Грішниця чи свята? 10 образів суперечливої біблійної постаті Марії Магдалини

Відома як "апостолка апостолів", суперечлива й багатогранна свята Марія Магдалина оповита міфами й таємницями. Що ці твори мистецтва можуть розповісти про неї?

Мало яка біблійна постать так захоплювала людей, як Марія Магдалина.

Вважають, що саме вона першою побачила воскреслого Христа і сповістила про це інших.

Упродовж століть Магдалина, послідовниця Ісуса, відома як "апостолка апостолів", мала чимало прихильників як серед релігійних, так і серед світських спільнот, хоча в Біблії про неї згадується відносно небагато.

У результаті міфи навколо її постаті затьмарили образ реальної історичної Марії Магдалини.

З часом її ім'я стало уособлювати суміш різних біблійних персонажів та історичних уявлень. Деякі з них зрештою стали пов'язувати з Магдалиною сильніше, ніж те, що насправді розповідають про неї біблійні тексти.

Саме це досліджує виставка "Марія Магдалина. Гріх. Молитва. Любов", яка відкривається в музеї Штедель у Франкфурті.

"По суті, ми виявили, що в одному образі поєдналися три Марії Магдалини", - каже мистецтвознавець Бастіан Еклерсі, один із кураторів виставки.

"Перша - безіменна грішниця, друга - Марія з Віфанії, а третя - власне біблійна Марія Магдалина".

Як випливає з назви виставки, вона розглядає три ключові образи Магдалини.

"Гріх" - це образ грішниці й покутниці, який формував уявлення про неї протягом століть, "Молитва" - Марія Магдалина як свята та учениця Ісуса, а також "Любов" - різні уявлення про любов, відданість та близькість, пов'язані з її постаттю", - розповідає Еклерсі BBC.

Ми розглянемо 10 творів із цієї виставки, які демонструють, як по-різному зображували Магдалину і як із часом змінювалося ставлення до жінок.

"Вознесіння святої Марії Магдалини" Альбрехт Дюрер (1504–1505)

На гравюрі німецького художника Альбрехта Дюрера, виконаній на папері, оголена Магдалина здіймається до небес, куди її несуть шестеро ангелів.

Сцена натхненна "Золотою легендою" - текстом XIII століття, автором якого був італійський хроніст і архієпископ Яків Ворагінський.

В одній із популярних історій, що увійшли до "Золотої легенди", Марія усамітнюється на півдні Франції.

"У пустелі не було їжі, тож сім разів на день ангели забирали її на небеса, де вона слухала їхню музику, і це було її поживою", - розповідає Еклерсі.

"Марія Магдалина біля гробниці" Джованні Джироламо Савольдо (1535–1540)

На цій картині італійського художника, написаній олією, не одразу можна впізнати Магдалину.

Проте для фахівців на неї вказують невелика ваза в лівому кутку та шматочок червоної сукні, що видніється з-під сріблястого атласного плаща. Червоний колір традиційно пов'язували з чуттєвістю та небезпекою.

"Дехто припускав, що це могла бути Марія, мати Христа, адже тут не так багато очевидних атрибутів. Але я вважаю, що це Марія Магдалина, оскільки на картині є біла алебастрова посудина", - каже Сіобан Джоллі, викладачка християнських студій Манчестерського університету у Великій Британії.

Джоллі - кураторка тимчасової виставки у Лондонській Національній галереї про Марію Магдалину, що має відкритися у 2027 році. За її словами, ця посудина пов'язана з безіменною жінкою-грішницею з Біблії, яка помазала ноги Ісуса.

На думку Джоллі, твори мистецтва, на яких Магдалину зображували протягом століть, не так багато розповідають про неї як про реальну історичну особу.

"Принаймні на мою думку, вони значно більше розповідають про те, якою різні культури хотіли бачити жінку", - каже вона.

"Христос являється Марії Магдалині" Лавінія Фонтана (1581)

Італійська художниця-маньєристка Лавінія Фонтана зображує Магдалину у її характерній червоній сукні. Це одна з небагатьох ранніх робіт, присвячених святій, авторкою яких була жінка.

"Можна було б очікувати тут своєрідного жіночого погляду, але ми не змогли його виявити", - каже Еклерсі.

Фонтана безпосередньо відсилає до біблійної сцени, в якій Марія помилково приймає Ісуса за садівника.

На картині він одягнений як типовий італійський робітник XVI століття - в широкополому капелюсі та туніці.

"Марта дорікає своїй марнославній сестрі Марії Магдалині" Сімона Вуе (1621)

Упродовж історії та в сучасній культурі образ Магдалини часто поєднував у собі риси різних біблійних персонажів.

Серед них - безіменна "грішниця", яка помазала ноги Ісуса, жінка, звинувачена в перелюбі, а також Марія з Віфанії - сестра Марти та Лазаря, інших біблійних постатей.

"Це те, що мистецтвознавиця Марина Ворнер називає "плутаниною Марій", коли художники не розмежовують різних Марій, якщо персонаж виконує потрібну їм роль у картині чи сюжеті", - каже Джоллі.

