"Чому ви хвилюєтеся за своє волосся? Ви ж живі". Ведуча BBC про досвід втрати волосся під час раку

Я яскраво пам'ятаю той момент, коли моє волосся почало випадати.

Одного суботнього вечора я стояла навколішки над ванною у готельному номері, мила волосся, готуючись святкувати 40-річчя моєї подруги. Сімнадцять днів до того я пройшла перший із шести сеансів хіміотерапії для лікування раку молочної залози. Усі ці дні волосся не випадало.

Я переконала себе — я серед тих, кому пощастило.

Але коли тримала душ над головою, струмінь води раптово потемнів, а довгі пасма каштанового волосся почали збиратися навколо отвору для зливу перед моїми очима. І я нічого не могла вдіяти, щоб це зупинити.

"Ого", — сказала я собі, бо, чесно кажучи, не очікувала такого.

Під час хіміотерапії я носила холодну шапочку – морозний шолом, призначений для збереження волосся під час лікування. Мені сказали, що це працює не для всіх.

Це може лунати драматично, але для мене втрата волосся здавалася навіть гіршою, ніж втрата грудей через мастектомію. Чому? Тому що без волосся я була не собою. Я й гадки не мала, що моє волосся було частиною моєї ідентичності, поки не почала його втрачати.

Наразі японські вчені вважають, що, можливо, стали на крок ближче до того, щоб змінити реальність випадіння волосся для мільйонів людей.

Команда вчених під керівництвом професора Такаші Цудзі стверджує, що їм вдалося відтворити повний цикл росту волосся у мишей, назвавши це "важливим проривом".

Це означає, що волосся зможе рости, випадати та відростати знову природним шляхом. Хоча пересаджене волосся вже здатне рости, відтворити фолікули, які поводитимуться як природне волосся в організмі - відростати багато разів, випадати та відновлюватися з часом – виявилося набагато складнішим.

Для жінок, які живуть з випадінням волосся – чи то через лікування раку, алопецію чи старіння – такі прориви дають надію на колись неможливе: цей процес можна зупинити.

Від випадіння волосся страждають мільйони людей у ​​всьому світі, а дослідження показують, що близько третини жінок у певний момент свого життя стикнулися з ним. То чому ж емоційний вплив випадіння волосся досі часто недооцінюють, і що реакція на його втрату говорить про нашу ідентичність, відчуття контролю і сприйняття себе?

Волосся в історії

Упродовж усієї історії волосся рідко було просто волоссям.

У Стародавньому Єгипті фараони та знатні жінки носили прикрашені плетені перуки, щоб показати владу, а в Середньовіччі довге жіноче волосся асоціювалося з жіночністю та чеснотою. Чоловіки у 17 столітті носили спеціальну перуку – довгі, об'ємні штучні кучері – щоб показати багатство та високий соціальний статус. А в 1920-х роках жінки з коротким волоссям уособлювали жіночу незалежність та бунт.

"Волосся формує нашу ідентичність", – розповідає психіатриня Сільвія Карасу. - Це біологічний, фізіологічний та соціальний маркер етапів нашого життя".

Волосся може бути саме тим, що ми найперше помічаємо в інших людях. "Це спосіб, за яким часто можна визначити стать, расу та релігію. Воно так тісно пов'язане з ідентичністю, що саме зрештою стає маркером для класифікації людей", – пояснює вона.

Волосся також пов'язане з нашою гідністю. Насильницьке видалення волосся часто використовували для позбавлення ідентичності та людяності. У німецьких концентраційних таборах євреям голили голови, а одяг замінювали тюремною формою. Після звільнення Франції в 1944 році тисячам жінок, яких звинуватили у співпраці з німецькими окупантами, публічно голили голови як спосіб покарання та приниження. Одна з найвідоміших світлин Роберта Капи "Поголена жінка з Шартра" зображує молоду матір, яка йде крізь глузливий натовп із намальованою свастикою на чолі.

Якщо волосся може нести стільки соціального та емоційного значення, не дивно, що вчені роками намагалися зрозуміти, чому його втрата може стати такою руйнівною і чи може колись вона перестати бути незворотною.

