"Я просто хотіла відключити мозок". Як війна штовхає українців до алкоголю

Харків, 2023 рік. Ніч. З заднього сидіння поліцейської тойоти-пріус доноситься пʼяний лемент. Поліція зупинила 24-річного Ігоря за порушення комендантської години. Але він був упевнений, що переграв їх.

"Я підписав протокол лівою рукою, тому що справжній підпис тільки правою, а лівою він не буде прийматися", – розповідає він, сміючись зі своєї винахідливості. З юридичної точки зору, немає жодного значення, якою рукою підписувати документ, але алкоголь підказував йому інакше.

На початку повномасштабної війни чимало українців відмовилися від алкоголю, але для інших він став способом упоратися зі стресом, горем і постійною тривогою.

Як змінилася алкогольна ситуація в Україні за останні роки? І де закінчується "просто келих щодня" і починається залежність?

"Хотів як у Ремарка"

27-річний Ігор (імʼя змінено на прохання героя) не памʼятає, що відбувалося того вечора. Вже понад рік він пив щовечора, а останні тижні – "до відключки".

Хід подій йому допомогли відновити голосові повідомлення, які він відправляв друзям у месенджерах: йшов, упав, розбив ногу, зупинили поліцейські.

"Я був у соплі. Кажу їм (поліцейським. – Ред.): "Підвезіть мене додому", і продовжую колобродити. А вони мене й підвезли", – розповідає Ігор.

Алкоголь був у його житті ще до війни. На випивці, як він каже, будувалася його особистість: друзі та однокурсники знали його як людину, яка першою покличе інших випити. Хоча він вже тоді випивав регулярно, Ігор вважає, що не був залежний від алкоголю.

Проблеми почалися у 2022 році. Перші тижні великої війни Ігор провів у Харкові – під російськими авіаударами, ракетними та артилерійськими обстрілами. Спершу він відмовився від алкоголю, щоб у разі загрози бути тверезим і бути в стані реагувати. Та вже під кінець березня, коли спорожніле місто-мільйонник ще навіть не встигло відновити роботу продуктових магазинів і його жителі стояли в чергах по хліб, хлопець шукав пиво.

Згодом відкрилися бари. Тож Ігор став їх регулярним гостем. Після кожної зарплати, яку він отримував щотижня, він купував декілька пляшок дорогого алкоголю, йшов до бару і розпивав їх з присутніми.

Вихований на романах Ремарка, найбільше Ігор любив кальвадос – яблучну горілку, яку пили герої "Тріумфальної арки".

"Якщо її не було, то я приносив свою, щоб поставити на барі – щоб було, як у Ремарка", – каже він.

Та згодом прийшло болісне усвідомлення: він – не герой Ремарка, і взагалі не "той лицар, про яких читав у книжках" у дитинстві.

"Навіть не Ремарк, бо він воював", – додає Ігор.

Він так і не наважився вступити у військо, хоча хотів це зробити добровільно – ще до того, як йому виповнилося 25 років.

Рішення про мобілізацію хлопець відкладав аж доти, доки лінія фронту не перетворилася на зону смерті, повністю підконтрольну ударним дронам. Друзі-військові теж відмовляли його йти воювати: жартували, мовляв, так він зашкодить не лише собі, але й побратимам.

Відчуття власної безпорадності, за словами Ігоря, пригнічувало його навіть сильніше, ніж страх загинути.

Випивка допомагала йому забутися – на мить притупити сором, а також невизначеність, яку принесла російська війна. Як і більшість українців, Ігор більше не міг запланувати своє життя далі, ніж на тиждень, а ймовірно, навіть і один день.

Він не хотів про це думати. Тому, щойно він закінчував роботу, йшов пити.

Спершу, як він розповідає, випивка була його способом розвантажитися та соціалізуватися.

"Я не чудив, нічого поганого не робив. Ніяких наслідків для мене це не несло, в мене ніколи не було бодуна. І я тоді не вважав це проблемою", – каже він.