На картині Сімони Вуе Магдалина зображена в сцені, якої немає в Біблії: вона сидить за туалетним столиком, а її сестра Марта дорікає їй за надмірне марнославство.

"Марія Магдалина, яка кається" Гвідо Каньяччі (1626–1627)

Образ Магдалини, яка кається у своїх гріхах, - один із найпоширеніших в історії мистецтва.

"Вона стала взірцем для тих, хто спокутує свої гріхи, як для чоловіків, так і для жінок", - каже Еклерсі.

Особливо в західній традиції Магдалину дедалі тісніше пов'язували із сексуальним гріхом. Це добре видно в багатьох картинах, зокрема в роботі Каньяччі, де тема сексуального бажання є практично невіддільною від образу.

У Біблії немає прямої вказівки на те, в чому саме полягав гріх безіменної "грішниці", однак багато хто припускав, що йшлося про сексуальну поведінку.

"Особливо в старих текстах її часто називають секс-працівницею, хоча в біблійних джерелах для цього немає жодних реальних підстав", - каже Джоллі.

"Для художників це можливість додати святому образу трохи пікантності. Вони знають, що можуть зобразити її привабливою або дещо сексуалізованою - так, як не могли б зобразити інших святих".

На картині Каньяччі Магдалина тримає череп - символ, який часто використовували в мистецтві, щоб нагадати про швидкоплинність життя і необхідність готувати душу до зустрічі з Богом.

"Марія Магдалина, що кається, у роздумах" Жорж де Ла Тура (1635–1640)

Версія "Марії Магдалини, що кається" Жоржа де Ла Тура помітно стриманіша й ніжніша.

"Мені подобається, що Ла Тур показує нам своєрідну внутрішню Магдалину", - каже Джоллі.

"Тут є дзеркала, свічки та інші традиційні символи плинності часу, смертності й самоаналізу, і художнику не потрібно робити картину привабливою якимось іншим способом".

Можна сказати, що його картини відмовляються від традиційного зображення жінок у мистецтві як декоративних або еротизованих постатей.

"Марія Магдалина, що оплакує тіло Христа" Арнольд Беклін (1867)

Швейцарський художник зображує драматичну Магдалину, яка стоїть біля бездиханного тіла Ісуса.

На відміну від традиційних образів Магдалини, покірної або надмірно сексуалізованої, Беклін створює палку героїню, яка може вільно виражати всю силу своїх почуттів і глибоко оплакувати Ісуса.

"У певному сенсі Марія Магдалина перебирає на себе роль Діви Марії, - каже Еклерсі. - Вона виражає найглибше горе, яке тільки можна пережити".

"Христос і грішниця" Макса Бекмана (1917)

Цю картину також називають "Христос і грішниця" або "Христос і жінка, звинувачена в перелюбі".

Вважають, що на ній зображено відому біблійну сцену: Ісус зупиняє розлючений натовп, який хоче забити камінням безіменну жінку. Згодом цю історію стали пов'язувати з Марією Магдалиною.

У раніших творах, де Магдалину надмірно сексуалізують, "це більше говорить про те, якою люди уявляють найгіршу долю або найгіршу роль для жінки", - каже Джоллі.

Натомість Бекман пропонує більш поблажливе трактування цієї історії.

"Наомі Кемпбелл у ролі Марії Магдалини" Марлен Дюма (1996)

Зображуючи Магдалину в образі Наомі Кемпбелл, південноафриканська художниця порушує одразу кілька важливих тем.

"Це не лише говорить про славу та репутацію, які переслідували Марію Магдалину протягом століть, - каже Джоллі, - а й змушує замислитися над тим, як ми сприймаємо красу крізь призму раси".

У Біблії майже немає описів зовнішності Магдалини, однак у західному мистецтві святу часто зображують молодою і білою. Дюма пропонує поглянути на неї інакше.

"Ця робота ніби стає дзеркалом для глядача... а через нього - і для суспільства", - додає Джоллі.

За її словами, люди часто відчувають, ніби добре знають Магдалину, хоча насправді дуже мало про неї знають.

"У людей склалися парасоціальні стосунки з Марією Магдалиною. Вони мають певне уявлення про неї, сформоване масовою культурою та мистецтвом, яке насправді не ґрунтується на знанні біблійного персонажа - та й на справжньому інтересі до нього".

"Виклик" (La sfida) Нівес Гонсалес (2025)

Іспанська художниця Нівес Гонсалес зберігає багато традиційних атрибутів Магдалини: її рудувато-біляве волосся, червоний одяг і череп у руках. Проте водночас вона осучаснює відомий образ, одягаючи її в об'ємний пуховик.

Еклерсі вважає, що Гонсалес "показує нам цю надзвичайно впевнену в собі молоду жінку". Магдалина без вагань дивиться просто на глядача.

"Це робота про самостійність і право володіти власним образом", - додає Джоллі.

"Ви майже відчуваєте, ніби вона запитує вас: "Що ви хочете сказати про мене?"