"Це не про марнославство"

Я брала інтерв'ю у жінок про їхні стосунки з волоссям для свого подкасту. А потім прийшов рак грудей разом із благодійною організацією Future Dreams.

Для свого подкасту "And Then Came Breast Cancer" ("А потім з'явився рак грудей"), який я веду спільно з благодійною організацією Future Dreams, я брала інтерв'ю у жінок про їхнє ставлення до власного волосся. Знову і знову жінки казали мені те саме: це не мало нічого спільного з марнославством.

Нікі Елкінгтон, перукарка, розповіла мені, що вона налаштована не втрачати волосся під час хіміотерапії. "Це не марнославство… хоча люди можуть так думати, але це моя ідентичність, і я не хотіла б виглядати так, ніби у мене рак", — каже жінка.

Для неї найгіршим, що хтось міг їй сказати, це слова: "Це лише волосся, не переймайся через це".

Шкільна медсестра і матір двох дітей, Наташа Андерсон, розповіла, що в ході дорослішання їй подобалося возитися зі своїм волоссям: "Одного тижня у мене було афро, а потім — нарощене волосся", — згадує вона.

"Це була не просто зачіска, це була моя культура".

Перед можливістю втратити волосся через хіміотерапію вона попросила свого брата поголити його.

"Коли мене голили, я почувалася звільненою", — розповідає жінка. "Я взяла контроль над ситуацією... було б значно болісніше і сумніше бачити, як воно просто випадає".

Один із найскладніших моментів раку – те, як мало можна контролювати будь-що – діагноз, лікування чи побічні ефекти. Для деяких жінок вибір поголити волосся до того, як воно випаде, стає способом повернути видимість контролю над своїм життям.

Мене дійсно здивувало під час лікування, як часто занепокоєння з приводу випадіння волосся ігнорували як поверхневе.

"Чому ви хвилюєтеся за своє волосся? Ви ж живі". Це закономірне питання. І так, мені пощастило вижити. Але пережити хворобу та пережити втрату частини своєї ідентичності — це невзаємовиключні речі.

Як сказала мені Сільвія Карасу, втрата волосся для багатьох із нас є "ознакою хвороби".

Перука

Під час хіміотерапії у мене випало від 50% до 75% волосся.

Це було неймовірно гнітюче. Я пам'ятаю, як сиділа в салоні перук у Річмонді, а власниця, Емі Голт, ніжно розчісувала моє сплутане волосся, яке випадало великими пасмами. Я просто плакала.

За словами Даян Трюссон, медичної дослідниці з Ноттінгемського університету, випадіння волосся на додаток до діагнозу – це "подвійний удар".

"Вам сказали, що у вас рак, тоді ви починаєте лікування, а потім у вас відбувається ця жорстока річ, яка змінює те, як вас сприймають інші люди. Це ще одна проблема, з якою доводиться мати справу, окрім операції та доволі жахливого лікування".

Перука для мене була важливою. Я могла продовжувати вести щоденну телевізійну програму новин. І я не хотіла, щоб глядачі відволікалися від історій, які ми висвітлювали тим, що я лиса або в хустинці. Перука була найкращим варіантом.

Емі зробила її для мене – зі справжнього волосся від жінок, які пожертвували або продали його.

Було досить сюрреалістично побачити свою перуку вперше. Вона дуже нагадувала моє власне волосся: кольором, стрижкою, довжиною. У моїй голові панувала недовіра, і мої емоції були мінливими – то в сльозах, то в захваті – адже перука дозволить мені зайнятися своєю щоденною рутиною.

Чому наука досі зазнає труднощів

Учені досі не до кінця розуміють біологію випадіння волосся.

За словами Клер Гіґґінс, професорки тканинної інженерії в Імперському коледжі Лондона, дослідження випадіння волосся протягом багатьох років намагалися отримати фінансування та увагу, особливо коли йдеться про жінок.

"Жіночий бік точно недостатньо досліджений", — розповідає вчена.

За її словами, значна частина роботи зосереджена на випадінні волосся у чоловіків, частково тому, що чоловіки частіше роблять операцію з пересадки волосся, що полегшило доступ до зразків шкіри голови для вчених.

