Як зимувала антарктична станція Академік Вернадський

Наприкінці березня в Антарктику, на острів Галіндез, вирушила <link type="page"><caption> 21-а українська антарктична експедиція</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/science/2016/03/160331_new_ukrainian_antarctic_expedition_vs" platform="highweb"/></link>. А за кілька тижнів зі <link type="page"><caption> станції "Академік Вернадський"</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/science/2014/12/141224_vernadskiy_station_antarctica_vs" platform="highweb"/></link> в Київ повернулися їхні попередники з 20-ї експедиції, які провели там полярну зиму.

Про те, як жилося українським полярникам на обледенілому острові біля берегів Антарктиди, вони розповіли ВВС Україна.

Команда

Хлопці виглядають трохи втомленими, але радісними - нарешті повернулися. Зізнаються, що ще не зовсім оговталися після експедиції, на момент розмови не всі навіть поновили свої сім-карти на телефонах. Дехто - з типовою для полярників великою бородою.

До складу <link type="page"><caption> 20-ї експедиції</caption><url href="http://www.uac.gov.ua/SitePages/Expedition/expedition_20.aspx" platform="highweb"/></link> входили 12 людей: п'ять відповідали за життєзабезпечення станції (дизеліст, механік, системний адміністратор, лікар та кухар), а інші семеро - науковці.

"Державна програма наукових досліджень в Антарктиді виконана у повному обсязі", - розповідає керівник експедиції Віктор Лук'ященко, який зимував в Антарктиці вже вшосте.

Він, колишній військовий-ядерник, паралельно з адміністративною виконував і наукову роботу - дослідження по сейсмології та вивченню іоносфери.

Жартує, що "чисті начальники у нас не ходять", - занадто дороге задоволення.

"Зимівля була легка у психологічному плані, але важка фізично - була погана льодова обстановка, шторми... Зазвичай середня річна температура була 2,3-2,5 градусів. А у нас 4,5 градусів, практично вдвічі вище. Тому утворювалися великі льодові поля, які перекривали проходи між островами і судна не могли проходити", - відзначає Віктор Лук'ященко.

За кілька тижнів після прибуття на станцію була й екстремальна ситуація, коли довелося організовувати рятувальну експедицію.

"Хлопці, біолог з механіком, пішли на острови, їх там затисло льодом - поки вони ходили, підійшло льодове поле і їх перекрило. Ми направили рятувальний загін, він знайшов вільну воду, перенесли туди "Зодіак" (Спеціальний надувний човен, який використовують полярники, свого часу ними ж користалися члени експедиції Кусто. - Ред.) і так повернулися. Це нерви, бо робилося вже у темряві вночі в океані", - згадує керівник експедиції.

Зв'язок з "великою землею" через інтернет тримали раз в тиждень - тоді читали листи. Могли пересилати фото, але це вже за власний рахунок. Так само за власний рахунок можна було дзвонити через супутник - тариф 38 грн за хвилину.

Налагодити кращий зв'язок поки що не вдається через брак коштів.

Наука

Дослідження на станції вели біологи (здійснили більше 120 виходів в море), гідрометеорологи (більше ста виходів у море, метеорологічні дані зі станції мали передаватися кожні три години, на "Академіку Вернадському" метеоспостереження одні з найбільших в Антарктиці) та геофізики (вивчали магнітосферу та іоносферу).

Про свою роботу ВВС Україна розповів Богдан Гаврилюк з Харківського радіоастрономічного інституту, який проводив геокосмічні дослідження: "Я вів моніторинг електромагнітного оточення Землі, вплив хвиль і збурень природного, космічного характеру, сонячної активності".

"Почали спільний проект з американськими колегами, які працюють на сусідній <link type="page"><caption> станції Палмер</caption><url href="http://www.palmerstation.com/index.html" platform="highweb"/></link>. Отримали дуже цікаві результати під час вивчення іоносфери", - додає він.

Богдан Гаврилюк також відзначає, що один з напрямів геокосмічних досліджень проводиться з двох точок планети - з "Академіка Вернадського" та з Арктики, з норвезької станції на острові Шпіцберген, де працює українське обладнання.

Керівник експедиції Віктор Лук'ященко розповів також про ще один міжнародний проект за участі України, Польщі, США, Аргентини і Австралії - українські полярники встановили на віддалених островах веб-камери, що дозволило спостерігати за тим районом в режимі реального часу.

Зимівля

Провести довгу полярну ніч в обмеженому просторі станції - психологічно важко, каже лікар Микола Малютенко.

"Найбільш негативний фактор в експедиції - це, напевно, психологічний. Відірваність від сім'ї і від близьких. Травматизм, різні алергії та простуди також були, але не сказав би, що траплялися складні випадки", - розповідає він ВВС Україна.

За його словами, найбільш серйозну допомогу довелося надавати не нашим зимівникам, а туристам (їх цього року було 2,7 тис. - менше, ніж зазвичай - вплинула льодова обстановка).

