Шість причин, чому світова енергетична криза триватиме довше за війну в Ірані

Найбільша в історії світова енергетична криза тільки починається. Ані тимчасове перемир'я, ані навіть закінчення війни США та Ізраїлю з Іраном не дозволять повернутися до довоєнного минулого, де дешеві нафта і газ текли річкою, бізнес розвивався, а доходи населення сяк-так, але зростали.

Відновлюватись доведеться довго і дорого - з багатьох причин.

Ось перші шість.

1. Дефіцит нафти лише починається

Танкер із нафтою з Перської затоки йде до покупців місяць-півтора. Війна розпочалася якраз півтора місяці тому. Тільки зараз світ зіткнеться з відсутністю фізичного постачання нафти, оскільки весь цей час Ормузька протока була фактично закрита.

"Квітень буде набагато гіршим за березень. За найскромнішими підрахунками, дефіцит подвоїться", - сказав голова Міжнародного енергетичного агентства (IEA) Фатіх Біроль.

"В результаті буде інфляція та уповільнення економічного зростання, – сказав він. - А може, набагато гірше. Тоді скоро дійде і до нормування споживання енергоресурсів у багатьох країнах".

Ціни на нафту злетіли через війну в Ірані навіть в умовах, коли танкери в колишніх обсягах розвантажували вивезену до війни нафту. Тепер, коли нафти буде фізично менше, ціни не впадуть на довоєнний рівень, навіть якщо Іран негайно відкриє протоку.

На відновлення постачання в ідеальних умовах піде ще місяць-півтора. Насправді дефіцит відчуватиметься ще кілька місяців, аж до кінця 2026 року, визнало в останньому огляді EIA - статистичний підрозділ Міністерства енергетики США.

Але з нафтою найпростіше - Саудівська Аравія та інші країни регіону зможуть швидко наростити видобуток, якщо на Близький Схід раптом прийде міцний мир. Набагато гірші справи з газом.

2. Газова криза серйозніша за нафтову

До війни світ посилено переходив на зріджений газ, щоб позбутися залежності від трубопровідних поставок. Росія перетворила їх на інструмент тиску на Європу, чим викликала попередню світову енергетичну кризу 2022 року.

Газ ставав дешевшим, до того ж він є чистішим за вугілля, і його частка в енергобалансі бадьоро збільшувалася. Війна в Ірані показала, якою ризикованою була ця ставка.

На замкнений в Перській затоці Катар до війни припадав 21% світових поставок зрідженого газу, або близько 17% загальної пропозиції на газовому ринку. Замінити їх геть нічим.

"Репутація газової галузі загалом постраждала. Зріджений газ позиціонували як надійний, доступний та гнучкий варіант. Але спочатку російський газ у 2022 році, тепер ось катарський", - сказав глава IEA Біроль.

Швидко відновити постачання зрідженого газу не вдасться. Альтернативних шляхів доставки його з Катару морем немає, тоді як нафта продовжує експортуватися сухопутними нафтопроводами в обхід Ормуза.

Ба більше, майбутнє туманне, що безперечно підтримає підвищені ціни на газ ще не один місяць. Все тому, що Катар через війну відклав обіцяне запровадження нових потужностей, та до того ж втратив частину вже наявних. І це третя причина можливої світові затяжної кризи.

3. Не тільки перебої, а й руйнування

Одна річ - відкрити протоку для танкерів та газовозів, інша - відновити видобуток та виробництво на родовищах та заводах, пошкоджених за півтора місяці бомбардувань.

За даними IEA, за час війни постраждали понад 40 об'єктів нафтогазового комплексу країн Близького Сходу.

Найсерйознішим виявилося руйнування частини катарського газового комплексу в Рас-Лаффані. Іранські ракети вивели з ладу 17% потужностей найбільшого у світі заводу зрідження газу.

Таке обладнання - ексклюзивний товар, виготовлений на замовлення. Тому на ремонт підуть навіть не місяці, а роки: від трьох до п'яти, за оцінкою катарської влади.

Аналогічні проблеми в інших країнах. Іранські дрони вразили нафтопереробні заводи, родовища та іншу енергетичну інфраструктуру в ОАЕ, Кувейті та Іраку. На ремонт підуть місяці та мільярди доларів.

До війни ці гроші скеровували на розширення та збільшення пропозиції енергоресурсів у світі. Тепер їх витратять на відновлення зруйнованого. І це четверта причина затяжної кризи.

4. Грошей немає

Країни Перської затоки до війни планували розширювати виробництво, щоб забезпечити потреби в енергоресурсах економіки та світового населення, що зростає. Країни-споживачі розраховували, що нафти буде достатньо, а газу побільшає.