"Чоловіків і жінок часто розглядають однаково, бо люди вважають, що це одне й те саме, але я не думаю, що так має бути", — пояснює професорка.

І вказує на великі генетичні дослідження облисіння за чоловічим типом, для якого характерні залисини та рідшанням волосся на маківці. Вони відомі як дослідження асоціації всього геному, які виявили кілька генів, пов'язаних із цим станом. Але всі вони були проведені на чоловіках.

Зовсім нещодавно дослідники в Німеччині вивчали генетику випадіння волосся за жіночим типом, яке зазвичай включає втрату волосся на маківці. Вчені очікували знайти хоча б якийсь збіг у задіяних генах.

"Але цього не сталося", — каже Гіґґінс. Результати показали, що випадіння волосся у чоловіків і жінок може бути викликане різними факторами (хоча вчені досі не зовсім впевнені, якими є ці причини).

"Ми знаємо, що клітини втрачаються у фолікулах, але ми не знаємо, чи вони гинуть, чи просто мігрують. Ми дуже мало знаємо про механізм, чому це відбувається [випадіння волосся]".

Нова надія

Ось чому робота професора Цудзі в Японії є важливою. Він та його команда вважають, що знайшли відсутній шматочок головоломки.

Довгий час вчені вважали, що існує два ключових типи клітин, відповідальних за ріст волосся: епітеліальні стовбурові клітини, які створюють волосяний фолікул, та клітини дермальних рецепторів, які дають волосині сигнал рости.

Ці клітини не здатні виростити волосся в лабораторних умовах — це можливо лише тоді, коли їх пересаджують у шкіру та з'єднують із прилеглими тканинами.

Ці клітини не можуть виростити волосся в лабораторії, лише коли їх пересаджують у шкіру та з'єднують з підлеглою тканиною.

Але Цудзі каже, що його дослідження виявило "новий третій тип клітин", який називається клітиною, що підтримує регенерацію волосяних фолікулів.

І що найважливіше, нова клітина може наблизити вчених на крок до можливості вирощування волосся в лабораторії.

"Простіше кажучи, — розповідає Цудзі, — наше дослідження виявило [клітину], яка підтримує розвиток, ріст та регенерацію волосяних фолікулів".

За словами Цудзі, ці висновки є "значним проривом" у лікуванні алопеції.

Клер Гіґґінс, яка не брала участі в дослідженні, погоджується, що це важливо. Вона каже, що попереднім дослідженням вдалося створити лише часткові волосяні фолікули в лабораторії.

"Раніше нікому не вдавалося досягти такого повного циклу волосяних фолікулів", — пояснює вона. — "Це дійсно великий крок". Інакше кажучи, фолікули були здатні неодноразово рости, втрачати та відрощувати волосся так, як це робить природне волосся.

Дослідження проводилося лише на мишах, переважно через клітини, взяті з їхніх вусів. Перенести результати для використання на людях все ще досить важко, адже ріст людського волосся набагато складніший.

Однак, Цудзі має надію: "Ми вважаємо, що зараз ми набагато ближчі, ніж раніше".

Знак надії

Минулого року я побачила в соціальних мережах пост із фотографією Кетрін, принцеси Уельської, зблизька на якомусь заході. Слова звучали так: "Це погана перука". Мені це здалося особливо жорстоким і сумним.

Ніхто з нас не знає, яке лікування раку вона проходила, чи втратила вона волосся, чи носила перуку взагалі. Якби хтось сказав таке про мене під час хіміотерапії, я б, мабуть, захотіла сховатися вдома.

Дійсно, випадіння волосся через хворобу — це не те, що обирають. Воно нав'язане нам, і тому було так важко з цим змиритися, принаймні мені.

І це важливо, тому що волосся — це завжди не лише про волосся.

Для багатьох із нас це наша ідентичність, наша приватність, наш спосіб відчувати контроль і впевненість. Тож вибачте мені, коли я кажу, що волосся таке важливе.

Зображення: Getty Images

За участі: Флоренс Фрімен