Як звичайна незграбність допомогла зробити революційний винахід - сірники

У 1826 році щасливий випадок, а можливо звичайна незграбність назавжди змінили спосіб, як ми отримуємо вогонь.

Експериментуючи, англійський фармацевт Джон Вокер змішував хімічні речовини, намагаючись створити вибухові суміші. У цей момент паличка, вкрита цією сумішшю, випадково вдарилася об камінь біля його вогнища і раптово спалахнула.

Вокер народився 1781 року в портовому місті Стоктон-он-Тіс у графстві Дарем, у розпал промислової революції. Її рушійною силою була парова машина Джеймса Ватта, яку вперше використали комерційно в 1776 році. А перша громадська залізниця з паровими локомотивами дійшла до Стоктона у 1825-му.

Чотири роки по тому "Ракета" Джорджа Стефенсона довела, що паротяги можуть тягнути пасажирські поїзди зі швидкістю 50 км/год. І незабаром відстані, які раніше долали верхи протягом 12 днів, можна було проїхати лише за вісім годин.

Але щоб розпалити вогонь, який давав цю енергію, люди все ще змушені були користуватися кресалом і сталлю або постійно підтримувати жар у вогнищі. І так тривало до того моменту, поки випадковий винахід Вокера не революціонізував спосіб отримання, використання та перенесення вогню.

Вокер вчився на хірурга, але його відштовхнула кривава атмосфера операційних XVIII століття, і він перекваліфікувався на аптекаря.

До 1826 року він переважно виготовляв ліки - для людей, а також для коней, худоби й навіть курей, за словами Алана Міддлтона, автора книги "Оповідь про надію і відчай: Компанія сірників Північної Англії, Вест-Гартлпул, 1932–1954".

Але, що важливо, Вокер також експериментував із хімічними речовинами.

"Вокер був розумною і дуже доброю людиною, а дехто каже - можливо, навіть своєрідним нонконформістом", - зазначає Міддлтон.

"Однією з його пристрастей була хімія, і він змішував речовини, щоб робити ударні капсулі (пристрої, за допомогою яких рушниці стріляли. - Ред.) для своїх друзів-фермерів".

Якось він приготував певну суміш і залишив її сохнути. Коли вона висохла, він вдарив дерев'яною паличкою із сумішшю об камінь біля каміна - і вона спалахнула.

Це був той самий геніальний момент, якого ніхто в цілому світі до нього не зробив.

Він зрозумів комерційні можливості цього. Це сталося десь у 1826 році - точну дату ми не знаємо, але перший продаж відбувся у квітні 1827-го.

Він назвав свій винахід "вогниками тертя", і спочатку їх продавали сотнями в бляшанках.

"Вогниками тертя" Вокера були дуже тонкими плоскими дерев'яними паличками, один кінець яких занурювали в пасту з хлорату калію, сульфіду сурми, гуміарабіку та води. Якщо провести по ним складеним шматком наждачного паперу, сірники одразу спалахували.

Вокер зберігав свою формулу в таємниці, але так і не запатентував її. Його продукт був доступним за ціною, і винахідник міг задовольнити попит у межах Стоктона.

Однак, за даними Фармацевтичного журналу, "сірники Вокера не були досконалими. Сірчане покриття під час горіння іноді відпадало з палички, що створювало ризик пошкодження підлоги або одягу користувача".

До 1829 року Семюел Джонс із Лондона випустив своїх "Люциферів" - точну копію "вогників тертя" Вокера, які стали першими сірниками, що вироблялися масово.

І невдовзі, як розповідає президент Британського товариства етикеток сірникових коробок Дерек Джадд BBC News, інші почали вдосконалювати формулу.

Розмір і форма упаковки також змінювалися - але саме у шведській версії 1844 року сірникова коробка в сучасному вигляді стала популярною.

"Це була перша сірникова коробка, яку справді запатентували", - каже Джадд.

У багатьох регіонах сірники стали домашньою промисловістю. Їх виготовляли вдома, що забезпечувало сім'ям додатковий, хоча й певною мірою ризикований, дохід.

"Жінки й діти, які жили біля фабрики, робили коробки на відрядній оплаті (тобто отримували гроші за кількість виробленого, а не за фіксовану зарплату. - Ред.), - каже Джадд. - Потім з'явилися машини, і це перетворилося на багатомільйонний бізнес".

Однак згодом інший винахід - запальничка - призвів до помітного спаду.

"За роки бізнес фактично скоротився, - каже Джадд. - Компанії зникали".

Попри це, сірники залишаються повсюдними. І хоча вони й досі є необхідною річчю, сьогодні вони також стали модним аксесуаром, каже Міддлтон. Персоналізовані коробки продають навіть за 250 доларів.

Однак їхній винахідник і досі залишається маловідомим - і Міддлтон та Джадд погоджуються, що Вокер, через 200 років, заслуговує на значно більше визнання.

"Вокер був людиною в історії, яка не прагнула просувати свій винахід, - каже Джадд. - Якби він це зробив, міг би стати дуже відомим".

На щастя, мешканці Стоктона поділяють цю думку. І багато хто сподівається, що святкування 200-річчя міста - які розпочнуться 29 травня, у день народження Вокера - нарешті дадуть цьому надзвичайному місцевому винахіднику належне визнання.

"Ми сподіваємося, що завдяки заходам, які відбуватимуться цього року і наступного, більше людей дізнаються про його роль у створенні звичайних сірників, які ми всі знаємо сьогодні", - каже голова міської ради Ліза Еванс.

"Винахід сірника, що запалюється тертям, означав, що полум'я можна було отримати миттєво, з невеликими зусиллями".

"Поява сірників зробила повсякденні завдання як у промислових, так і в побутових умовах набагато простішими та швидшими".

"Іскра, яку він запалив, продовжує надихати людей і сьогодні".