селища разом з іншими атлетами світу. ... Вони стануть символом надії для біженців в усьому світі і допоможуть світу дізнатися більше про цю (міграційну. - Ред.) кризу", - сказав президент МОК Томас Бах.

Останні сім місяців команду біженців тренували професійні спортсмени. П'ятеро олімпійців із Південного Судану тренувались у Найробі під наглядом Тегли Лорупе. Кенійка, дворазова чемпіонка нью-йоркського марафону та трикратна олімпійська чемпіонка стала керівником місії з підготовки біженців до Ігор.

"Так, мене називають мамою в нашій місцевості. … Тепер я стала мамою десяти спортсменів. Лише двох не вистачає, щоб створити футбольну команду, це було моєю мрією", - написала пані Лорупе у своєму <link type="page"><caption> Facebook</caption><url href="https://www.facebook.com/tegla.loroupe?fref=ts" platform="highweb"/></link>.

"Не важливо хто є батьком для них усіх. … Щасти, мої спортсмени, Бог дарує вам мудрість та силу".

За даними щорічного дослідження Управління Верховного комісара ООН у справах біженців Global Trends, у 2015 році 65,3 млн людей залиши свої домівки через конфлікти, жорстокість, переслідування та порушення прав людини.

24 людини тікали зі свого місця проживання щохвилини.

21,3 млн з них стали біженцями.