"У порту страшніше, ніж на передовій". Як Росія полює на цивільні судна в Чорному морі - репортаж BBC

Чорне море цього ранку здається спокійним.

Катер Військово-морських сил України виходить у патруль - в акваторію, яка останніми тижнями стала однією з найнебезпечніших в країні. Тут російська ракета чи безпілотник можуть з'явитися майже без попередження.

Військові мовчки вдивляються в обрій. Катер обладнаний кулеметами, захисними сітками та системами протидії дронам. Якщо атакуватимуть його - шанс відбитися є.

Та захистити цивільні судна, що прямують до українських портів або виходять з них, військові не можуть.

Саме вони все частіше стають ціллю російських ударів.

За словами українських моряків, у Чорному морі йде справжня війна. Росія й Україна атакують кораблі одна одної, і рахунок вже йде на сотні уражених суден.

Найбільше це видно не під час бою. А коли дивишся навколо.

Колись ця частина моря була заповнена торговельними суднами, які чекали своєї черги зайти до порту. Сьогодні обрій майже порожній. Замість десятків суховантажів - лише кілька буксирів.

Ця тиша найкраще показує, наскільки змінилося життя українських портів.

Військові дозволяють нам відвідати один з найбільших українських портів на Чорному морі.

Його назву й місце розташування ми не розкриваємо з міркувань безпеки.

Знімати територію також заборонено - щоб не дати Росії додаткової інформації про стан портової інфраструктури після атак.

Нашим провідником стає Дмитро - так ми назвемо його з міркувань безпеки.

За 20 років роботи тут, каже він, ще не доводилося бачити порт настільки порожнім.

Українські порти формально відкриті. Жодних заборон для торговельних суден немає. Та охочих заходити сюди все менше.

"Вони бояться, що з ними станеться те саме, що сьогодні вранці сталося в Одеській затоці", - каже Дмитро.

За його словами, з липня Росія фактично почала полювати на цивільні торговельні судна.

- Чому саме зараз?

- Це краще запитати в них. Але мета очевидна - заблокувати українські порти й завдати удару по економіці країни.

Ми йдемо вздовж причалів.

Під величезними портовими кранами незвично тихо. Інфраструктура, яка створювалася для цілодобової роботи, майже завмерла. Працюють лише кілька людей.

Біля причалу стоять два серйозно пошкоджені суховантажі. Капітанські містки й житлові приміщення екіпажів майже знищені ударами.

За весь час ми бачимо лише одне вантажне судно, яке повільно заходить в порт.

"У мене серце розривається, - каже один з керівників підприємства, який просить не називати його ім'я. - Раніше навіть у відкритому морі кораблі чекали своєї черги на причал".

Він згадує зернову угоду, укладену за посередництва Туреччини та ООН у 2022 році. Тоді Росія погодилася розблокувати український аграрний експорт, а судна отримали безпечний коридор.

"Росія вийшла з зернової угоди ще в середині 2023 року. Але регулярно обстрілювати порти почала лише зараз".

"Вони ціляться не в судна, а в людей"

На думку співвласника та генерального директора порту TIS Андрія Ставніцера, нинішні удари вже давно вийшли за межі боротьби за портову інфраструктуру.

"Наскільки я розумію, росіяни ціляться не в самі судна. Вони ціляться в людей. В екіпажі".

На його думку, нинішня кампанія Москви, найімовірніше, є відповіддю на успішні українські операції проти російського судноплавства.

Останніми місяцями Україна неодноразово атакувала танкери з російською нафтою, а також судна, які перевозили вантажі до окупованого Криму.

За допомогою морських безпілотників у межах операції "МоЛоЧКа" ("Москва ляже через Крим") було уражено близько 200 російських суден, що майже паралізувало рух в Азовському морі.

- Думаю, це відповідь.

- Помста?

- Абсолютно.

У Києві водночас наголошують: порівнювати дії двох сторін не можна. Україна атакує військову логістику Росії, тоді як Москва завдає ударів по цивільних суднах, які перевозять українське зерно до інших країн.

Для України це особливо болісно саме зараз, коли тривають жнива.

"Це найчутливіший період, - каже директор з торгівлі однієї з найбільших українських зернотрейдингових компаній "Нібулон" Володимир Славінський. - Фермери мають швидко зібрати врожай, щоб не втратити його. Потім зерно потрібно продати, а отримані гроші вкласти в наступний виробничий цикл".

Якщо Росія й надалі зриватиме роботу українських портів, наслідки відчують далеко за межами України.

До повномасштабного вторгнення Україна забезпечувала близько 6% світового експорту пшениці та майже 10% експорту кукурудзи. Вона була одним з найбільших у світі виробників зернових та олійних культур.

Після початку великої війни, за різними оцінками, експорт країни скоротився щонайменше на третину.

