Confessions II - чи вартий новий альбом Мадонни 21 року очікування

На обкладинці свого нового альбому Confessions II обличчя Мадонни приховане за фіолетовою вуаллю.

"Іноді мені подобається просто ховатися в тіні, — каже вона на початку альбому, — Створювати нову персону, іншу ідентичність. Я можу бути ким завгодно".

Мадонна завжди була майстринею перевтілень. Протягом десятиліть її невгамовна музична допитливість дозволяла їй ловити дух часу, часто знайомлячи попмузику з новими звуками ще до того, як вони ставали мейнстримом.

Тому продовження — це останнє, чого хтось міг очікувати. Але для свого 15-го альбому вона повернулася до 10-го: Confessions on a Dance Floor 2005 року.

Її останній справді класичний альбом був гімном свободі, яку дарує клубна культура. Місцю, де одна з найвідоміших жінок на планеті могла розчинитися в морі тіл і загубитися в музиці.

(Принаймні, так вона каже. Я готовий посперечатися, що коли Мадонна виходить танцювати, навколо неї утворюється величезне коло і всі дістають свої телефони.)

Після сепсису, хвороби яка загрожувала її життю, Мадонна з рішучим завзяттям повернулася у цей світ.

У Confessions II вона "живе під неоновим світлом" у "храмі поту й самозречення". І її дивує покоління, яке проміняло близькість у реальному житті на бездумне гортання TikTok.

"Ніхто не хоче виходити на вулицю/ Це ненормально/ Це зводить мене з розуму"

Повернути її на танцпол допоміг британський продюсер Стюарт Прайс, який став співавтором першої частини "Confessions" і був музичним директором нещодавнього туру Мадонни Celebration.

В інтерв'ю журналу Interview Мадонна розповіла, що вони з Прайсом погодилися: новий альбом має "бути таким самим хорошим або навіть кращим" за оригінал.

Він таким не є. Але наближається до цього.

Перші 30 хвилин бездоганні. Наповнені пульсуючими низькими частотами та чіткими клубними бітами, вони пролітають у п'янкому вихорі гедонізму та життєрадісності.

Мадонна відчиняє двері навстіж гіпнотичним "I Feel So Free" у дусі Донни Саммер. Вона розпускає нам волосся під ейфорійний "Good For The Soul" і віддається танцювальним рухам під відфільтровані груви "Love Sensation".

У середині альбому є трохи зайвого. Такі треки, як "School" і "Love Without Words", більш експериментальні, сповнені нарізаного вокалу та хлюпаючих синтезаторів, але до цього моменту ми вже приблизно 900 разів почули різні варіації на тему "ритм дарує нам свободу".

Так, ми зрозуміли, Мадонно. Танці = добре. Не танцювати = сумний смайлик.

Натомість альбом по-справжньому злітає тоді, коли стає автобіографічним.

Його головна перлина — "Danceteria", просякнута потом нічна прогулянка клубом, де Мадонна розпочала свою кар'єру.

Саме там вона переконала діджея Майкла Камінса поставити демозапис "Everybody", що принесло їй перший контракт зі звукозаписуючою компанією.

У цій пісні вона відтворює електризуючу клубну публіку в реп-фрагменті, який відсилає до знаменитої переклички голлівудських легенд у Vogue.

Ми зустрічаємо Найла Роджерса, і в мікс вплітається диско-гітара. Брейкданс-команда "The Rock Steady Crew" з'являється під вибух культового барабанного ритму Apache.

А коли Камінс нарешті вмикає "Everybody", на тлі лунає семпл із приспіву цієї пісні.

Представлений у короткометражному фільмі за участю Кейт Мосс і Бенедикта Камбербетча, він міг би стати ідеальним синглом.

Натомість ця честь дісталася дуету із Сабріною Карпентер "Bring Your Love".

Вперше представлена наживо на фестивалі Coachella, ця пісня стала черговою в довгій низці композицій, у яких Мадонна обурюється через осуд з боку інших людей (див. також: Human Nature, Nobody Knows Me, Rebel Heart).

Присутність Карпентер тут цілком заслужена. Як і Мадонна, вона пережила хвилю сексистських коментарів щодо своїх текстів і сценічних образів, часто з боку людей, які помилково сприймали її сатиру на чоловічі сексуальні бажання як їхнє схвалення.

У "Bring Your Love" вони об'єднують сили в декларації стійкості: "Я знаю, де поховані тіла/Не намагайтеся змусити мене замовкнути".

