Мілленіали обирають містечка. Як коронавірус мотивує людей залишати мегаполіси

Коронавірус і перспектива ще довго працювати з дому спровокували в багатьох країнах ажіотажний попит на купівлю та оренду житла в невеликих містечках. Мова насамперед йде про працездатне населення від 20 до 40 років.

У США, Великій Британії та Австралії переселення у маленькі міста б'є всі рекорди. Як мінімум люди хочуть пережити тривалу коронавірусну пандемію з меншими ризиками, як максимум - змінити життя навколо себе і вийти зі звичної замкненої схеми: будинок-транспорт-офіс.

"Нам дали карту-джокер"

34-річна письменниця Роза Ренкін-Гі виросла в Лондоні, мешкала певний час у Парижі. Точніше, згадує вона, на сайтах з пошуку житла. Вона довго спостерігала за великим розривом між його ціною і якістю, і у 2019 році несподівано навіть для самої себе вирішила переїхати з мегаполіса у маленьке місто.

Вона обрала невелике портове містечко Рамсгейт в англійському графстві Кент. І там написала книгу Dreamland ("Казкова країна") про себе і представників свого покоління. Книга вийде навесні 2021 року, а уривок з неї опублікував журнал Vogue.

Ренкін-Гі розповідає історії людей, що народилися з середини 1980-х до середини 1990-х. Це покоління, говорить вона, має одну спільну рису: вони дорослішали в умовах глобальних економічних криз, що змінювали одна одну, мали менше можливостей кар'єрного зростання, ніж їхні батьки.

"Мілленіали отримали зіпсовані патрони для стрільби по фінансових цілях, але нам дали карту-джокер - високошвидкісний інтернет", - констатує письменниця.

І мілленіали вирішили піти з великих міст.

Цей процес, звичайно, почався не у 2020 році. Молодь брала свої ноутбуки і їхала працювати віддалено й раніше. Насамперед з фінансових міркувань: місячна оренда квартири з двома спальнями в Сан-Франциско коштує 3,5 тис. доларів; невелику квартиру-студію в діловому центрі Лондона Канері-Уорф навряд чи можна купити дешевше ніж за півмільйона фунтів, у Сіднеї така коштуватиме 500 тисяч австралійських доларів.

Освоївшись у невеликих містечках, мілленіали зрозуміли, що продовжують займатися улюбленою справою, а накопичені у мегаполісах борги - тисячі доларів, євро або фунтів - меншають.

У 2020 році прийшов коронавірус, і переїзд з великих міст з переповненими торговельними центрами та напханим громадським транспортом став масовим явищем.

Просте бажання - побути на природі

"Покупці й орендарі житла тікають з великих міст", - до такого висновку в середині жовтня 2020 року дійшли аналітики британського сайту з нерухомості Rightmove. Кількість запитів на будинки та квартири в містах з населенням менше ніж 10 тисяч, за їхніми підрахунками, подвоїлась.

"Те, що на початку року починалося з простого бажання побути трохи на природі, стало трендом на переїзд на постійній основі", - розповідає ВВС представник Rightmove Тім Банністер.

Попит на житло в графствах Кент, Дорсет, Беркшир, Девон, Кембридж і Саффолк (всі вони розташовані або навколо Лондона, або на південно-східному узбережжі Британії) збільшився на 130-180% у порівнянні з осінню минулого року.

Тім Банністер каже, що такий ажіотажний попит має дві причини. Це - більш комфортні, з виходом на природу, умови для соціального дистанціювання та віддалена робота: одні зважуються на переїзд з розрахунком, що навіть коли пандемія закінчиться, вони зможуть продовжити частково працювати з дому, а інші, що їздитимуть в столицю на приміському транспорті, не витрачаючи на це багато часу.

Саме цим пояснюється бажання їхати недалеко: вони ще більше заощадили б на вартості житла, але їм довелося б витрачати п'ять-шість годин на день тільки на дорогу до офісу і назад.

Американський підхід

Не менш яскраву тенденцію спостерігають у США. Там вже була хвиля першої "ковідної" міграції, коли з березня по травень 2020-го з 9-мільйонного Нью-Йорку тимчасово виїхали близько 450 тисяч людей (це дані New York Times, що ґрунтуються на геолокації користувачів мобільних телефонів).