Проте згодом в нього почалися провали в памʼяті, він став провокувати конфлікти, наражаючи на небезпеку не лише себе, але й своїх друзів. Поступово вони почали від нього відвертатися.

"Я намагався не те, щоб травмувати себе, але створював такі ситуації, де мене можуть травмувати. Скажімо так: я чіплявся до людей", – пригадує він.

Регулярні конфлікти напідпитку, хаотичні сексуальні звʼязки та суїцидальні думки – проблеми почали накопичуватися та нашаровуватися.

"Якось так бридко стало від себе", – пригадує Ігор. Але він все ще не вважав себе алкоголіком і не планував кидати пити.

"Я просто хотіла відключити мозок"

"Всі ж думають, що алкоголік – це людина, яка вже валяється під парканом і збирає пляшки собі на горілку. А щоденне вживання алкоголю по коктейльчику алкоголізмом не вважається", – говорить 34-річна Яна, СММ-ниця та волонтерка з Києва.

Як і Ігор, вона почала випивати у березні 2022 року – щоб "хоча би на 2 години дати мозку відключитися".

На початку великої війни Яна заснувала волонтерський центр. Протитанкові їжаки, амуніція з Польщі, ліки зі США, гарячі обіди – на ній трималася вся комунікація, логістика та фінансова звітність організації.

Через постійне навантаження вона почала пити антидепресанти, без консультацій з психіатром. Згодом, не справляючись зі стресом, вона почала вживати дедалі більші дози. Тоді Яна вирішила, що ніж пити ліки без рецепту, безпечніше розслаблятися з алкоголем.

Вона почала випивати щодня після роботи. За вечір в одному барі Яна замовляла від 4 до 10 коктейлів. Вертаючись додому, вона відкорковувала ігристе.

Влітку 2024-го в житті Яни починається низка трагедій. Спершу помер її друг, через кілька місяців інший друг загинув на фронті. У січні на війні загинув брат Яни.

В дівчини пʼятеро братів, троє із них – пішли добровольцями на війну. Всі – піхотинці, штурмовики.

Найстарший брат помер під час проходження БЗВП. Ще один, Сашко, який загинув у січні 2025-го, пішов добровольцем ще в 2014-му. Йому був 31 рік.

"І от тоді мене понесло страшно. Настав момент, коли я починала вживати алкоголь, тільки як просиналась", – розповідає Яна.

Через кількість випитого напередодні вона не спала до ранку, прокидалася ближче до опівдня – бо мала вільний графік і не мусила вставати на роботу – і наливала собі келих того ж самого ігристого.

Вона витрачала на алкоголь в середньому 25 тисяч гривень на місяць – при тому, що у "дружніх" барах вона пила коктейлі за знижкою або й взагалі безкоштовно.

За її словами, це ніяк не позначалося на якості життя: вона не мала "бодуна", продовжувала працювати, вести проєкти та збори на військо.

Після загибелі брата у січні 2024-го в дівчини почалася депресія. Вона продовжувала "лікуватися" алкоголем. Аж до моменту, поки не змогла спати вночі.

"Тобто я засинаю о 7 ранку, просинаюся о 10. І я просто не можу встати з ліжка", – пригадує Яна.

Тим часом прийшов і "бодун", і проблеми зі шлунком. Яна вже зрозуміла: це – алкоголізм, але не знала, як і чи взагалі зможе впоратися без алкоголю.

Два місяці дівчина наважувалася піти до психіатра. Вона розуміла, що мусить відмовитися від алкоголю, щоб антидепресанти дали результат, але не була готова цього зробити. Вона продовжувала відвідувати бари вечорами, заходила по коктейль дорогою на роботу чи ділові зустрічі, а потім, вертаючись додому, знову йшла до бару.

"І це виходить, ти п'єш ввечері, потім ще п'єш вдома, до 6 ранку, лягаєш, валяєшся в ліжку до 4-ї, 5-ї дня, збираєшся, виходиш, і бар знову відкритий", – пояснює Яна.

Зайти до бару стало її рефлексом: вона просто не могла пройти повз.

