Хто кусає найболючіше у світі

Головні претенденти на звання володаря найогиднішого жала — від мурах-куль до ос-воїнів та крихітних медуз. Щоб з'ясувати, що болить найбільше, деякі відчайдушні експерти присвятили життя тому, щоб випробовувати укуси на собі.

Ви б воліли прийняти удар боксера Майка Тайсона чи відчути відбійний молоток по нирках? Саме так описують відчуття від двох найболючіших жалючих укусів у світі. А який із них найгірший — це вже справа смаку.

Жалючі тварини — від тих, кого можна зустріти у дворі до дивовижних морських істот — використовують "коктейль" хімічного захисту. Він містить нейротоксини і запальні агенти, аби захистити себе або приборкати здобич.

У той час як хижаки (наприклад, павуки та змії) кусають жертву іклами, у випадку з іншими істотами вам слід триматися подалі від жала на кінчику їхнього тіла.

Ми розпитали експертів про найболючіші жала у тваринному світі, не враховуючи смертельну небезпеку. Ось їхній рейтинг.

Заснував сучасну галузь "навмисного отримання жалючих укусі" Джастін Шмідт, ентомолог з Аризони.

Він розробив однойменний індекс болю, підставивши себе під укуси щонайменше 96 видів комах, зокрема бджіл, шершнів, ос та мурах.

Дослідник розділив жала на чотири рівні болю та додав до кожного відчуття експресивні, майже ліричні описи (на щастя, Шмідт мав душу поета!).

Перший рівень охоплює дрібниці. Жало бджоли-антофориди, наприклад, відчувається "майже приємно, ніби кохана людина трохи засильно прикусила мочку вашого вуха".

На другому рівні з'являються серйозніші гравці, як-от медова оса:

"Гостро, до пухирів. Ніби хтось запхнув вам у ніс ватну паличку, змочену в соусі хабанеро".

Або люта чорна оса-полібія: "Ритуал пішов не так, по-сатанинськи. Газова лампа в старій церкві вибухає вам в обличчя, коли ви її запалюєте".

Сім видів на третьому рівні занурюють Шмідта у справжні катування. Dasymutilla klugii (оса-німка):

"Вибухово і довготривало, ви кричите як божевільний. Ніби розпечена олія з фритюрниці розлилася по всій вашій руці".

Лише три види отримали від Шмідта найвищий четвертий рівень.

Першою з "четвірки" стала мураха-куля — істота завдовжки у дюйм із тропічних лісів Центральної та Південної Америки.

Люди часто називають її "24-годинною мурахою" через надто тривале катування:

"Чистий, інтенсивний, яскравий біль. Ніби ви йдете по вугіллю з тридюймовим цвяхом у п'яті".

Далі йде тарантуловий яструб — оса розміром із підставку для м'яча для гольфу, що полює на павуків.

"Сліпучий, лютий, шокуюче електричний. Ніби хтось кинув увімкнений фен у вашу ванну з піною", — писав Шмідт, хоча ефект тривав лише кілька хвилин.

Нарешті, оса-воїн (Synoeca septentrionalis), яка живе колоніями в Центральній та Південній Америці.

"Тортури. Ви прикуті в потоці лави активного вулкана. Навіщо я взагалі почав цей список?"

Шмідт помер через ускладнення від хвороби Паркінсона у 2023 році, але його справу продовжує Койот Петерсон.

Цей популярний ютубер підставляє себе під укуси тих видів, які Шмідт ніколи не оцінював.

Відсутність спеціальної наукової освіти Пітерсон компенсує готовністю жертвувати своїм лівим передпліччям заради навчання та розваги мільйонів людей. Глядачі спостерігають, як він корчиться, пітніє та кричить на своєму каналі Brave Wilderness.

Пітерсон використав індекс болю Шмідта як дорожню карту. За його словами, він прагнув "створити кіноверсію" книги Шмідта "Жало дикої природи", яку той видав у 2016 році.

"Давайте дотримуватися шкали від 1 до 4, але з'ясуємо, які ще істоти заслуговують на четвірку", — каже він.

Пітерсон об'їхав земну кулю та випробував на собі жала 30 видів комах. Тепер він пропонує додати до 4-го рівня ще двох кандидатів: японського величезного шершня (якого у 2020 році прозвали "шершнем-убивцею") та осу-ката.

"Японський величезний шершень, безперечно, жалить найгірше в момент контакту — ніби Майк Тайсон вліпив вам в обличчя", — розповідає Пітерсон.

"У мене потемніло в очах. Це було миттєво та вибухово".

Цей шершень походить з Азії, проте він встиг наробити галасу на північному заході США між 2019 та 2024 роками.

Однак абсолютним переможцем для Пітерсона залишається оса-кат (Polistes carnifex).

"Біль тривав десь 12 годин", — каже він.

Проте найбільше Пітерсона вразили наслідки дії отрути, які залишилися з ним у прямому сенсі.

"Отрута мала некротичні властивості — вона виїла м'язи, залишивши слід, схожий на вибоїну на передпліччі. Це єдине жало, яке фізично роз'їло плоть. У мене досі є шрам... наче опік від сигарети", — ділиться Пітерсон.

Науковці ще не визначили точний склад отрути оси-ката, але деякі її родичі використовують ферменти, що пошкоджують тканини через активацію імунної відповіді.

