Миші як люди

Книга Соні Атлантової "Миші" увійшла до довгого спику Дитячої Книги року-2017. Про неї розповідає член журі Віра Агеєва.

Ця казка ніби спеціально написана для добре вихованих панночок, котрі вважають чомусь добрим тоном якнайгучніше верещати, побачивши таки ж не великого сірого вовка, а малесеньку сіреньку мишку.

Повість Соні Атлантової точно мусить розвіяти усі примарні страхи, бо таких приємних, товариських і веселих істот, як герої її книжки, ще пошукати треба.

Холодного осіннього вечора "казка-шкряботушка" особливо добре читається, бо маленькі персонажі страшенно люблять домашній затишок і невпинно дбають про всілякі зручності й вигоди.

То тільки зовсім ще незрілі й не надто розумні тонкохвості підлітки дражнять котів, цуплять їжу із собачих мисок, вляпуються то в біду, то в компот, то в банку з молоком.

Але, схоже, момент дорослішання пов'язаний у їхній громаді з великою ініціацією й перевтіленням.

Здебільшого це нелегко й болісно, але справжня мудрість ніколи не дається завиграшки. Не в людей же вчитися розуму, вони й самі не завжди добре дають собі раду.

Ні запасів належних зробити не вміють, ні страву смачну приготувати, та й з вигляду вони якісь незграбні.

Із цього сюжету ми дізнаємося про дві ініціаційні пригоди.

Наймудріший і найшанованіший у сірошкурній спільноті дід Рудольф до якогось часу був собі пустотливим і нерозважливим мишеням Пилипом. І вискакував часто таки ж як Пилип з конопель.

Шукаючи небуденних пригод, вирішив пробігтися вздовж електричного провода. (Що ж, не будемо суворо докоряти: схожу забаву і його ровесники з-поміж людей іноді, на жаль, шукають.)

Вдарило струмом добряче, а гепнувшися на підлогу й очунявши від шокової терапії, мандрівець відчув себе зовсім новою мишею. Поважною, господарною, одержимою мрією про стильно умебльовану багатокімнатну нору, напхану добірними припасами.

Таке навернення, така ціннісна переорієнтація потребує й нового аристократичного імені. Так Пилип і вирішив називатися Рудольфом. (До його чести, родоводом від первісних часів не заморочувався, хоч у схожих ситуаціях з деким таке трапляється!)

Збудував прегарну нору з верандою, одружився з Мимрусею. Наречена була трохи кривенька і з лиця не надто вродлива, але зуби зате мала чи не найдовші й найміцніші у цілому племені.

Маючи найкраще житло, найбільше зерна у засіках, славу наймудрішого серед мудрих, можна й про розваги подбати.

Рудольф насолоджувався своєю чудовою люлькою, пахкаючи димом на веранді, й замислив ще одну справу, яка би примножила його статки.

Начуваний про неймовірно заможного Мурата Карловича, котрий мав бетонну нору, дід захотів віддати за нього улюблену внучку. Справді, не брати ж у зяті безтолкового юнака, що все крутиться навколо Оришки! Таж не має ні кола, ні двора, ні зернини запасів!

І от наша дружна родина вирушає у велику подорож ген-ген шляхами й обніжками. Як і кожна далека мандрівка, їхня також стала і приємною, й пізнавальною, і клопітною та навіть трохи небезпечною.

Натомилися, зголодніли, познайомилися із численними ближчими й дальніми сусідами. А потім ще й устряли у страшну жабомишодраківку, сиріч батрахоміомахію, як казали ще древні греки.

Наречений, на якого розраховував дід, виявився ну геть уже ветхим, облізлим і до жіночої статі байдужим. А до того ж у бетонній норі після дощів завелася жаба - і вигнала бідного господаря з хати.

Довелося її викурювати димом із люльки, а тоді повертатися додому. Бо за своєю норою всі вони страшенно скучили.

А тим часом настала пора й ще одної великої мишачої ініціації.

Легковажний витівник Рекс, добряче змокнувши під холодними дощами й зголоднівши у парубоцьких мандрах, одного ранку прокинувся зовсім іншою мишею.

Як свого часу й дід Рудольф, Орисин обранець запраг комфорту й родинного затишку. Взявся рити нору, вистелив її м'якесенькою вовняною панчохою (де він її взяв, казка замовчує).

Чим усе кінчається, легко здогадатися.

На весіллі всі пили, їли й розважалися досхочу. А в діда Рудольфа з'явився шанс поклопотатися ще й правнуками.

А мишей боятися таки не треба.

Одна з героїнь Соні Атлантової, представниця людської спільноти, медсестра за фахом, навіть уколи мишеняті регулярно колола, врятувавши од страшної хвороби.

І нічого поганого з нею не сталося.