"Вже дійшло до того, що я не думала, хочу я пити, чи не хочу, потрібно мені це, чи не потрібно. Я не відштовхувалась від настрою: просто треба зайти в бар", – каже вона.

Від одного келиха до "білки"

Утім не завжди регулярне, чи навіть щоденне вживання є ознакою алкоголізму. Психотерапевт Вадим Мельник, який працює з залежностями, пояснює: першим симптомом алкогольної залежності є втрата контролю.

"Якщо це вживання щовечора, і людина не може це проконтролювати, вона не може зусиллям волі не пити, то, скоріше за все, ми тоді можемо говорити про першу стадію алкоголізму – її ще називають зловживанням", – каже Мельник.

Іншими словами, людина вже втрачає ситуаційний і дозовий контроль: або дозволяє собі випити тоді, коли взагалі не планувала цього робити, або випиває більше, ніж збиралася. На цій стадії, за словами психотерапевта, людина ще не відчуває негативних наслідків вживання – фізичних, психічних чи соціальних.

Загалом залежність від алкоголю визначають за сукупністю низки діагностичних критеріїв. Чим більше симптомів і чим сильніше вони проявляються – тим серйознішою є залежність.

На другій стадії, як пояснює Мельник, окрім втрати контролю, зʼявляється абстинентний синдром – цілий комплекс симптомів, таких як тошнота, головний біль, блювання, роздратованість, апатія, пригнічення.

"І в цьому стані, коли людині так погано, їй хочеться випити. Тобто в неї виникає нав'язливий потяг – вона хоче випити дуже сильно. І коли вона випиває, цей абстинентний синдром проходить: у людини вирівнюється настрій, їй фізично стає добре й вона може в цьому стані функціонувати", – описує психолог.

Втрата контролю на другій стадії стає виразнішою: людина дедалі частіше обирає алкоголь, навіть коли має можливість не пити, починає частіше думати про випивку – планувати, коли і де зможе випити, або шукає привід для цього.

Водночас зростає і толерантність до алкоголю – тобто кількість спиртного, необхідна для досягнення звичного ефекту. Людина може випивати значно більше, ніж раніше, не відчуваючи такого самого сп'яніння.

"Часто люди цим вихваляються, що можуть дуже багато випити. Але це ознака залежності", – каже психотерапевт.

Ще один можливий прояв – часткова або повна втрата пам'яті після вживання, так звані алкогольні палімпсести, коли людина може не пам'ятати окремих епізодів або цілих відрізків часу.

Тим часом вживання алкоголю починає позначатися на стосунках, роботі, фінансах, фізичному чи психічному стані. Однак навіть усвідомлення цих наслідків або прохання близьких не обов'язково зупиняють людину: вона продовжує вживати алкоголь, хоча вже розуміє, що він їй шкодить.

"Коли зберігається абстинентний синдром, втрата дозового та ситуаційного контролю, негативні наслідки, потяг до вживання, і цю поведінку людина не може спинити самостійно, тоді ми говоримо, що у людини друга стадія залежності", – підсумовує Мельник.

На третій і останній стадії алкоголізму, за словами психотерапевта, лікування вже фактично неможливе – через тяжкі ураження внутрішніх органів та головного мозку.

"Людина або вживає до смерті, або уражаються зони мозку, які відповідають за свідомість, сприйняття і людина просто вже не може усвідомити, що в неї є проблема. Там скоріше мова йде про догляд, а не про лікування", – пояснює психотерапевт.

Одним із найнебезпечніших проявів третьої стадії алкоголізму є алкогольний делірій, який у народі називають "білою гарячкою" або "білкою". Це важкий стан, який виникає після різкого припинення вживання алкоголю: людина втрачає орієнтацію, може бачити або чути те, чого насправді немає, відчувати сильний страх і паніку.

"Це небезпечно тим, що в алкогольному делірії людина може нашкодити собі. Часто це жахливі галюцинації, які викликають паніку. Людина може вистрибнути з вікна, нашкодити собі або оточуючим. Там потрібна вже медична допомога", – пояснює Мельник.

