Директор інтернату 10 років ґвалтував людей з інвалідністю: чому таке поширене у Південній Кореї

"Мені було боляче всередині, тому я прийшла розповісти свою історію".

Так почала свою розповідь у поліції Со Мі Хьон.

У Со інтелектуальна інвалідність. Їй важко говорити довгими реченнями, тому вона спілкується короткими словами та жестами. Але те, що з нею сталося, вона пам'ятає дуже добре.

Со була однією з трьох мешканок державного закладу для людей з інвалідністю, які зазнали сексуального насильства з боку директора.

Ця історія сколихнула Південну Корею. Вона також змусила країну знову запитати: чи справді держава добре захищає людей з інвалідністю, які живуть у закритих установах?

На початку цього місяця суд у Сеулі засудив директора, відомого лише за прізвищем Кім, до 15 років ув'язнення. Він заперечує звинувачення та оскаржив вирок.

Со, якій зараз близько 40, вперше розповіла матері про те, що відбувалося, майже за два роки до вироку.

Імена Со та ще однієї постраждалої змінено з міркувань безпеки.

"Я просто терпіла"

Со переїхала до "Секдонвона" - закладу для людей з інтелектуальною інвалідністю в місті Інчхон - у 2016 році.

Установа повністю фінансується державою. Зараз там живуть близько 33 людей. Після цієї справи влада вирішила заклад закрити.

За словами Со, насильство почалося невдовзі після її переїзду. Кім приходив до неї вночі або рано-вранці й ґвалтував її.

Поруч не було людини, якій вона могла б довіритися. Со також не вірила, що працівники закладу стануть на її бік.

Через адвоката Ко Ин Йон жінка розповіла, що саме тому роками мовчала. Адміністрація "Секдонвона" на ці звинувачення не відповіла.

Так тривало майже десять років.

У лютому 2025 року Со отримала травму голови під час чергової спроби Кіма вчинити над нею сексуальне насильство. Вона прикрилася руками, а він жбурнув у неї склянку.

Працівники відвезли жінку до лікарні. За словами адвоката, матері вони розповіли про те, що сталося, лише після того, як Со зашили рану.

Мати попросила показати записи камер спостереження. Вона хотіла зрозуміти, як донька отримала травму.

Але в закладі відмовили, заявивши, що не мають права показувати відео іншим людям.

Тоді мати забрала доньку додому і вирішила більше не повертати її до "Секдонвона".

Саме після цього Со наважилася розповісти правду.

Вона все розповіла матері, а та звернулася до поліції.

"Я подумала, що тепер можу про це говорити, бо мені сказали, що я більше не повернуся до "Секдонвона", - передала слова Со її адвокат в інтерв'ю BBC.

Як їй вдалося прожити з цим майже десять років?

"Я просто терпіла", - коротко пояснила Со.

Після заяви поліція почала перевіряти, чи не постраждали інші мешканці закладу.

Так з'явилися ще щонайменше дві ймовірні жертви.

Одна з них, Лі Мі На, розповіла, що Кім зґвалтував її, коли вона сиділа в туалеті.

На початку жовтня суддя визнав свідчення всіх трьох жінок достовірними.

За зґвалтування Лі та Со Кім отримав 15 років ув'язнення - на п'ять років менше, ніж вимагала прокуратура. Він продовжує заперечувати звинувачення та оскаржує вирок.

Щодо третьої жінки суд також визнав його винним, але за менш тяжким сексуальним злочином.

Можливо, жертв було більше

У листопаді минулого року, після перших повідомлень про насильство, влада доручила фахівцям університету Усон перевірити всіх мешканців "Секдонвона".

У звіті, який передали суду, йшлося про можливе сексуальне насильство ще щонайменше щодо 10 людей.

Але під час суду цей висновок так і не розглянули.

Поліції було важко отримати від мешканців закладу детальні свідчення. Багато хто мав тяжку інвалідність і не міг нормально відповідати на запитання.

Деякі відповідали невпопад. Інші взагалі не реагували.

Професорка Чон Джі Су, яка очолювала дослідницьку групу університету Усон, розповіла BBC: слідчі фактично брали до уваги лише слова тих людей, які могли описати те, що з ними сталося, "повними реченнями".

Правозахисники вважають, що через це з розслідування могли випасти люди з найтяжчими порушеннями мовлення.

"Якщо жертви розповідають про пережите не так, як ми звикли очікувати, хіба держава не повинна докласти більше зусиль, щоб їх почути?" - запитує Пек Ін Сон із Hansahoe, консультаційного центру для людей з інвалідністю, які пережили сексуальне насильство.

У поліції заявили, що "окремі недоліки не слід розглядати як характеристику розслідування в цілому".

Правозахисники також виступили проти спроб пом'якшити покарання Кіму.

Перед оголошенням вироку суд отримав 13 клопотань із проханням про поблажливість. Одне з них подала організація соціальної допомоги.

Суд просили врахувати "внесок обвинуваченого в соціальну сферу".

Організація Gyeol, яка захищає права людей, що потребують соціальної підтримки, розкритикувала такі звернення.

"Попередня робота у сфері соціальної допомоги не звільняє людину від відповідальності", - заявили там.