Бунт проти алгоритмів

Я кажу: "Не намагайтеся відволікти мене цифрами", тому що я починала [роботу над цим альбомом], не думаючи про чарти й стримінги", — розповіла Мадонна Vogue Italia.

"Робота лише з огляду на алгоритми та штучний інтелект не дозволяє ризикувати, а це повна протилежність створенню мистецтва", - вважає співачка.

Це зручний захист, зважаючи на те, що пісня посіла лише 29-те місце в британському чарті синглів, але водночас це таке необхідне переосмислення пріоритетів.

У 2010-х роках творчість Мадонни часом страждала від непереконливих спроб залишатися актуальною в попмузиці.

Тут вона навіть не намагається звертатися до сучасних танцювальних трендів. Немає жодної спроби скористатися відродженням драм-н-бейсу чи наслідувати передові продакшн-рішення PinkPantheress і Charli XCX.

Натомість "Confessions II" звертається до хаус-сцен Чикаго та Детройта 1980-х років — взаємопов'язаних осередків музичних інновацій, духовного оптимізму та ЛГБТК, які Мадонна добре знає зсередини.

Вона навіть використовує семпли знакових композицій тієї епохи, зокрема "Good Life" гурту "Inner City" та "French Kiss" Ліла Луїса.

На мою думку, найближчим аналогом у її власній дискографії є "Erotica" 1993 року, яка теж була натхненна андеграундною хаус-музикою та водночас порушувала теми потрясінь і втрат на фоні кризи СНІДу.

Тема втрати присутня і тут.

Мадонна сумує за своїм покійним братом Крістофером у "Fragile" у ніжній пісні про їхнє дитинство, відчуження та примирення, яка завершується словами: "Сподіваюся, ти знайшов шлях до кращого місця".

Це зворушлива й прониклива композиція, але гучний брейкбіт відволікає від її емоційного змісту.

Набагато вдалішою є "Betrayal" — джазова трип-хопова подорож, яка, схоже, присвячена мачусі Мадонни Джоан Чікконе, що померла від раку у 2024 році.

Далі йде ще одна міжпоколіннєва історія — "The Test", у якій Мадонна та її старша донька Лурдес Леон проговорюють свої розбіжності під атмосферний інструментал у стилі транс.

"Ти не просила всіх цих спалахів софітів... Хотіла б я знати, якого болю тобі завдала", — співає Мадонна в рідкісному для себе жесті каяття.

Лурдес відповідає куплетом, у якому визнає материнську любов, водночас наголошуючи на власній незалежності: "Я йду стежкою, яку ти проклала, але зберігаю власний шлях".

Альбом завершується ще однією піснею-спогадом — "L.E.S.", у якій Мадонна згадує про своє раннє захоплення хлопцем із Нижнього Іст-Сайду Нью-Йорка, який грав на гітарі.

Це чарівне емоційне розвантаження після родинної драми, якою наповнена остання третина альбому.

І це ще й дотепно. Мадонна починала цей альбом із прагненням до анонімності, але до його завершення зняла свою фіолетову вуаль. Це найближче до справжньої Мадонни, яку ми чули з часів "Ray of Light" майже 30 років тому.

Як колись зауважив один чудовий автор пісень: лише коли вона танцює, вона може почуватися настільки вільною."

"Найяскравіші треки"

"Danceteria": Захопливе відтворення Нью-Йорка 1980-х, де хіп-хоп-гурти та модельєри тусувалися разом із Лу Рідом і Девідом Бірном. "Кожен тут — це витвір мистецтва", — співає Мадонна, здійснюючи подорож у минуле.

"Love Sensation": Великий, життєрадісний літній гімн із відлунням "Daft Punk" і "Stardust". Це перша любовна пісня на альбомі, але з незрозумілих причин вона відсутня у стандартному 12-трековому виданні.

"Bring Your Love" (feat. Sabrina Carpenter). У цій пісні дві богині попмузики відстоюють своє право досліджувати жіночу сексуальність у всіх її проявах. Масивний фортепіанний хаус-грув навіть містить відсилання до "Express Yourself" Мадонни. Замість слів "Мені є, що сказати про це" вона пропонує більш конфронтаційне: "Маєш що сказати з цього приводу?"

"Bizarre": Багатообговорюваний дует із Кайлі не потрапив до Confessions II, але саме для цієї пісні він підійшов би ідеально. Вона сповнена світла й яскравості, а її закоханий текст розповідає про "кінозірку з глибокими блакитними очима"..