Водночас у всіх залежність розвивається по-різному. Дехто, за словами Мельника, може прожити десятки років із другою стадією, "маючи збережену психіку".

"Чимало залежить від генетики: чи в роду були психічні розлади, як організм перетравлює алкоголь і так далі", – додає Мельник.

Тож між "я регулярно п'ю" і найтяжчими наслідками можуть пройти роки. І весь цей час людина може працювати, мати сім'ю, друзів, кар'єру – і при цьому залишатися залежною від алкоголю.

Чи справді українці стали менше пити

Поширеною є думка, що з початком великої війни українці стали випивати менше. З одного боку, на це нібито міг вплинути "сухий закон", запроваджений у перші місяці вторгнення, з іншого – це частково підтверджує статистика.

Зокрема такі результати опитування Центру громадського здоровʼя МОЗ: за їхніми даними, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 42,5% українців зменшили кількість вживаного алкоголю. Більшість українців змін не помітили (47,1%), а споживати більше алкоголю стали лише близько 10% українців.

Схожу тенденцію описує звіт ВООЗ за 2023 рік: 21,8% їхніх респондентів стали вживати менше, а 5,4% – зовсім припинили випивати. Водночас більше стали пити 6,8% українців, а 2,6% – в принципі почали вживати алкоголь.

Висновки про те, що загалом українці стали випивати менше, часто спираються також на обсяги продажу алкоголю. Зокрема у 2022-му, як передавала "Економічна правда", обсяги реалізації впали на 15,9%, при цьому обсяги виробництва зменшилися на 11%, а імпорту – на 34,4%.

Проте такі оптимістичні результати ставить під питання передусім статистика щодо неоподаткованого алкоголю: за даними опитування ВООЗ за 2024 рік, майже половина українців вживала або напої домашнього виробництва (42,3%) або привезені з-за кордону (10,3%).

Крім того, вже в 2024-му алкогольна індустрія стрімко відновлювалася:за офіційними даними, за перші сім місяців 2024-го держава отримала на 20% більше податків від продажу алкоголю, ніж за аналогічний період 2023-го. За даними hromadske, зростало й виробництво міцних напоїв: за перше півріччя 2024 року воно збільшилося на 8,9% порівняно із січнем-червнем 2023-го.

Зрештою, дані ВООЗ вказують на ще одну тенденцію. Частка українців, які споживають алкоголь раз на місяць або частіше, збільшилася: у 2023 році таких було 50,8%, а у 2024-му – вже 57,3%. Зросла й частка тих, хто вживає алкоголь у надмірній кількості: з 49,2% у 2023 році до 54,2% у 2024-му.

Ці дані показують фактично дві протилежні тенденції: з одного боку, частина українців менше п'є або взагалі відмовляється від алкоголю, з іншого ж – ті, хто продовжує пити, роблять це частіше і більше.

Чи повʼязані ці дані з впливом війни, автори не досліджують. Проте – і тут є чіткіші статистичні дані – вплив війни помітний в опитуваннях підлітків.

За результатами дослідження Центру громадського здоров'я за 2024 рік, серед 14-18-річних, які пережили пов'язаний із війною травматичний досвід, алкоголь вживають частіше, ніж серед тих, хто такого досвіду не мав: 21,3% проти 13,4%.

Дані ВООЗ про споживання алкоголю в Україні охоплюють переважно 2023-2024 роки. Щоб отримати ширшу картину, BBC News Україна звернулася до Центру громадського здоров'я МОЗ. У відповідь на наш запит там повідомили, що до 2024 року моніторингом алкогольної ситуації в Україні займався Інститут судової психіатрії та судової медицини МОЗ, а підготовлені ним національні звіти є у відкритому доступі.

З цих даних, які держава послідовно збирає з 1993 року, випливає, що кількість українців із алкогольними розладами з року в рік зменшується. Проте ця статистика, по-перше, ґрунтується на медичній звітності й охоплює лише зареєстровані випадки – тобто людей, які звернулися по допомогу або потрапили до медичної системи. По-друге, абсолютні цифри (які дійсно зменшуються) не враховують масштабного скорочення населення України, анексії Криму та окупації частини територій.