Медузи: більше жала, ніж слизу

Але не тільки комахи вміють дошкуляти жалом. Медузи озброєні мікроскопічними клітинами-гарпунами, так званими нематоцистами, що доставляють у тіло жертви смертоносний заряд отрути. Навіть легкий контакт із медузою Іруканджі може призвести до жахливих наслідків.

Це мале створіння має тіло розміром із наперсток, проте витягує свої щупальця на цілий метр, а викликаний ним синдром звучить як опис середньовічного "катування".

Саме впорскування отрути не викликає особливих відчуттів. Більшість людей навіть нічого не помічають, стверджує Ліза-Енн Гершвін. Вона досліджує медуз і дала назву 14 із 16 видів Іруканджі під час своєї докторської роботи в Університеті Джеймса Кука в Квінсленді, Австралія.

Через таку затримку симптомів лікарі десятиліттями не могли зрозуміти, що саме завдає відпочивальникам на пляжах таких мук. Таємницю розгадав місцевий лікар Джек Барнс. Він чотири роки полював на винуватця і нарешті закрив справу у 1961 році: він навмисно дозволив медузі вжалити себе, свого десятирічного сина та рятувальника.

Гершвін опитала понад 50 людей із діагнозом "синдром Іруканджі" та вивчила щонайменше сотню історичних звітів про хворобу. Хоча далеко не кожне жаління призводить до цього нестерпного стану, а симптоми в різних людей суттєво відрізняються, типовий сценарій виглядає приблизно так.

Через 20 хвилин людина відчуває перші ознаки: сильну перевтому або нездужання. Далі швидко з'являється відчуття, ніби в нирки б'є відбійний молоток, і цей біль триває до 12 годин. Потім на потерпілого чекає ціла низка симптомів, зокрема рясне потовиділення, яке просочує постільну білизну кілька разів на годину, та безперервне блювання кожні кілька хвилин протягом цілої доби.

Гершвін наголошує: усе це — лише "розминка" перед повноцінним синдромом Іруканджі.

Потім людину накриває хвиля за хвилею справжньої агонії. Судоми та спазми охоплюють усе тіло, і кожен новий напад щоразу по-новому визначає межу болю, оскільки його інтенсивність постійно зростає.

Проте медузи Іруканджі відкривають ще один вимір болю — екзистенційний.

Їхня "візитна картка" — це нездоланне відчуття приреченості, яке пацієнти описують як абсолютну впевненість у наближенні смерті. Гершвін підкреслює, що це відчуття не залежить від тяжкості інших симптомів.

"Пацієнти буквально благали лікарів убити їх. Вони настільки впевнені у власній смерті, що просто хочуть якнайшвидше з цим покінчити", — розповідає дослідниця.

Гершвін зазначає, що ми досі не маємо повного уявлення про склад отрути або механізм виникнення синдрому Іруканджі, але певні зачіпки існують.

Отрута медуз містить токсини під назвою порини — вони пробивають отвори в клітинних мембранах. Це призводить до загибелі клітин і біохімічного хаосу, оскільки в організм миттєво потрапляє величезна кількість молекул, які зазвичай відповідають за різні функції тіла.

Дослідники синдрому Іруканджі підозрюють, що отрута медуз також впливає на натрієві канали в нейронах. Через це систему затоплюють адреналін, норадреналін та дофамін — процес, який, імовірно, провокує як психологічні симптоми, так і проблеми з серцем.

Попри відчуття неминучої смерті, більшість людей повністю одужує. Лікування переважно складається з потужних знеболювальних, як-от морфін, що допомагають пережити хвилі болю.

Серед морських істот є ще кілька сильних претендентів на першість, починаючи з австралійської морської оси — її вважають найсмертоноснішою медузою у світі. Її триметрові щупальця залишають на тілі жертв довгі смуги.

"На шкірі з'являються сліди від ударів, ніби вас відшмагали батогом. Відчувається це як окріп чи гаряча олія", — каже Гершвін.

Вогняний черв'як — щетиниста морська істота, схожа на стоніжку — захищається пекучими волосками. Ці крихітні шипи відриваються і залишаються в шкірі кожного, хто необачно до нього торкнеться. Деякі дайвери називають його "скловолоконним черв'яком".

Учені вважають, що і структура шипів, і сама отрута викликають болісний опік, який може тривати годинами.

Бородавчатка (риба-камінь) маскується під каміння на піщаному мілководді, коралових рифах або в скелястих калюжах. Неуважні відпочивальники іноді наступають на гострі спинні шипи риби, які впорскують величезну порцію блакитної отрути. Пекучий біль триває до 48 годин і супроводжується сильним набряком. За даними Університету Флориди, оніміння та поколювання можуть зберігатися тижнями.

Хто ж "найгірший"?

Щоб остаточно визначити короля болю на суші, у повітрі та на морі, якась відчайдушна душа мала б наважитися на експеримент у всіх категоріях — випробувати на собі жала найгірших комах та морських мешканців.

Пітерсон каже, що це буде не він. Медузи надто небезпечні та несуть реальний ризик смерті. Деякі види, додає він, "жахливо не варті того, щоб з ними зв'язуватися".

Гершвін та Пітерсон погоджуються: шукати зустрічі з медузою Іруканджі — це нерозсудливо, оскільки деякі види викликають смертельні реакції, зокрема крововилив у мозок та зупинку серця.

То як же ми дізнаємося, хто найгірший?

Можливо, єдиний шлях — запросити людину, що пережила синдром Іруканджі, у "світове турне болю", аби вона порівняла свій досвід із комахами 4-го рівня за Шмідтом?