Однак тепер Саудівська Аравія, ОАЕ, Іран, Катар та інші країни регіону будуть змушені витрачати гроші не на розширення, а на відновлення колишніх обсягів випуску нафти, газу та нафтопродуктів. А також на переозброєння для захисту від майбутніх атак.

Споживачам теж доведеться розщедритися. І на енергоресурси, що подорожчали, і на інвестиції в альтернативи - атомну, сонячну та вітрову енергію, акумулятори та вугілля. А також на субсидії населенню та промисловості.

При цьому на відміну від двох попередніх криз на нафтогазовому ринку, спровокованих ковідом та Кремлем, цього разу у країн-споживачів менше можливості позичити гроші в майбутніх поколінь заради допомоги нинішньому.

Тоді інфляція була нижчою, так само як держборг і дефіцити бюджетів. Цього разу влада опинилася перед подвійною проблемою: уповільнення зростання економіки скорочує податкові надходження і, відповідно, можливості підтримати бізнес та населення субсидіями з бюджету, а прискорення інфляції унеможливлює підтримку за рахунок зниження ставок за кредитами.

До того ж у майбутніх поколінь у цю кризу вже позичили, відкривши стратегічний нафтовий резерв. Борг доведеться повертати, і це п'ята проблема.

5. Резерви не нескінченні. І їх треба поповнювати

Щоб згладити дефіцит нафти на ринку, західні країни-споживачі ухвалили рішення про безпрецедентну інтервенцію - продати 400 млн барелів зі стратегічних запасів. Саме тому ціни на нафту зросли не так сильно, як могли б.

Для контексту: світ споживає близько 105 млн барелів нафти щодня. Через іранську війну відрізаними від ринку виявилися 10-12 млн барелів близькосхідної нафти на добу.

Продаж сировини із західних резервів компенсує 3-4 млн барелів на день. Ще деякі обсяги потрапили на ринок завдяки тому, що запаси є у Китаю, а також через те, що США зняли санкції з іранської та російської нафти в морі.

Інтервенції розраховані на 4-5 місяців. Після чого в якийсь момент запаси доведеться поповнювати.

Дональд Трамп лаяв Джо Байдена за те, що той розпродав частину американського нафтового резерву після російської агресії і енергетичної кризи. Він обіцяв заповнити резерв, але не зробив цього.

Цього разу запаси скоротяться до небезпечного рівня, і США, як і інші країни, змушені будуть поступово поповнювати їх, не чекаючи сприятливих цін. Так наказують і закон, і міркування національної безпеки.

Заповнення стратегічних резервів підтримає ціни на нафту та продовжить енергетичну кризу. І це не єдиний довгостроковий наслідок війни Трампа з Іраном.

6. Загроза відновлення війни

Уявлення про Близький Схід як надійне джерело енергії підірване на довгі роки вперед.

Війна не завершена, і за нинішніх ультимативних переговорних позицій США та Ірану конфлікт загрожує будь-якої миті спалахнути з новою силою.

Війна позначилася на безпеці та надійності постачання, змусила переоцінити ризики, підняла ціни на страхування та перевезення. Все це буде закладено в ціни енергоресурсів для кінцевих споживачів на довгий час уперед, якщо не назавжди, попереджає Міністерство енергетики США.

У свіжому прогнозі енергетичного ринку до кінця 2027 року написано:

"Протягом усього прогнозованого періоду ціни на нафту включатимуть підвищену премію за ризик. Після відкриття Ормузької протоки потрібен час для усунення проблем, що накопичилися, а ймовірність майбутніх збоїв залишиться фактором ризику і зумовлюватиме формування премії в ціні на нафту".

Проблема не обмежується Ормузом. Хусити, як і раніше, загрожують Червоному морю, і у світовому океані ще багато інших вузьких місць, на які здатні посягати країни та угруповання, озброєні дронами та натхненні прикладом Ірану.

Світ надто спокійно сприйняв іранську війну, упевнений глава Міжнародного енергетичного агентства, створеного багатими країнами-споживачами нафти після масштабної нафтової кризи 1970-х років. Тоді дефіцит сировини обернувся інфляцією, падінням рівня життя, соціальними та політичними потрясіннями.

Цього разу все гірше, лякає Фатіх Біроль.

"Поки що Азія постраждала найбільше, але криза дійде і до Європи, і до інших регіонів", - упевнений глава IEA.

Перші три тижні війни Біроль не виступав і наказав утримуватись від коментарів своїм підлеглим. Але останні два тижні він лунає з усіх прасок.

"Я зауважив, що влада в Європі та в усьому світі недооцінює масштаб проблеми та її наслідки не лише для енергетичного сектору, а й для світової економіки. І я вирішив поділитись з ними певною статистикою, щоб вони зрозуміли, наскільки все серйозно".

"Ми вступаємо в наймасштабнішу енергетичну кризу в історії", - сказав він.