Суддя також наголосив, що злочин Кіма був "особливо осудним".

Кім мав захищати права та інтереси людей, які перебували під його опікою, і не допускати насильства.

Натомість він скористався тим, що мав над ними владу, щоб задовольнити власні сексуальні бажання.

Суспільний резонанс і протести

Справа сколихнула Південну Корею. І знову постало питання: чому ніхто не зупинив насильство раніше?

Особливо гостро це звучить тому, що ще у 2011 році країна посилила закони, які мають захищати людей з інвалідністю від сексуального насильства.

Тоді на екрани вийшов фільм "Тигель" (Dogani). Він розповідав реальну історію сексуального насильства у школі для глухих дітей.

Фільм викликав великий суспільний резонанс і протести. Школу закрили, а закони посилили.

Зокрема, з'явилися чіткіші категорії сексуальних злочинів проти людей з інвалідністю. Посилили покарання для директорів і працівників спеціалізованих закладів. У деяких випадках зґвалтування людей з інвалідністю скасували строк давності.

Але в "Секдонвоні" насильство тривало, хоча заклад регулярно перевіряв округ Канхва.

Саме округ відповідав за нагляд.

Представник округу розповів BBC, що під час перевірок переважно дивилися документи. Із мешканцями говорили лише тоді, коли вже виникала конкретна проблема.

Існувала також незалежна група, яка мала стежити за ситуацією. Але працівники закладу не повідомляли їй про жодні порушення.

Представник влади визнав: чиновники мали уважніше перевіряти, що відбувається в установі.

Чо Ха з консультаційного центру, який допомагав деяким постраждалим з "Секдонвона", розповіла ще про одну проблему.

Кілька родин підозрювали, що в закладі відбувається насильство. Але вони боялися заявляти про це.

Причина - їм нікуди забрати своїх родичів.

Якщо людина залишає заклад, догляд за нею повністю лягає на сім'ю. А знайти інше відповідне місце дуже складно.

Дослідження національної асоціації батьків людей з інвалідністю, які живуть у спеціалізованих установах, показало: приблизно шестеро з десяти людей чекали на місце щонайменше три роки.

Тобто для багатьох сімей вибору просто немає.

Професор Кім Юн Тхе, керівник Інституту когнітивних наук університету Усон, пояснює, чому це створює додатковий ризик.

Такі установи мають величезну владу над життям своїх підопічних.

Працівники вирішують, що вони їдять і де сплять, контролюють доступ до лікарів і навіть можуть визначати, чи дозволено людині вийти на вулицю.

І "Секдонвон", попри масштаб і тривалість того, що там відбувалося, не є винятком, каже Чо.

У 2023 році апеляційний суд залишив чинним восьмирічний вирок працівнику закладу в Йончхоні. Роком раніше він вчинив сексуальне насильство щодо двох жінок з інтелектуальною інвалідністю.

В іншій справі, в Ансоні, працівник закладу нещодавно отримав шість років ув'язнення за неодноразове зґвалтування жінки з інвалідністю, яка там проживала. Злочини сталися у 2022 році.

"Насильство, якого зазнають жінки з інвалідністю, - не проблема окремих людей, - каже Чо. - Це системне насильство, яке виникає на перетині гендерної нерівності, інвалідності, життя в закритих установах, бідності та соціальної ізоляції".

"Ми хочемо жити спокійно"

Після розголосу справи прем'єр-міністр Південної Кореї доручив створити міжвідомчу групу, яка займатиметься подібними випадками.

Він назвав те, що сталося, "серйозною справою, яка ставить під сумнів сам сенс існування держави".

У квітні уряд повідомив, що перевірив 1507 закладів для людей з інвалідністю по всій країні.

У 33 з них виявили ймовірні випадки насильства. За вісьмома вже почали розслідування.

Влада також оголосила, що посилить цільові перевірки та врахує фактори ризику. Крім того, перевірки проводитимуть спільно місцева влада, поліція та організації із захисту прав людей з інвалідністю.

Округ Канхва розпорядився закрити "Секдонвон". Ліцензію фонду, який керував установою, анулювали.

Але заклад поки що не закрили. Спочатку всіх мешканців потрібно переселити й створити для них умови, за яких вони зможуть жити самостійніше.

Місцева влада обіцяє розробити індивідуальний план підтримки для кожного з 33 підопічних. Робота над цими планами триває.

"Секдонвон" подав адміністративний позов і оскаржує анулювання ліцензії. На вирок Кіму заклад поки не відреагував.

А Со тепер живе зовсім інакше.

Коли її запитали, що найбільше змінилося після того, як вона пішла із "Секдонвона", вона відповіла: "Я просто почуваюся спокійно. Я щаслива щодня".

Тепер Со може їсти й спати тоді, коли хоче. Для неї це одна з головних змін у житті.

Найбільше вона хоче "повністю розірвати стосунки з директором і більше ніколи не мати з ним нічого спільного".

Але Со думає не лише про себе.

Людям з інвалідністю потрібні місця, де вони можуть жити без страху.

"Я сподіваюся, що з'явиться заклад, де не буде сексуального насильства і де такі люди, як ми, зможуть жити спокійно".