Сі в гостях у Трампа. Чому лідери Китаю та США так ні про що й не домовилися і чим це загрожує

Дональд Трамп останній рік зустрічався із Сі Цзіньпіном частіше, ніж будь-який американський президент із китайським головою до нього. Але ось черговий саміт позаду, а жодну проблему у відносинах двох головних держав планети вирішити так і не вдалося.

Чому? Тому, що попри очевидні теплі відносини й бажання Трампа бути на короткій нозі з могутнім правителем комуністичного Китаю, дві країни залишаються непримиренними суперниками в боротьбі за лідерство у світі: військове, економічне й технологічне.

Однак зараз жодна зі сторін не має змоги здолати іншу, і тому вони підтримують крихке перемир'я доти, доки не наберуться сил для вирішальної сутички, кажуть експерти.

Крім того, поки що в них є важливіші турботи: у Трампа - війна з Іраном і вибори до Конгресу, у Сі - зміцнення вертикалі влади перед черговим продовженням повноважень та економічні проблеми вдома.

Тому візит Сі до Америки цього тижня, як і очікували, обернувся урочистим заходом із мінімальним результатом.

Сі позичив двох панд американському зоопарку, Трамп похвалився новим вертолітним майданчиком, але зрештою всі залишилися при своєму - і єдиною важливою домовленістю стало продовження на два місяці перемир'я в торговельній війні, досягнутого майже рік тому на першій зустрічі Сі з Трампом відтоді, як той повернувся до Білого дому на другий термін.

Відтоді зустрічей Трампа й Сі не бракує. Американський президент з'їздив до Пекіна в травні, тепер прийняв китайського голову у Вашингтоні, а в листопаді вони знову побачаться на форумі АТЕС у Шеньчжені. Після цього Сі повернеться до США на саміт "Групи двадцяти", куди Трамп також запросив Володимира Путіна, викликавши обурення європейців та інших союзників України.

Перемир'я - тимчасове, проблеми - попереду

Саміт не виправдав навіть найскромніших очікувань, каже китаєзнавець Скотт Кеннеді з американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS).

"Трамп прагне стабільності, помпезності, близьких особистих відносин. Китайці теж хочуть стабільності, вони отримали перемир'я на вигідних умовах і хочуть його зберегти", - каже Кеннеді.

"Але це дуже крихке перемир'я. Його продовжили лише на два місяці. Чому не на пів року-рік? Ось головне питання", - додає він.

"Ані Трамп, ані Сі явно не поспішають іти на поступки. Залишається сподіватися, що третя й четверта дії цієї дипломатичної п'єси в Шеньчжені та Маямі принесуть відчутніші результати", - каже експерт.

Втім, розраховувати на це не варто, попереджає професор Колумбійського університету Томас Крістенсен, один із провідних американських фахівців із Китаю.

"Багато хто вважає, що в нас розрядка, серйозний поворот в американо-китайських відносинах, - каже він. - Як на мене, це перемир'я - тимчасове й дуже крихке. На нас чекають серйозні проблеми вже за рік".

По-перше, через Тайвань. Користуючись поступливістю Трампа, Китай намагається пересунути межі дозволеного й видає вільні міркування американського президента про Тайвань у спілкуванні з пресою після травневого візиту до Пекіна за офіційну позицію Вашингтона.

Тепер Китай фактично вимагає від США виступати проти незалежності острова й не продавати йому зброю. Нічого такого ані Конгрес, ані Білий дім робити не збираються, і це - перша й головна причина ймовірного майбутнього загострення, переконаний Томас Крістенсен, який раніше курував у Держдепартаменті США відносини з Китаєм і Тайванем.

Інша причина - Іран. Китай не збирається розривати економічні зв'язки з ісламською республікою й допомагає їй воювати з Америкою. У якийсь момент терпець Трампа може урватися.

А тут якраз вчасно з'явився новий закон про санкції проти Росії та Ірану, який розширив його повноваження карати тих, хто допомагає їм вести війну.

Але поки що - мир, дружба, жуйка. Жодної напруженості саміт не виявив. Усе тому, що цілі зустрічі були мінімально амбітними, а очікування - максимально заниженими, каже Кеннеді.

Головною метою було не посваритися на людях, а не розв'язати давні проблеми.

"Порядок денний попереднього візиту 11 років тому був набагато ширшим, - зазначає він. - Контраст дуже сильний. Що ще раз доводить, що відносини зараз набагато крихкіші".

