Не зійти з глузду: як працюють в стаціонарі психіатрії

Стереотипи про радянські "божевільні", страх перед антидепресантами та переконання, що чоловіки не плачуть, — це все досі заважає людям вчасно звертатися по допомогу. Проте сучасна психіатрія в Україні поступово змінюється.

Софія Лицур - героїня нового епізоду подкасту "Я тебе врятую". Вона - лікарка-психіатриня Центру ментального здоров'я у "Лікарні Святого Луки" Першого медичного об'єднання Львова.

Після університету Софія Лицур потрапила на Волинь — і залишилася одна на сотню пацієнтів у гострому чоловічому відділенні психіатрії. У той момент вона могла злякатися й назавжди покинути медицину.

Натомість ця інтернатура за розподілом стала для неї точкою неповернення, після якої вона остаточно закохалася в професію.

Повну історію Софії Лицур слухайте у подкасті BBC News Україна "Я тебе врятую":

За словами лікарки-психіатрині, до стаціонару потрапляють пацієнти з дуже широким спектром розладів, який умовно поділяють на психотичний та невротичний.

З одного боку, це складні й гострі психотичні стани — психози, манії, важка психотика та хвороби з тривалим перебігом, зокрема шизофренія, де пацієнти потребують цілодобового спостереження, наглядових палат і суворого контролю за прийомом ліків.

З іншого — це невротичний спектр: депресивні й тривожні розлади, ПТСР, а також органічні зміни головного мозку внаслідок травм і контузій, з якими нерідко звертаються військові, ветерани та цивільні, коли хвороба порушує їхнє щоденне функціонування або супроводжується ризиком суїциду чи важкими відкатами на початку фармакотерапії.

Як лікують у стаціонарі

Відділення, де працює Софія Лицур - одноповерхова будівля, обшита деревом, розташована в парковій зоні. Тут одночасно може перебувати до 40 пацієнтів.

"Довкола лавочки, тренажери, шахові столи. Це щось таке безпечне, комфортне, красиве. Загалом в стаціонарі пацієнтам не нудно. Ми їх стараємось займати, розважати, активувати, як тільки можемо", - розповідає Софія.

Тут також є індивідуальна і групова терапія, бібліотека, тенісні столи, PlayStation.

Відділення працює в складі багатопрофільної лікарні, тому коли пацієнту потрібна додаткова діагностика чи суміжні спеціалісти, це все можна організувати.

"Пацієнти, які поступають до нас, уже мають інше уявлення про психіатрію. Вони повертаються, якщо потрібно. Звертаються за амбулаторною допомогою, бо знають, що це місце, де їх не засудять, де немає цих всіх страхів, про які уявляють ті, хто дивляться на світ через стигму", - розповідає Софія.

Вона також зазначила, що у відділенні "місць завжди недостатньо". Тут лікують і цивільних, і військових.

"До нас звертаються і ветерани, і звільнені з полону, і цивільні. І це насправді велика кількість людей і з часом вона все збільшується і збільшується, а відділення наше, на жаль, не збільшується".

Добровільно чи примусово?

Попри поширені страхи, примусова госпіталізація в сучасній Україні - виняткова подія. Цей процес суворо регулюється законом "Про психіатричну допомогу".

Підстав для цього існує лише три: коли людина загрожує собі (суїцидальний ризик), оточенню або перебуває в настільки важкому стані, що без втручання завдасть собі непоправної шкоди.

Навіть якщо пацієнта доправляють у гострому стані без його згоди, лікарня має рівно 24 години, аби переконати людину підписати добровільну заяву на лікування.

Якщо за цей час досягти порозуміння не вдається, справа обов'язково передається до суду, де лікар повинен юридично та медично обґрунтувати необхідність стаціонарного нагляду.

Проте на практиці до судових засідань доходить рідко — фахівцям зазвичай вдається знайти контакт із пацієнтом, каже Софія Лицур.

Чому так багато антидепресантів

Лікарка розповідає, що сьогодні антидепресанти стають усе більш звичним призначенням, і це зумовлено двома факторами: тривалим стресом через війну та падінням суспільної стигми.

Попри популярний міф, сучасно підібрані схеми лікування не викликають залежності, а покликані скоригувати біохімічний баланс мозку.

Утім, приймання антидепресантів потребує контролю спеціаліста. На початку терапії можливе тимчасове погіршення стану (так званий "відкат"), і саме в цей період критично важливо бути під наглядом.

Лікарка зазначає: не кожен випадок потребує медикаментів — іноді достатньо психотерапії, проте у випадках важких депресій чи тривожних розладів антидепресанти стають безпечним містком до нормального життя.