Журналістка видання The Atlantic Аманда Мул у своїй статті про переселення містян розповідає, що в ті весняні дні на вулиці можна було побачити лише сусідів та кур'єрів сервісів доставки.

Американська соціологічна компанія The Harris Poll у жовтні презентувала дослідження, з якого випливає: кожен третій мешканець великого міста хотів би через коронавірус переїхати у місце, менше за розміром та кількістю населення. Найбільше готові до переїзду - люди віком від 18 до 34 років - саме ті, про кого пише британська письменниця Роза Ренкін-Гі.

Соціологи з The Harris Poll підтверджують і її роздуми, і дані британських аналітиків: можливість працювати віддалено змушує замислитись про зміну місця, тим паче, що жити на природі набагато краще, ніж у багатоповерховому будинку з видом на жваву дорогу.

Разом з тим, опитані американці не хотіли б їхати далеко від місця роботи - і вважають за краще шукати житло на околицях або в радіусі 100 кілометрів від Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско та інших мегаполісів.

New York Times наводить як приклад будинок в East Orange (передмістя Нью-Йорка з малоповерховою забудовою). Його виставили на продаж у серпні 2020 року за 285 тисяч доларів. За три дні його переглянули 97 разів, і 24 покупці заявили про готовність платити негайно. Зрештою його продали на 21% вище заявленої вартості.

Журнал Time порівнює масштаб виїзду з великих міст з ситуацією під час епідемії чуми в XVI столітті.

Обмін цінностями

Жоден дослідник поки не готовий оцінювати масштаб і тривалість переїзду з великих міст - це явище поки навіть не в розпалі, а його динаміка залежатиме як від ситуації з коронавірусом, так і від готовності роботодавців бачити своїх працівників рідше або тільки в режимі відеоконференцій.

Журнал Forbes у своєму вересневому тексті про внутрішню американську міграцію вже закликав владу і бізнес невеликих міст звернути увагу на унікальні можливості, що відкриваються через переїзд людей, які можуть собі це дозволити, і чия зарплата і споживчі запити вищі, ніж у місцевого населення.

Видання Politico у своєму дослідженні під назвою "Смерть міста" говорить про те, що пандемія розкрила справжню цінність таких сучасних способів комунікації, як відеоконференції, загальний доступ до документів і спілкування в месенджерах.

Цінність виявилась настільки високою, що почала загрожувати існуванню великих міст в їхньому нинішньому вигляді. Особливо це стосується величезних офісних просторів, які в одну мить спорожніли.

Професор історії європейського урбанізму Гельсінського університету Пітер Кларк сказав Politico, що якби другої хвилі коронавірусу не було, подібні розмови можна було вважати спекуляцією, але друга хвиля, судячи з усього, реальна, а тому сучасна модель великого міста опинилася під загрозою.

Пітер Кларк каже, що до другої половини ХХ століття міста були центрами тяжіння через розташовані тут заводи й фабрики з вищою оплатою праці. У 1980-х почалася деіндустріалізація, і як наслідок - міста стали центрами для сфери послуг. Перехід на домашню роботу тих, хто ці послуги надає, змінить саму міську культуру.

Банк Credit Suisse у своєму липневому аналітичному пресрелізі пропонував власникам офісних приміщень турбуватися не про те, що у короткостроковій перспективі ціна на них впаде, а про те, що близько 15% працівників цих офісів не повернуться назад зі своїх будинків.

Дача і коворкінг

Що ж до пострадянських країн - то тут картина інша. Багато родин мають невелику квартиру в місті та ділянку землі з будинком за містом.

Чимало власників дач перебудували їх, щоб жити там і взимку, але далеко не всі готові розглядати їх як постійне місце проживання.

Є ще одна проблема - якість інтернет-зв'язку. За межами великих міст він може не відповідати тим завданням, які ставить віддалена робота.

"Кількість людей, що продовжать працювати дистанційно і після пандемії буде великою, однак і потреба в спілкуванні нікуди не зникне, - прогнозує гендиректор московського фонду "Інститут економіки міста" Олександр Пузанов. - Компромісом між роботою з дому та офісом може, приміром, стати коворкінг".

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!