"Напружене затишшя"

Минулого разу Сі Цзіньпіна у Вашингтоні приймав Барак Обама. Не лише порядок денний, а й хореографія двох державних візитів разюче відрізняються, зазначає радник Обами Раян Хасс, який особисто готував попередню зустріч.

"Ані закритої вечері до саміту, ані ланчу, ані пресконференції. Схоже, єдина мета візиту - протокол", - ділиться спостереженнями Раян Хасс, нині директор Китайського центру в американському Брукінгському інституті.

"Увесь ранок відведено церемоніям і протокольним заходам. На зустріч за зачиненими дверима Овального кабінету - тобто на обговорення найскладніших і найделікатніших питань - виділили лише пів години, причому з послідовним перекладом, що ще більше скорочує час змістовної розмови", - додає він.

А на вечерю запросили лише лояльних до Трампа бізнесменів, а також його оточення й родичів.

Минулого разу, за Обами, Сі довелося вечеряти в менш затишній компанії журналістів, діячів культури й навіть керівника китайського напряму ненависної Пекіну правозахисної організації Human Rights Watch.

Тому з Трампом китайцям набагато приємніше мати справу, вважає Раян Хасс. Трамп - мрія китайського режиму, він не акцентує на правах людини, не вимагає від Китаю політичних та економічних реформ.

"Трамп публічно завжди шанобливо ставиться і до Сі, і до Китаю як до рівних", - зазначає Хасс.

Китаю цього поки що достатньо, та й американцям вигідно зберігати статус-кво, оскільки жодна зі сторін не має запасу міцності для ескалації.

"Зараз у відносинах США й Китаю панує напружене затишшя. Реальні проблеми нікуди не зникли й лише загострюються - від торгівлі та економіки до геополітики, включно з Іраном, - пише Хасс.

"Проте обидві сторони бачать більше ризиків, ніж вигод, у відмові від крихкої стабільності, яку обидва лідери підтримують від моменту укладення перемир'я на особистій зустрічі восени минулого року", - додає він.

Час на їхньому боці

І США, і Китай упевнені, що час на їхньому боці, варто лише почекати. Тому вони уникають ескалації зараз, коли ніхто до неї не готовий.

Американці вірили в перемогу від самого початку, а лідерство в технологіях ШІ додало їм ще більшої впевненості.

Китайців же підбадьорила спочатку перемога над Трампом у його власній торговельній війні, а потім - іранський конфлікт, у якому вони несподівано проявили себе як головна стабілізувальна сила світового енергетичного ринку.

Трамп після повернення до влади обіцяв було притиснути Китай, але, діставши відсіч, зрештою знизив початкові фактично заборонні мита на китайські товари й пішов на перемир'я.

Китайці збираються його підтримувати з двох причин, вважає Раян Хасс.

По-перше, вони впевнені, що Америка слабшає, а Китай міцнішає. На кожній з останніх двох зустрічей із Трампом Сі Цзіньпін говорив про необхідність уникнути "пастки Фукідіда", яка обіцяє війну в переломний момент історії, коли держава, що піднімається, кидає виклик панівній державі, а та починає відстрілюватися.

Однак поки Китай визнає, що США - провідна економічна, фінансова й військова держава планети, а Трамп ще не встиг зруйнувати всі західні альянси.

Тому вести розмову на рівних Китай уже може, але от із позиції сили - поки що ні.

Зараз США й Китай надто сильно залежать один від одного, щоб битися.

І по-друге, тому що китайці не готові домовлятися про новий порядок із Трампом, оскільки знають ціну його слову, а до того ж усвідомлюють, що панівні кола в США розглядають Китай як суперника в боротьбі за панування у світі й потенційно здатні піти на загострення, щойно Трамп піде на пенсію.

"Китайці - вправні перемовники. Вони не поступляться ані на йоту більше за абсолютний мінімум заради збереження стабільності", - пише колишній радник Обами Раян Хасс.

"Їхнє головне завдання - виграти час, щоб забезпечити самодостатність на випадок майбутнього конфлікту. Вони не мають на меті поліпшувати відносини зі США".

Тим самим займаються й американці.

Поки Китай прискореними темпами розвиває власне виробництво літаків і напівпровідників, США поспішають знизити залежність від Китаю в постачанні рідкісноземельних металів та інших стратегічно важливих ресурсів.

Будь-які спроби врегулювати одвічні проблеми між двома провідними державами планети загрожують тертями й конфліктом.

Тому поки що вони воліють відкласти їх на майбутнє й зосередитися на формі, а не змісті: тиснути один одному руки, стелити килимові доріжки й вихваляти свою мудрість і далекоглядність.

Саме це й відбувалося останні три дні у Вашингтоні.