Мікропластик у повітрі вдома - як його менше вдихати

Повітря сучасних осель сьогодні буквально насичене мікропластиком. Ці крихітні, майже невидимі частинки утворюють своєрідні "хмари", і, за оцінками науковців, за рік ми можемо вдихати сотні тисяч - а подекуди й мільйони таких частинок.

Але є хороша новина: зменшити цей вплив цілком можливо, зазначає Дана Барр з університету Еморі, США.

"Мікропластик всюди, і повністю уникнути його неможливо, - пояснює професорка Барр. - Але існують способи значно зменшити його вплив з часом, і в основному це досягається через зміну щоденних звичок".

Невидимий пил, яким ми дихаємо

Погляньмо на власний одяг.

Ймовірно, принаймні частина речей у гардеробі зроблена з синтетичних тканин. Вони - недорогі, яскраві, зручні, добре тягнуться й легко набувають будь-якої форми.

Але практичність має зворотний бік: саме такі матеріали - одне з головних джерел мікропластику в повітрі наших осель.

Коли ви одягаєте синтетичний светр, струшуєте його, перете або просто носите, він постійно "скидає" мікроскопічні волокна. Вони настільки малі, що зависають у повітрі, мов пил. І з кожним вдихом ми можемо їх поглинати.

Науковці лише починають розуміти, як саме мікропластик впливає на здоров'я людини. Однак уже зараз наявні дані викликають занепокоєння.

Дім - головне джерело впливу

Більша частина контакту з мікропластиком, за оцінками дослідників, відбувається саме в приміщеннях.

Ми оточені пластиком буквально всюди - від пакувальних матеріалів до меблів. Щороку у світі виробляють понад 460 мільйонів тонн нового пластику, і його сліди неминуче проникають у наше повсякденне життя.

Раніше вважалося, що головний шлях потрапляння мікропластику в організм - це їжа та вода. Але дедалі більше досліджень вказують на ще один важливий канал - дихання.

У середньому ми проводимо близько 90% часу в приміщеннях, де концентрація таких частинок у кілька разів вища, ніж на вулиці. Одне з досліджень показало: у закритих просторах їх може бути у вісім разів більше, ніж просто неба. І навіть якщо в оселі переважають натуральні матеріали, повністю уникнути цього забруднення практично неможливо.

"Те, що ми так багато часу проводимо в приміщеннях і дихаємо саме цим повітрям, означає, що ми, ймовірно, сильно недооцінюємо рівень впливу", - зазначає професорка Барр.

Науковці припускають, що протягом року людина може вдихати до 22 мільйонів мікрочастинок пластику й нанопластику.

Іноді цей шлях навіть виявляється значнішим за харчовий. Наприклад, під час приготування морепродуктів людина може вдихнути більше пластикових частинок, ніж отримує безпосередньо з їжею.

Мікропластик, осідаючи з повітря, стає частиною звичайного домашнього пилу. Але пил - це зовсім не "кінцева точка". Будь-який рух, тертя, прибирання чи навіть звичайний крок знову підіймають ці частинки в повітря.

Особливо вразливими виявляються діти: повзаючи по підлозі, вони фактично опиняються в щільній хмарі пилу, насиченого мікропластиком.

За оцінками дослідників, немовля може вдихати від 19 000 до 75 000 таких частинок на день. Для дорослих ця цифра ще вища - до 108 000 щодоби.

Втім, ці оцінки варто сприймати з обережністю: науковцям досі вкрай складно з абсолютною точністю вимірювати кількість мікропластику в повітрі.

"Не існує єдиного "золотого стандарту" для вимірювання мікропластику, і, можливо, він ніколи не з'явиться", - зазначає Дуглас Вокер, доцент кафедри екологічного здоров'я університету Еморі. За його словами, саме це суттєво ускладнює порівняння результатів різних досліджень між собою.

Звідки він береться

Головне джерело мікропластику - текстиль.

"Одяг, килими, штори, оббивка меблів, - усе це поступово зношується й "вивільняє" в повітря мікроскопічні волокна", - пояснює Стефані Райт, дослідниця мікропластику та доцентка медичного факультету Імперського коледжу Лондона.