"57-річна француженка, на жаль, не розрахувала свої сили. У психологічному плані у неї був емоційний зрив, який призвів до гіпертонічного кризу і людина далі не могла продовжити подорож. Капітан звернувся до нас по допомогу. Ми допомогли, підтримали емоційно. Їй дуже сподобалось у нас на станції, вона б з нами так і зимувала", - пригадує лікар.

Згодом її забрало велике французьке судно, яке повернулося заради неї за розпорядженням свого консульства.

У команді конфліктів вдалося уникнути, кажуть всі учасники експедиції, з якими спілкувалися ВВС Україна.

"Всі розуміють, що конфліктам у такому маленькому закритому колективі не місце. Тому люди намагалися їх уникати. І якщо намічалися якісь суперечки, то вони закінчувалися тим, що знаходили золоту середину. Ніхто не давив і не вимагав визнати саме його точку зору", - запевняє Микола Малютенко.

"Коли бачиш, що у людини починається депресія, вона починає часто усамітнюватися, треба її колективно підтримати, чимось зайняти. Ми грали у футбол і це дуже відволікало. Співали під гітару", - говорить лікар.

Окрім футболу грали в шахи і дартс, бігали на лижах.

Зрештою, був і алкоголь - полярникам офіційно закуповують вино за нормами підводників. І два ящики шампанського на свята. Плюс брали трохи власних запасів віскі, зізнаються учасники експедиції.

"Є ще англійська традиція - щосуботи всі одягають костюми з краватками, повар накриває стіл, ми маємо такий святковий обід. Дуже допомагає для зняття психологічного тиску", - каже Віктор Лук'ященко.

А на питання про жінок лікар Микола Малютенко відповідає - можливо, й на краще, що був виключно чоловічий колектив.

"Жінок у якомусь плані не вистачало. Але, відверто кажучи, для мене як для медика, що виконував ще й роль психолога, наявність жінок могла привести до якихось конфліктів. Хоча я не проти жінок, у нас така традиція, що під час кожного свята лікар каже третій тост за жінок", - сміється медик.

Експедиції негативно впливають на особисте життя, зізнається один з полярників. Він зимував уже вшосте і каже, що сім'я погано ставиться до того, що його роками немає вдома.

"Але це моя відповідальність, я буду робити свою роботу, поки зможу", - констатує чоловік.

Династія

У 20-й експедиції механіком-електриком був 28-річний Антон Омельченко. Він правнук іншого Антона Омельченка - учасника <link type="page"><caption> експедиції</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/news/uk-england-cambridgeshire-26754504" platform="highweb"/></link> англійця Роберта Скотта 1910-1913 рр.

"З дитинства знав, що колись побуваю в Антарктиді, де був прадід", - розповідає Антон Омельченко-молодший ВВС Україна.

Каже, що від експедиції у нього залишилися виключно позитивні враження, хоча іноді було дуже важко.

"Найважче було працювати на вулиці, коли температура мінус 24 градуси і дуже сильний вітер, бувало 20-30 м/с. Була ситуація, що вітер обірвав нам антену. І ми з геофізиком Богданом Гаврилюком повинні були дуже швидко все полагодити, тому що тривали дослідження іоносфери. Працювати на такому морозі з вітром дуже важко - руки моментально замерзають. Дві хвилини крутиш, п'ять хвилин відігріваєш", - пригадує Антон.

До речі, це вже третій представник сім'ї Омельченко в Антарктиці - онук Антона Омельченка-старшого (і дядько Омельченка-молодшого) був дизелістом у складі <link type="page"><caption> 11-ї української експедиції</caption><url href="http://www.uac.gov.ua/SitePages/Expedition/expedition_11.aspx" platform="highweb"/></link> на "Академіку Вернадському".

Політика

Не обійшлося і без політики, зізнається керівник експедиції Віктор Лук'ященко.

"Я знаю багатьох капітанів з Росії. Раніше завжди підходили до нас, капітан міг на "Зодіаку" приїхати привітатися. А зараз вже ставляться якось "прохолодно", з обережністю. Капітан може стояти біля сусіднього острова і з нами не зв'язуватися...", - відзначає полярник.

Він також згадує випадок з хворою француженкою, про яку розповідав лікар.

"Вона провела у нас тиждень, ми її не могли відправити, а на тій яхті, на якій вона прибула, йти відмовилася. Поруч стояло два російських судна. Одне з них, принаймні на словах, нас підтримало, допомогло по каналах зв'язку поширити інформацію, що на станції "Вернадський" перебуває француженка, яку треба забрати. А з іншим капітаном я зв'язався, він пообіцяв порадитися зі своєю командою. Дві-три години минуло, вони мовчки розвернулися й пішли", - дивується Віктор Лук'ященко.

"Але зрештою ми все налагодили, кликали капітанів чи їхали до них, казали: Антарктида поза політикою", - каже він.

"Хочу подякувати команді за чудову роботу. З кожним з них я завжди пішов би у нову експедицію. І дякую Українському антарктичному центру за підбір команди й Україні за те, що вона змогла профінансувати нашу експедицію", - каже керівник експедиції.