Попри це, Чорне море залишається головним шляхом, яким українське зерно потрапляє до інших країн. Торік через порти Одеси вивезли понад 73 млн тонн вантажів, з них майже 38 млн тонн - зерно.

Тепер суден у морському коридорі стає все менше.

"Я б сказав, що ми вже втратили можливість поставити на світові ринки приблизно від 500 до 700 тисяч тонн українського зерна та олійних культур", - каже Славінський.

"Подивіться на мої руки"

Наслідки цих атак добре видно не лише в порту.

В офісі профспілки робітників морського транспорту України нас зустрічає Світлана Гальченко - начальниця зміни в Одеському морському порту.

Вона трохи кульгає. Після російського ракетного удару рік тому в її нозі та спині досі залишаються уламки балістичної ракети.

Під час розмови Світлана намагається говорити спокійно.

Та коли згадує роботу останніх місяців, її руки починають тремтіти.

"Дуже важко. Дуже багато тривог. Дуже багато "шахедів". Дуже багато влучань. Люди живуть у постійній напрузі".

Вона усміхається, але очі наповнюються слізьми.

"Що я можу сказати? Подивіться на мої руки".

Потім згадує день, коли загинув її напарник.

"Мій кранівник, мій напарник, загинув лише за п'ять метрів від мене... Водій залишився в кабіні. Він теж загинув".

Попри важкі поранення, Світлана повернулася до роботи. Каже, не могла залишити колег.

За даними адміністрації морських портів України, лише в липні Росія 57 разів атакувала цивільні судна. Із них 22 удари сталися в морі.

Ще 67 ударів припали на портову інфраструктуру.

19 липня три російські ракети влучили в суховантаж Golden Leo, який перевозив українську кукурудзу. Загинули дев'ять членів екіпажу: громадяни Індії та Сирії, а також український лоцман. Судно затонуло біля узбережжя Одеси.

За оцінкою Lloyd's List - провідного міжнародного видання про морське судноплавство, - Чорне море сьогодні, ймовірно, є найнебезпечнішою акваторією для торговельного флоту.

А липень став найсмертоноснішим місяцем для цивільних моряків від початку повномасштабної війни.

Голова профспілки робітників морського транспорту України Олег Григорюк каже, що навіть ветерани зізнаються: працювати в порту страшніше, ніж воювати.

"Ракета з Криму долітає менш ніж за хвилину. А щоб спуститися з портового крана до укриття, потрібно три з половиною хвилини. Шансів майже немає".

Закінчити розмову ми не встигаємо.

Над портом знову лунає сирена.

Разом з працівниками спускаємося в укриття.

Усередині майже ніхто не говорить. Люди мовчки дивляться в телефони, чекаючи повідомлень.

- Це безпілотник?

- Так.

За кілька хвилин оголошують відбій.

"Тепер ви самі побачили, що таке працювати в порту під час війни, - каже Дмитро, коли ми виходимо назовні. - Для нас це вже звичайний день".

Пізніше стає відомо, що неподалік впали два російські реактивні дрони.

"Якщо почнемо плакати - нічого не зміниться"

Та за межами порту Одеса ніби живе зовсім іншим життям.

У розпалі курортний сезон. Пляжі заповнені відпочивальниками, які приїхали з різних куточків України. На Потьомкінських сходах грають вуличні музиканти, а люди на узбережжі все рідше реагують на повітряні тривоги й далекі вибухи.

У понеділок соцмережами розійшлося відео, на якому відпочивальники витягують з моря російський безпілотник. Навколо збирається натовп. Усі розуміють, наскільки це небезпечно.

Наприкінці червня 26-річна Дар'я Кравченко загинула на пляжі після того, як туди впали уламки збитого російського дрона.

Схожа трагедія цього тижня сталася і на російському узбережжі Чорного моря. На переповнений пляж впав український безпілотник, який, за даними російської влади, перехопили сили протиповітряної оборони. Загинули семеро людей, серед них - троє дітей.

Невідомо, яку саме ціль намагалася вразити Україна.

Та війна за порти й морські шляхи дедалі частіше забирає життя людей, які не мають до неї жодного стосунку, - моряків, портових працівників і тих, кому просто не пощастило опинитися поруч.

Після одного з недавніх ударів безпілотника під Одесою ми зустріли 83-річного Андрія Дудика. Він стояв біля понівеченого будинку й оглядав зруйнований сад.

Сам Андрій не постраждав і напрочуд спокійно розповідав про безпілотник, який лише кілька годин тому перервав його звичний післяобідній сон.

Попри все, почуття гумору він не втратив.

"Якщо ми почнемо плакати, це нічого не змінить".

Чи вважає він себе випадковою жертвою російських ударів по портах?

"Звісно. І цього я їм ніколи не забуду".

Над матеріалом також працювали Крістіна Волк та Анастасія Левченко.