"Поїздка до Індії залишила в моєму мозку 38 паразитів"

Лорі Денман уперше зрозуміла, що щось не так, коли після відвідування туалету з жахом виявила в себе стрічкового черв'яка завдовжки в метр.

"Він виглядав просто огидно — наче клейка стрічка з дрібними реберцями", — розповіла 42-річна жінка з Кармартена.

Це був перший симптом нейроцистицеркозу. Згодом у мозку Лорі виявили 38 паразитів, що спричиняли сильні головні болі, судоми та психоз.

Вона — одна з небагатьох людей у ​​Великій Британії, у яких щороку діагностують цю інфекцію мозку, викликану личинками свинячого ціп'яка.

Після тривалого відновлення здоров'я Лорі прагне перетворити пережите нею випробування на щось позитивне, підвищуючи обізнаність людей про це захворювання.

Лорі, яка працює у медіа, вирушила у тримісячну подорож Індією у 2007 році. Саме там, на думку її лікаря, доктора Брендана Гілі, консультанта з інфекційних захворювань та мікробіології, вона підхопила інфекцію.

Лорі вирішила уникати м'яса під час поїздки, сподіваючись, що це допоможе їй уникнути харчового отруєння, але доктор Гілі вважає, що вона випадково з'їла свинину, яка містила мікроскопічні яйця стрічкового черв'яка.

Лише через три роки, у 2010 році, Лорі виявила стрічкового черв'яка в туалеті ресторану та змила його в унітаз. Вона звернулася до сімейного лікаря, але аналізи калу виявилися задовільними, і вона почувалася добре, тому життя продовжувалося як завжди.

"Щелепи на підлозі"

Протягом року у жінки почалися жахливі головні болі.

Потім, у 2011 році, у неї стався перший напад.

"Мені стало дуже важко вимовити якісь слова", – сказала вона.

"Коли я прийшла до тями, то була вже в машині швидкої допомоги та подумала: "Як це сталося? Чому?"

Далі було перебування в лікарні, комп'ютерна томографія та МРТ. Коли Лорі прийшла за результатами, "лікар посадив мене і сказав: "Ми переглянули ваші скани та знайшли 38 паразитів у вашому мозку".

"Ми з мамою просто стояли - із щелепами десь на підлозі - і думали, що це взагалі таке?"

Спочатку вони думали, що це токсоплазмоз, інфекція, що поширюється через контакт із зараженими котячими фекаліями.

Але потім мати Лорі запитала, чи не міг її напад бути пов'язаний зі стрічковим черв'яком, якого вона виявила роком раніше. Після подальших обстежень їй нарешті поставили діагноз: нейроцистицеркоз.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), люди заражаються через вживання такої їжі, як сира або недостатньо оброблена свинина, вода, забруднена яйцями стрічкового черв'яка, або через недотримання правил гігієни.

Це надзвичайно рідко трапляється у Великій Британії, і випадки майже виключно спостерігаються у людей, які побували в ендемічних регіонах.

"У такі моменти виникає так багато питань, бо ти просто не знаєш, що чекає на тебе зі здоров'ям, — розповідає Лорі. — Паніка щодо того, що буде далі, з чим мені доведеться мати справу, які ліки я буду приймати, чи зможу я повернутися до роботи?"

Вона пробула в лікарні два тижні, їй призначили протипаразитарні препарати та стероїди. Якийсь час лікування, здавалося, діяло. Впродовж кількох років в неї не було проблем зі здоров'ям, завдяки чому вона змогла з'їздити з сестрою до Нової Зеландії, переїхати до Брістоля, відвідувати циркові заняття та бігати півмарафони. Але потім вона втратила свідомість просто на роботі.

Сканування виявило величезні набряки в мозку Лоурі навколо паразитів.

Після зриву вона розгубилася та почала відчувати оніміння та поколювання в тілі.

Після цього Лорі кинула роботу та переїхала до батька в Кармартен. Їй призначили стероїди, які змінили її зовнішність, і, оскільки її життя ставало все більш закритим, вона почувалася пригніченою, аж поки її психічне здоров'я не погіршилося.

"Почали проявлятися параноя та психоз… була сильна тривога, панічні атаки", – сказала Лорі, яка провела шість тижнів у нейропсихіатричній лікарні.

"Я опинилася в глухому куті", – згадувала вона.

"Моя родина просто божеволіла від того, як все загострювалося. Друзі приходили та бачили мене в абсолютно жахливому стані".

Однією з тих людей, які її відвідали, була Нікола Браун – подруга, з якою вони дружили 20 років. Не бачивши Лорі цілий місяць, Нікола була приголомшена її станом.

"Я зайшла до кімнати, а вона поводилася, по суті, як дитина, – згадувала Нікола. - Повзала по підлозі, ховалася за шторою, сиділа на колінах у тата, ніби їй було п'ять".

Вона сказала, що коли час візиту завершувався, Лорі вилаялася на неї та сказала, щоб вона ніколи не поверталася.

Пізніше Лорі надіслала їй текстове повідомлення.

"По суті, там було написано: "Щиро дякую, що завітали. Ви побачите мене сьогодні в новинах. Мене переслідує поліція".

Вона каже, що це був страшний і невизначений час.

"Я просто пам'ятаю, як думала: "Чи це нова Лорі? Чи побачимо ми колись знову ту Лорі, яку знаємо?"

Відтоді розпочався довгий шлях до повного одужання.

Після виписки з лікарні Лорі все ще почувалася дуже зле й переїхала до батька.

"Я зовсім не почувалася собою, анітрохи не була схожа на себе й не хотіла виходити з дому", — розповіла вона.

Згодом Лорі пройшла підготовчий курс із мистецтва в Кармартені, а до 2018 року відчула в собі достатньо сил, щоб повернутися до Кардіффа й здобути освіту в галузі дизайну інтер'єру.

Зрештою, у 2022 році вона повернулася до роботи.

Консультант Лорі, доктор Гілі, каже, що такі пацієнтки, як вона, трапляються раз у житті.

"Це єдиний випадок із подібним перебігом хвороби, який я бачив протягом багатьох років", — каже лікар. Він сказав, що її випадок обговорювали багато провідних експертів у Великій Британії та США.

"Я не очікував би побачити ще один подібний випадок впродовж своєї кар'єри — і по всій країні багато консультантів з інфекційних захворювань ніколи не побачать подібного випадку, настільки він є рідкісним", — сказав він.

Після багатьох років боротьби із хворобою паразити в мозку Лоурі кальцинувалися.

"Мені не робили операції, щоб видалити їх із мозку, — розповіла вона. — Схоже, вони просто відмирають і кальцинуються. Тож зараз вони вже перетворилися на кальцинати".

Доктор Гілі зазначив, що Лорі пройшла лікування, спрямоване на "знищення всіх яєць паразитів", і, на щастя, тепер, схоже, вже подолала хворобу.

У неї не було нападів із 2017 року, проте їй доведеться приймати протисудомні препарати все життя.

Лорі, яка зараз мешкає в Кардіффі, твердо вирішила, що її важкий досвід має принести щось позитивне.

"Тепер я хочу рухатися далі, поширювати інформацію про цю хворобу й робити щось корисне завдяки цьому досвіду", — сказала вона.

"Ніколи не знаєш, що чекає попереду... Я щаслива, що жива, здорова й знову в гарній формі, і ніколи не сприймаю це як належне".