"Буквально щоразу, коли ми користуємося цими речами - сідаємо на них, рухаємося, перемо їх, пилососимо - усі ці механічні впливи поступово руйнують матеріали й утворюють мікропластик".

Найінтенсивніше цей процес відбувається під час прання, сушіння, прибирання пилососом або навіть звичайного руху й тертя тканин.

Саме тому пральні та сушильні машини фактично стають потужними "генераторами" мікроволокон: частина з них потрапляє в повітря, а частина - разом зі стічними водами - далі в довкілля.

Чи можна зменшити вплив?

Повністю уникнути мікропластику сьогодні навряд чи можливо - він уже став частиною нашого середовища. Втім, зменшити його кількість у власному домі цілком реально, якщо трохи переглянути щоденні звички.

Почати варто з найпростішого - одягу та прання.

Фахівці радять не прати речі "про всяк випадок", а лише тоді, коли це справді потрібно. Повне завантаження пральної машини також має значення: так тканини менше труться одна об одну, а отже, виділяють менше мікроволокон.

Якщо є можливість, краще сушити одяг на свіжому повітрі, а не в сушильній машині, яка активно "вибиває" з тканин дрібні частинки.

Додатково допомагають спеціальні фільтри - вони здатні затримувати до 90% мікроволокон ще на етапі прання.

Не менш важливий і вибір матеріалів. Натуральні тканини - бавовна, вовна чи льон - загалом виділяють менше синтетичних частинок, хоча їх виробництво має власні екологічні виклики. Втім, у контексті якості повітря в домі це може бути більш безпечним варіантом.

З прибиранням ситуація менш очевидна. Воно водночас і допомагає позбутися мікропластику, і може знову піднімати його в повітря.

Пилосос збирає пил із поверхонь, але без якісного фільтра здатен повернути частину частинок назад у простір. Саме тому фахівці радять використовувати моделі з HEPA-фільтрами, які затримують до 99,97% дрібних частинок.

Є й інші прості, але дієві кроки: провітрювати приміщення, очищати пилосос у добре вентильованому місці, а перед прибиранням протирати поверхні вологою ганчіркою, щоб зменшити підйом пилу.

І навіть захисна маска під час прибирання - не перебільшення, а цілком раціональний крок.

Очищувачі повітря з багаторівневою системою фільтрації здатні суттєво зменшити концентрацію мікропластику в приміщенні.

А от кондиціонери не завжди працюють у плюс. Дослідження показують, що вони можуть не стільки очищувати повітря, скільки перерозподіляти частинки мікропластику в просторі, змушуючи їх знову циркулювати кімнатою.

Що відбувається в організмі

Науковці дедалі частіше виявляють мікропластик у різних тканинах людського тіла, зокрема й у легенях. Найдрібніші частинки здатні проникати ще глибше - у клітини та органи, провокуючи запальні реакції.

Експерименти на тваринах показали, що мікропластик може поширюватися організмом, досягаючи печінки, нирок, мозку та інших органів.

Особливе занепокоєння викликають волокнисті форми пластику: вони довше затримуються в тканинах і можуть проникати глибше, ніж інші типи частинок.

Втім, дослідження лише набирають обертів, і науковцям ще належить зрозуміти повну картину впливу мікропластику на організм людини.

Системний масштаб проблеми

Важливо розуміти: побутові заходи справді допомагають, але вони не здатні повністю розв'язати проблему. Мікропластик - це глобальне забруднення, пов'язане з масовим виробництвом пластику в усьому світі.

Навіть якщо ми замінимо одяг і частіше провітрюватимемо домівки, це не усуне його повністю.

І все ж вибір у нас є. Ми можемо зменшити власний вплив - крок за кроком, звичка за звичкою.

Як визнають дослідники, це не ідеальне рішення. Але у світі, де повністю уникнути мікропластику неможливо, іноді доводиться просто "обирати свої битви" - між зручністю, екологічністю та безпекою.