Дані Центру громадського здоров'я, який відповідає за моніторинг алкогольної ситуації в Україні з 2024 року, також не дають підстав стверджувати, що проблема алкогольної залежності в Україні зменшується. В останньому звіті за 2025 рік немає даних щодо споживання алкоголю на душу населення "через відсутність ресурсів для проведення популяційного дослідження". Натомість там є щонайменше два показники, що навпаки показують тенденцію до зростання.

Так у 2025 році кількість померлих, у біологічному матеріалі яких виявили алкоголь, зросла до 19 165 випадків проти 18 473 у 2024-му та 18 144 у 2023-му. Помітно зросла кількість таких смертей серед жінок: з 2 673 до 3 312 випадків.

Крім того, за даними звіту, на 60% зросла кількість порушень ПДР на тлі вживання алкоголю, які кваліфікують як кримінальні правопорушення, порівняно з 2020 роком.

Що кажуть лікарі

Олег Страшок, психіатр і нарколог у психіатричній лікарні Харкова і власник приватної клініки "Харківський нарколог", розповідає, що попри суттєвий відплив людей на початку вторгнення, пацієнтів в нього стало щонайменше в півтора раза більше. Чимало з них на запитання, коли почалися проблеми з алкоголем, відповідають: "Як почалася війна".

Однією з найпоширеніших причин, за словами лікаря, є стрес через розлуку з близькими.

"Часто бувають ситуації, коли дружина з дітьми виїхала, а чоловік залишився один. І він не пристосувався, він не знає, як проводити час – і проводить його з алкоголем. З одного боку, він сумує, з іншого – знаходиться в тривозі, бо на відстані важко зберігати близькість. Деякі люди розходяться, бо не витримують дистанції. І це також призводить до стресу: чоловік починає вживати – це також не є рідкістю", – розповідає психіатр.

У постійній тривозі, додає він, живуть і багато жінок, особливо ті, чиї близькі воюють. Частина з них також намагається впоратися з емоційним навантаженням за допомогою алкоголю.

Водночас лікар помічає дедалі більше людей, які перебувають у стані, що лише передує залежності – коли симптомів для встановлення діагнозу ще недостатньо, але вже є перші ознаки зловживання. Небезпека полягає в тому, що на цьому етапі люди не завжди звертаються за допомогою, бо зазвичай в такому стані не бачать проблеми.

Часто такий стан нарколог спостерігає у своїх пацієнтів, які приходять зі скаргами на тривожність або депресію.

"Коли починаєш спілкуватися з людиною, розумієш, що справа не завжди в депресії чи тривозі – а може бути саме у вживанні алкоголю", – каже він.

Втім, бувають і зворотні ситуації: людина регулярно вживає алкоголь, а вже на цьому тлі розвиваються тривожні чи депресивні симптоми.

За спостереженнями Страшка, зросла не лише кількість людей, які мають труднощі з алкоголем, але й тяжкість цих випадків – зокрема в рази частіше стали проявлятися ускладнення, такі як епілепсія чи біла гарячка.

"Якщо раніше на 10 пацієнтів, які звертаються до стаціонару, такі ускладнення були в одного, то зараз 3-4 точно є", – каже лікар і додає, що найбільше таких ускладнень спостерігає у військових.

"Я повʼязую це з супутніми захворюваннями: ПТСР, контузії. Організми виснажені, плюс вони дуже пізно до нас звертаються", – каже він.

Загалом, за його словами, серед пацієнтів "Харківського нарколога" військових стало значно більше. У перші роки великої війни до клініки Страшка зверталися здебільшого лише цивільні, зараз же майже половину пацієнтів становлять саме військові.

Крім того, Олег Страшок говорить, що проблеми з алкоголем помітно "помолодшали". Дедалі частіше до клініки звертаються люди, молодші за 30 років, причому вже з важкими наслідками вживання алкоголю – тоді як раніше зверталися здебільшого люди після 40 років.

