"Я став дайвером, щоб бути ближче до моєї зниклої дружини"

Двічі на місяць Ясуо Такамацу сідає на невеликий рибальський човен у порту Онагава, що у північно-східній японській префектурі Міяґі, і вирушає на кілька кілометрів у море.

Понад 13 років він дотримується одного й того самого ритуалу: надягає маску, балон із повітрям і пояс із вантажами.

Коли човен відходить достатньо далеко, він занурюється в холодну воду.

Під час кожного занурення він повертається в те саме море, яке забрало в нього дружину Юко.

Цунамі

Юко змило з даху банку, в якому вона працювала, коли цунамі 2011 року вдарило по північно-східному узбережжю Японії, руйнуючи все на своєму шляху.

Величезна хвиля просунулася майже на 10 км углиб суходолу.

Того ранку Ясуо підвіз її на роботу.

Під час короткої поїздки вони говорили про те, що їстимуть на вечерю.

Коли пролунали сирени попередження про цунамі, Юко та 12 її колег піднялися на дах будівлі.

Звідти вона надіслала чоловікові повідомлення: "Ти в безпеці? Я хочу додому".

Побачивши повідомлення, Ясуо вирішив, що його дружина в безпеці.

Але наступного дня, коли він дістався муніципальної лікарні, де знайшли прихисток ті, хто вижив, її там не було.

"Мені сказали, що її забрало цунамі, - каже він. - Після цього я просто не міг стояти на ногах. Я втратив усі сили, ніби їх змило водою".

У наступні дні й тижні, коли вода відступала, уздовж узбережжя Японії знайшли тіла тисяч людей.

Але багато жертв, зокрема Юко, так і залишилися зниклими безвісти.

Протягом двох років Ясуо спостерігав, як водолази японської берегової охорони шукали тіла та піднімали на поверхню особисті речі й пам'ятні предмети.

Тоді він ухвалив рішення.

"Я навчився пірнати. Мені здавалося, що одного дня я зможу її зустріти, якщо продовжуватиму пірнати", - каже він.

Ясуо продовжив занурення і здійснив уже понад 760 у віці після 50 років.

Мертві серед живих

У Японії померлих згадують у повсякденних ритуалах, вважають, що вони залишаються в нашому житті ще довго після смерті.

Буддійська практика куйо передбачає ритуали, зокрема принесення дарів і молитви біля могили або вівтаря, щоб подарувати померлим близьким мир і добробут.

Однак останки Юко так і не знайшли, тому Ясуо не може відвідувати її могилу таким чином.

Натомість те, що починалося як пошуки, перетворилося на окремий ритуал - акт пам'яті та любові.

"Після численних занурень я почав відчувати, що вона, можливо, десь поруч, - каже Ясуо. - Це трохи не те саме, що приходити на могилу, адже її немає в могилі. Це більше схоже на те, ніби я йду зустрітися з нею".

Катастрофа стала випробуванням для віри Ясуо.

Коли він перебуває глибоко під водою і бачить руйнування, спричинені роками стихійних лих, йому стає сумно.

"Коли я дивлюся на уламки, то думаю: "Вона не могла вибратися нагору крізь усе це". І коли я про це думаю, мені здається, що я можу заплакати", - каже він.

Однак Ясуо не ненавидить море.

З часом він прийняв, що стихійні лиха неминучі й непідвладні людині.

"Я насправді не відчуваю до нього ненависті чи чогось такого. Тоді було цунамі й сильне хвилювання на морі. Але, з іншого боку, тут можна виловити багато смачного. І тут красиві краєвиди".

Ці погляди Ясуо втілюють ставлення народу, який неодноразово переживав стихійні лиха.

Там, де він живе, у Тохоку на узбережжі Тихого океану, цунамі й землетруси не є рідкістю, а святилища та залишки руйнувань уздовж узбережжя нагадують про силу природи й про те, що люди є частиною природи.

Дорогою на занурення і назад Ясуо усміхається й поводиться привітно.

Коли він говорить про Юко, у його голосі звучить іронічний гумор.

"Якби ми зустрілися, думаю, вона, на диво, передусім сказала б мені: "Ти постарів"".

Але занурення для нього - це час для роздумів.

На глибині 50 метрів він пливе над понівеченим підводним ландшафтом, який залишили по собі численні руйнування.

"Під водою є найрізноманітніші утворення. Деякі схожі на гори, і можна плисти над ними й дивитися вниз, - каже він. - Тож справді трохи здається, ніби летиш".

Ясуо виріс біля цього моря задовго до знайомства з Юко.

Він навчився плавати й рибалити в його водах, і море формувало його життя стільки, скільки він себе пам'ятає.

Тепер, коли він бачить уламки під водою, він сприймає їх як частину безперервного природного циклу змін.

"Є автомобілі, які виглядають наполовину розчавленими, а є інші речі, що перетворилися на штучні рифи. Туди припливають риби, а згодом з'являється ікра".

Через 15 років скорбота все ще залишається з ним.

Як і море.

Це було його 763-тє занурення.

Незабаром він знову повернеться у воду, щоб бути ближче до Юко.