Чому Путін поїхав від Сі майже ні з чим

На мить могло здатися, ніби Пекін перетворився на Москву.

Коли Володимир Путін і Сі Цзіньпін крокували червоною доріжкою до Великої зали народних зборів, китайський військовий оркестр заграв "Підмосковні вечори".

"Якби знали ви, як серцю милі підмосковні тихі вечори…"

Чи був у цій мелодії натяк на політичну романтику?

А може - навіть на своєрідне "чоловіче братерство" двох лідерів?

"Мій дорогий друже", - звернувся Путін до Сі.

"Мій давній друже", - відповів Сі Путіну.

Обидва лідери давно люблять підкреслювати особливий характер своїх взаємин.

І часу для цього в них було більш ніж достатньо: за останні роки вони зустрічалися понад сорок разів.

У публічних виступах знову лунали знайомі формули: "стратегічна співпраця", "партнерство", "взаємоповага", "дружба" та "довіра".

Разом вони критикували "безвідповідальну" ядерну політику США та засуджували плани Дональда Трампа створити систему протиракетної оборони "Золотий купол".

Напередодні візиту російська урядова преса винесла на першу шпальту два великі фото. На одному - самотній Трамп, який піднімається трапом президентського літака Air Force One після своєї поїздки до Китаю минулого тижня. Поруч - архівний кадр, де Путін і Сі йдуть пліч-о-пліч.

Посил - більш ніж очевидним: Росія і Китай демонструють єдність на світовій арені.

Та політика - це не пісні про кохання і не дружні обійми.

Це геополітика.

А в геополітиці стосунки рідко тримаються на симпатії чи емоціях. Найчастіше їхня основа - холодний розрахунок.

Де закінчується дружба

Під час саміту Сі й Путіна стало помітно: навіть у такої близькості є межі. Особливо - в питаннях енергоносіїв.

Росія хоче реалізувати проєкт нового газопроводу "Сила Сибіру - 2" і розраховувала на прогрес саме в Пекіні. Трубопровід має постачати додаткові обсяги газу з Західного Сибіру до північного Китаю через Монголію. Для Москви це критично важливо після втрати європейського ринку.

Торік Росія та Китай підписали меморандум про взаєморозуміння щодо проєкту. Втім, Пекін, схоже, не поспішає укладати фінальну угоду. Окрім суперечок навколо ціни, частина експертів вважає: Китай не хоче ставати надто залежним від російських енергоносіїв.

У середу Кремль повідомив, що сторони досягли "спільного розуміння щодо параметрів проєкту".

Однак про остаточну угоду поки що не йдеться.

Російські чиновники, ймовірно, розчаровані. Хоча подиву це не викликає.

"Позиції Росії й Китаю не є тотожними. Їхні інтереси не завжди збігаються", — визнала та сама російська урядова газета, яка публікувала фото Путіна й Сі поруч. "Інакше й бути не може, коли йдеться про дві настільки великі держави з мисленням світових гравців".

Від "духу Анкориджа" до "духу Пекіна"

Ще не так давно слово "броманс" (чоловіча дружба - Ред.) використовували й для іншого гучного політичного союзу - Путіна і Трампа, коли Росія й США обіцяли потепління у відносинах.

Після зустрічі двох президентів минулого літа на Алясці російські чиновники навіть заговорили про "дух Анкориджа" й натякали, що Москва і Вашингтон нібито знайшли спільне бачення завершення війни в Україні - на умовах, прийнятних для Кремля.

Та війна не закінчилася. І сьогодні про "дух Анкориджа" майже не згадують.

"Дух Пекіна існує", - заявив помічник Путіна із зовнішньополітичних питань Юрій Ушаков у кулуарах саміту.

"А от "дух Анкориджа"? Такого вислову я ніколи не вживав".