На його думку, на це впливає не лише загальний рівень стресу, а й зміни у звичному способі життя. У випадку підлітків і 20-річок, які випивають, багато батьків служать у війську або змушені більше працювати, діти навчаються дистанційно, не маючи нагляду вчителів, а самі дорослі перебувають у стані постійного виснаження і не завжди можуть приділяти достатньо уваги вихованню.

Зрештою, за словами лікаря, через війну значно менше стало можливостей для якісного відпочинку та "здорових розваг".

"Деякі люди взагалі там не відпочивали вже дуже-дуже давно. А це ж один зі способів плекати психічне здоров'я",– каже Страшок.

Він наголошує, що постійна тривога, пригнічений настрій, перепади настрою, злість та агресія, повʼязані з війною, можуть підштовхувати людей до алкоголю. Якщо ж людина починає регулярно вживати на тлі такого емоційного стану, ризик розвитку залежності суттєво зростає.

Водночас лікар застерігає від спрощених висновків. На його думку, хоча війна стала потужним каталізатором алкоголізму в багатьох людей, вона все ж не є єдиною причиною. На розвиток залежності впливають також спадковість, виховання, особливості психіки, життєвий досвід, стосунки та соціальне середовище.

"Не дуже коректно з мого боку буде сказати, що не було "навіть дзвіночків" до цього, а от "настала війна, і все змінилося". Що у людини точно цього б не було, якби не війна. Ну не було б війни, щось могло би бути інше, – пояснює психіатр і додає: Бо не тільки зовнішнє середовище впливає на розвиток захворювання. Це завжди є комплекс факторів".

Зрештою, як зазначає Страшок, чимало людей попри війну, розлуку з близькими, бойові дії чи обстріли не зловживають алкоголем. Тож, підсумовує він, якщо дивитися на суспільство загалом, то війна справді сприяла зростанню кількості алкогольних проблем. Але коли йдеться про окрему людину, завжди доводиться враховувати цілий комплекс причин, а не лише вплив війни.

"Переді мною ще довге життя"

Зрештою Яна все ж пішла до психіатра і отримала рецепт на антидепресанти. Перший місяць було "важкувато" не вживати алкоголю, але ліки швидко дали результат. Водночас дівчина розпочала психотерапію – і вже за місяць змогла визнати: це алкоголізм.

"Я завжди жартувала, що я – алкоголічка. Мені не хотілося цього визнавати і я переводила це все в жарти", – каже вона.

"Я жінка, людина яка має якийсь соціальний статус", – пояснює Яна. Її уявлення про залежність, як і в багатьох українців, довгий час було пов'язане зі стигмою. Вона не хотіла, щоб про неї думали як про тих, що "лежать під забором або в підвалах".

Яна не стала повністю відмовлятися від алкоголю. Зараз вона випиває приблизно двічі на тиждень, переважно в компанії. Каже, що після початку лікування жодного разу не поверталася до колишнього стану: не було ні похмілля, ні втрати контролю, ні бажання пити наодинці.

Дівчина каже, що поки що все добре, але визнає: вона ще не знає, як її психіка реагуватиме на сильний стрес. Вона також вважає, що війна була не причиною її проблем з алкоголем, а радше каталізатором.

"Психіатр поставив мені комплексний ПТСР – не воєнний, а саме комплексний, за все життя. І я думаю, що війна просто… це каталізатор. Це те, що забрало в мене сили терпіти і вивозити далі", – каже дівчина.

Ігор розповідає, що йому вибратися із залежності допомогли стосунки з дівчиною та її здоровий спосіб життя.

"Я зрозумів, що життя в мене ще довге. І потихеньку почав шукати альтернативу тому, чим я отруював себе зсередини", – каже він.

Ігор захопився готуванням і тепер цілі вечори замість барів може проводити на кухні. Втім і він, як і Яна не відмовився від випивки.

"Я просто повернув її до того, чим вона, мабуть, і має бути, – релаксантом. А не для того, щоб це мене вбивало і щоб я забував про своє життя", – додає він.