Як Україна виграла від війни США з Іраном - Foreign Policy

Україна змогла використати війну Дональда Трампа проти Ірану як шанс для зміцнення власних позицій і статусу. Це приклад того, як Київ перетворює хаотичні глобальні кризи на перевагу - передусім завдяки бойовому досвіду, який сьогодні став товаром з міжнародним попитом, пише видання Foreign Policy.

17 березня Володимир Зеленський виступив у британському парламенті, де нагадав, що Україна роками змушена відбивати масовані атаки дешевих, але ефективних дронів іранської розробки, які Росія запускає по українських містах.

Через це Київ отримав більше досвіду боротьби з такими безпілотниками, ніж будь-яка інша держава у світі.

Як пише видання, промова Зеленського стала одночасно емоційною декларацією принципів і рекламою України як сучасного "арсеналу демократії XXI століття".

На це швидко відреагували потенційні покупці й партнери. Вже за кілька днів Зеленський опинився на Близькому Сході й підписав довгострокові угоди про військову співпрацю із Саудівською Аравією, Об'єднаними Арабськими Еміратами та Катаром, а також розпочав торговельні переговори ще з чотирма країнами.

Українські експерти запропонували новим партнерам можливість отримати перевірені війною та відносно дешеві системи захисту від дронів саме в момент, коли країни Перської затоки зіткнулися з обмеженнями американських засобів ППО, пише Foreign Policy. Вони виявилися надто дорогими, надто складними й до того ж мають проблему нестачі боєприпасів для стабільного забезпечення.

Україна ж навчилася нарощувати виробництво у відповідь на потреби фронту, особливо в боротьбі проти "шахедів" - незграбних, але складних для виявлення дронів, додає видання.

Автор статті припускає, що цей невигідний для США контраст може пояснювати нервову реакцію президента США Дональда Трампа щодо українських розробок.

13 березня Трамп заявив: "Нам не потрібна їхня допомога в протидії дронам. Ми знаємо про дрони більше, ніж будь-хто".

Втім, скепсис Трампа, за оцінкою Foreign Policy, не зіпсував українську "маркетингову" стратегію.

У регіоні, де Україна раніше майже не мала впливу, вона раптом стала виглядати як новий бажаний партнер для багатьох країн. Причому ці держави пропонують не лише можливість отримати терміново потрібні гроші та інші форми допомоги, але й фактично піднімають Україну на вищий щабель міжнародного статусу, зазначає видання.

У матеріалі наголошують, що джерелом цього авторитету є результати на фронті - останніми тижнями українські війська зірвали початок давно підготовленого російського наступу й повернули собі частину території, а також завдавали ударів по російському ВПК.

Україна змогла вивести з ладу орієнтовно 40% російських потужностей з експорту нафти, завдаючи ударів по нафтопереробних заводах і терміналах. Це можна сприймати як відповідь Києва на менш приємний наслідок іранської війни - стрибок цін на нафту, який приніс Москві величезні вигоди, пише видання.

Крім того, успіхи українців у забезпеченні можливості торгівлі через Чорне море підсилюють привабливість їхніх пропозицій для держав Перської затоки: як пише Foreign Policy - якщо хтось і може допомогти розблокувати Ормузьку протоку, то це українці. Автор вважає, що цей аргумент залишається актуальним, навіть попри обіцянку Ірану відкрити протоку в межах перемир'я, оголошеного 7 квітня, оскільки фундаментальні вразливості, продемонстровані кризою, все одно нікуди не зникли.

Автор статті зазначає, що успіхи України відбуваються на тлі серйозного погіршення відносин між США та європейськими союзниками по НАТО, що також стало наслідком війни з Іраном.

Європейські держави, які більше не здатні повністю розраховувати на США, терміново шукають нові способи зміцнити власну безпеку - і Україна готова заповнити цю прогалину, пише Foreign Policy.

Київ уже створив низку спільних оборонно-технологічних підприємств із європейськими партнерами, і нові проєкти ще попереду, зазначає видання.

Ще одним підтвердженням важливості українського досвіду автор статті називає публікацію Wall Street Journal про навчання НАТО в Естонії минулого року. Там невелика група українських операторів дронів, які брали участь у тренуваннях, фактично "знищила" західних військових, що продемонструвало: вони не засвоїли уроки війни на сході Європи.

Видання робить висновок, що Європа більше не може дозволити собі ігнорувати українську експертизу. А оскільки США рухаються до віддалення від НАТО, європейці дедалі більше потребуватимуть українців так само, як українці потребують їх.

У статті наголошують, що все це змінює роль України: її більше не можна розглядати як постійного прохача допомоги. Навпаки, вона дедалі більше стає партнером.

Київ уже не настільки залежний від Заходу, як раніше.

Foreign Policy зазначає, що рішення Трампа обмежити американську військову допомогу мало несподіваний побічний ефект: Україна тепер менше покладається на США, адже виробляє приблизно 60% своєї зброї всередині країни, а решту забезпечують інші іноземні партнери.

У статті припускають, що саме тому Зеленський став більш готовим чинити опір американським вимогам погодитися на територіальні поступки для завершення війни.

Автор прогнозує, що тенденція до диверсифікації й відходу від США лише прискориться найближчими місяцями, оскільки інші країни також засвоюють уроки іранської війни.

Як приклад наводиться Японія.

Японський виробник дронів оголосив про партнерство з українською компанією, і це перший випадок, коли японська фірма інвестує в українську оборонну промисловість.

Також у статті зазначають, що навіть Південна Корея, яка досі була вкрай обережною щодо відкритої підтримки Києва, розглядає можливість безпосереднього фінансування закупівлі зброї для України. Окрім технологічної компетентності, українці мають ще одну перевагу - унікальний досвід боїв проти північнокорейських військ, що становить цінність для Сеула.

Водночас автор не заперечує, що Україна стикається з великою кількістю проблем у протистоянні з російською воєнною машиною. Зокрема, дедалі більша ставка на автоматизовані системи відображає поглиблення кадрової кризи. Російські удари по цивільній інфраструктурі й далі завдають серйозних втрат. Крім того, Київ усе ще залежить від європейського фінансування, щоб утримувати державні фінанси в стабільному стані.

Попри це, стаття констатує стратегічний успіх України - через чотири роки війни з Росією країна, за висновком автора, виглядає вже не як другорядний учасник міжнародної політики, а як сила, з якою доведеться рахуватися.