Як США змінюють ядерну стратегію, щоб протистояти Росії та Китаю

США змінюють правила ядерного стримування. Тепер Вашингтон готується одночасно стримувати Росію та Китай, чий арсенал швидко зростає. До того ж невдовзі закінчується останній договір, який обмежує ядерні озброєння США та РФ.

Одним з нових елементів стратегії може стати ширше використання нестратегічної ядерної зброї, а також більша роль союзників у стримуванні.

NBC News першою розповіла про новий план Пентагону: США хочуть бути готовими стримувати одночасно Росію та Китай і при цьому робити більшу ставку на нестратегічну, тобто тактичну ядерну зброю. Про такий поворот американської ядерної політики експерти говорили й раніше.

ВВС пояснює, як загрози з боку Росії та Китаю можуть змінити підхід США до ядерного стримування.

Посилення китайських збройних сил - не єдиний виклик, який змушує США переглядати свою стратегію.

Європа знову живе в тіні ядерної загрози - можливо, найбільшої від часів розпаду СРСР.

Росія використовує проти України ракети, які можуть нести ядерні боєголовки, хоча зараз вони оснащені звичайними. А Кремль тим часом випробовує і демонструє нові види зброї.

Ще один фактор - війна США та Ізраїлю з Іраном. Ядерну зброю в цьому протистоянні не застосовували, однак президент США Дональд Трамп погрожував Ірану фактично повним знищенням. 7 квітня він заявив, що "сьогодні вночі загине ціла цивілізація", якщо Іран відмовиться від участі в мирних переговорах.

Однією з причин американських ударів по Ірану у 2025–2026 роках Вашингтон називав іранську ядерну програму.

Адміністрація Трампа тепер змінює підхід до стримування, розширюючи можливості для так званої "контрольованої ескалації". Одним з інструментів у цій моделі може стати нестратегічна ядерна зброя.

Офіційно подробиць нової стратегії США не публікують. Однак останніми місяцями її можливі принципи та підходи обговорювали в аналітичних доповідях, зокрема Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS).

Про підготовку нового документа також повідомляє NBC News. У матеріалі від 5 серпня видання посилається на п'ять джерел, знайомих з його змістом.

Є ще одна зміна: США хочуть, щоб союзники більше відповідали за власну безпеку. У близьких до адміністрації експертних публікаціях це називають "розподіленим стримуванням" - коли країни-союзники беруть на себе більше відповідальності за власну оборону та ядерне стримування у своїх регіонах.

У стратегії національної оборони США, опублікованій у 2026 році, сказано: в Європі та інших регіонах союзники мають самі відігравати головну роль у протидії загрозам, які найбільше стосуються їх. США при цьому обіцяють допомагати, але ця допомога буде "обмеженою".

Проєкт нової ядерної стратегії очолює глава політичного управління Пентагону Елбридж Колбі.

Контрольована ескалація

Ідея полягає в тому, що у війні, де можливе застосування ядерної зброї, США хочуть мати можливість контролювати рівень напруження на кожному етапі.

Головний інструмент тут - ядерне стримування.

Але стратегічна ядерна зброя підходить не для кожного сценарію. Її потужність настільки велика, що застосування може одразу призвести до катастрофічних наслідків. Тобто це поганий інструмент, якщо потрібно поступово посилювати тиск на противника.

Зараз ядерне стримування між наддержавами забезпечують стратегічні ядерні сили. До них належать міжконтинентальні балістичні ракети, балістичні ракети на підводних човнах і стратегічні бомбардувальники. Разом ці три компоненти називають ядерною тріадою.

Але що робити, якщо країні загрожує не такий самий потужний ядерний арсенал, а значно менша за масштабом ядерна зброя?

Прихильники нового підходу вважають, що в такій ситуації звичайної зброї може бути недостатньо. Водночас погроза знищити цілу країну ядерним ударом може звучати настільки радикально, що противник просто не повірить у готовність США піти на це.

Саме тому Вашингтон хоче мати більше варіантів - між звичайною зброєю та повномасштабним ядерним ударом.

"Якщо ви справді хочете, щоб розширене стримування працювало, політичне керівництво має мати такі варіанти дій, які воно справді готове застосувати", - цитує NBC одного зі своїх співрозмовників. Інакше у США залишаться лише крайні варіанти, а противник може не повірити, що Вашингтон справді готовий ними скористатися.

США вже мають нестратегічну ядерну зброю - переважно авіабомби B61. Їх зберігають у Бельгії, Німеччині, Італії, Нідерландах і Туреччині. Але контроль над цією зброєю залишається в руках США: рішення про її застосування ухвалює американське керівництво.

Є й інші, новіші системи. Наприклад, ядерна боєголовка зниженої потужності W76-2, яку встановлюють на балістичні ракети Trident II D5 американських підводних човнів. Також США розробляють морську крилату ракету з ядерною боєголовкою SLCM-N.

Втім, у Пентагоні вважають, що нинішнього арсеналу недостатньо - США потрібно більше варіантів для стримування противника.

Китайська загроза

До лютого 2026 року стратегічні ядерні сили Росії та США регулював договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь — СНО-3.

Він не обмежував нестратегічну ядерну зброю. Певною мірою її стосувався інший договір (ДРСМД), який забороняв наземні ракети середньої та меншої дальності. Водночас він дозволяв розробляти й виробляти авіабомби, торпеди, артилерійські снаряди та міни.

Ракети меншої дальності можуть летіти на 500–1000 км, середньої - на 1000–5500 км. Їх запускають з мобільних установок або шахт. Такі ракети можуть нести звичайні боєголовки, але їх можна оснащувати й ядерними.

Наскільки складно протидіяти такій зброї, показала війна з Іраном. У середині травня ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман писав, що, за оцінками американської розвідки, за місяць Іран зміг відновити до 90% ракетних підземних комплексів і тунелів, а також близько 70% пускових установок і ракет, які мав до війни.

Звісно, Іран має унікальний досвід створення та використання ракетних сил. Але цей приклад показує головне: така зброя може становити серйозну загрозу, а знищити її звичайними засобами непросто.

Китай не брав участі ні в СНО-3, ні в ДРСМД. У Вашингтоні це давно вважали проблемою: поки США та Росія обмежували свої ядерні арсенали, Китай міг розвивати свої без жодних таких зобов'язань.

При цьому можливості Китаю швидко нарощувати ядерний арсенал значні - і Пекін ними користується.

У доповіді Пентагону за 2025 рік йдеться, що Китай розробляє ядерні боєприпаси потужністю менш як 10 кілотонн. За оцінкою американських військових, Пекін хоче мати можливість не просто погрожувати ядерною зброєю, а й точніше контролювати, наскільки далеко заходить ядерна ескалація.

Китай вже має ракети, які дають йому такі можливості. Серед них - балістична ракета середньої дальності DF-26 та авіаційна балістична ракета, яку запускають з бомбардувальника H-6N. За даними Пентагону, це високоточна зброя, призначена для ударів по цілях на полі бою. Вона також може нести ядерні боєприпаси малої потужності.

Для Китаю це особливо важливо, оскільки його головні військові амбіції пов'язані не стільки з глобальним протистоянням, скільки з Азійсько-Тихоокеанським регіоном - і передусім із Тайванем. Тому ракети середньої та меншої дальності для Пекіна мають особливу цінність.

Європа під прицілом "Орєшника"

У Європі загострюється протистояння Росії та країн НАТО. Москва нарощує нестратегічний ядерний арсенал - зокрема, ракети "Іскандер", "Калібр", "Кинджал", "Циркон", Х-22 та Х-32. Росія вже застосовує їх проти України, щоправда, зі звичайними боєголовками.

Водночас комплекси "Іскандер" з тактичними ядерними боєголовками розміщені в Білорусі. Росія та Білорусь також проводять із ними спільні навчання.

Росія вже тричі застосовувала проти України ракету середньої дальності "Орєшник". До цього класу належать ракети, здатні долати від 1000 до 5500 км. На Заході їх додатково поділяють на дві групи: ракети дальністю 1000–3000 км і так звані проміжні - від 3000 до 5500 км.

Ідея "розподіленого стримування", коли союзники беруть на себе більшу частину відповідальності за власну безпеку, у Європі вже поступово втілюється на практиці.

Дві європейські країни мають власну ядерну зброю - Велика Британія та Франція. Британський ядерний арсенал є частиною системи ядерного стримування НАТО. Франція ж проводить власну, незалежну ядерну політику.

У березні 2025 року Франція запропонувала створити систему колективного ядерного стримування на основі власного ядерного арсеналу. За задумом, країни-партнери зможуть розміщувати на своїй території французькі літаки з ядерною зброєю.

Для Франції це означатиме збільшення дальності застосування її ядерних сил, а для партнерів - своєрідну французьку "ядерну парасольку" над ними.

До цієї ініціативи вже приєдналися Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Данія, Польща, Швеція, Греція та Норвегія. Згодом до неї можуть долучитися й інші європейські країни.

Окремо Британія веде з Францією переговори про спільний підхід до ядерного стримування.

Чим небезпечна "мала" ядерна зброя

Ідея розширити ядерний арсенал за рахунок боєприпасів малої потужності має чимало критиків.

NBC наводить думку: чим більше варіантів застосування ядерної зброї матимуть США, тим складніше буде готувати військових до її використання. У результаті це може послабити американські ядерні сили, зокрема стратегічні.

Є й інша проблема — нова гонка озброєнь. США та їхні союзники нарощуватимуть арсенали, а Росія і Китай навряд чи залишаться осторонь.

Але головний ризик, на думку критиків, інший: менш потужну ядерну зброю може бути легше застосувати. Саме слово "тактична" чи "нестратегічна" може створювати хибне враження, ніби наслідки такого удару будуть обмеженими.

Проблема в тому, що ядерний удар не стає безпечним лише через меншу потужність боєприпасу. Сам факт застосування ядерної зброї у війні може запустити ланцюг подій, який призведе до повномасштабної ядерної війни.

"Якщо у конфлікті з іншою ядерною державою буде застосовано ядерну зброю, ніхто не може гарантувати, що навіть найменший за масштабом удар залишиться обмеженим", - сказав NBC виконавчий директор некомерційної організації "Асоціація з контролю над озброєннями" Деріл Кімболл.

Тому, за його словами, прагнення Вашингтона контролювати ядерну ескалацію може виявитися ілюзією.