"Всі нормальні лишають дітей вдома". Чи дійсно в Україні погано ставляться до мам з малюками

Альона Фараонова, 36 років, годувала грудьми немовля у своєму авто у Львові, як раптом випадкова перехожа приблизно її віку "постукала нам у вікно і сказала, що це "не гарно і недопустимо".

Подібні "веселі інциденти", розповідає мама 5-місячної дитини, трапляються з нею часто. І не лише з приводу грудного вигодовування.

Матері кажуть, що незнайомці як в громадських місцях, так і в соцмережах часто критикують їх та повчають, "як бути батьками".

Та і взагалі "народили – сидіть вдома", чують жінки.

Хоча є достатньо протилежних свідчень, коли до матерів ставляться з повагою та сприянням. Але про негативні випадки говорять, цих випадків немало і це дисонує з демографічною ситуацією, яка на фоні війни гіршає в Україні з року в рік.

Якщо у 2013 році народжувалося 500 тисяч дітей, то в 2025 році кількість немовлят впала до 170 тисяч.

Індекс народжуваності в країні вважають одним із найгірших у світі – близько 0,9 на одну жінку. Грубо кажучи, це означає, що в середньому жінка в Україні зараз народжує або одну дитину, або не народжує взагалі. Тому країна швидко втрачає населення – щоб воно не зменшувалося, жінки в середньому мали б народжувати по дві дитини.

Щоб заохочувати це, влада підняла виплати на дитину і міркує над різними форматами декрету не лише для жінки, а й для чоловіка.

Але чи більшає підтримки материнства з боку суспільства?

Батьки тепер інші

За останні 20 років ситуація із ставленням до материнства однозначно покращилася, каже ВВС News Україна Марина Марченко, співзасновниця і голова громадської організації "Генерація матерів Лада".

Це помітно в тому числі на ставленні до грудного вигодовування, пояснює вона: "Зараз усе більше матерів можуть собі це дозволити, тому що вони й самі стали більш впевненими і прогресивними".

"Та чи можна назвати наше суспільство дружнім до мам? На жаль, ми не можемо це підтвердити", – каже експертка.

На це впливає багато факторів.

Один із них – мізогінія серед самих матерів, каже експертка.

Підходи до виховання, одягу та і до будь-чого можуть бути різні, й коли мами починають обговорювати це між собою, пояснює вона, "це часто переходить із поля розумної дискусії в поле внутрішньої ненависті".

"Вони не розуміють, що це шкодить і їм самим. Вони теж мами і потім суспільство так само, але в іншому питанні чи контексті, віддзеркалює це на них", – каже Марченко.

Явище, коли молоді мами зіштовхуються із критикою, ще називають мам-шеймінгом, розповідає експертка.

В Україні цей термін не закріплений, але добре підходить для опису того, що відбувається, оскільки "головним переживанням тут в основному є сором", пояснює психологиня і консультантка з батьківсько-дитячих стосунків Ольга Тєрьохіна.

В Україні поширена культура сорому, пояснює вона – "батьки виховують дітей, присоромлюючи, заклади освіти використовують культуру сорому".

Мами часто картають себе за щось, борючись зі своїм соромом, сором відчувають і незнайомці, які висловлюють їм своє невдоволення, каже Тєрьохіна.

"Вони відчувають, що щось є нібито заборонене, погане – і відчуваючи цей тиск зсередини, хочуть, щоб це припинилося і ззовні", – каже психологиня, пояснюючи, чому інші люди засуджують мам.

Жінки, за словами Марченко, часто розповідають про те, що незнайомці "можуть критикувати, роздавати непрохані поради, робити зауваження чи закочувати очі, коли бачать дитину, яка плаче, коментують, чи одягати дитині шапку".

Це тягнеться з радянських часів, пояснює Ольга Духніч, керівниця напрямку "Демографія і міграція" в Інституті Фронтиру.

У часи СРСР, та і згодом теж, батьки намагалися зробити "присутність своєї дитини невидимою в суспільстві – шикали на них, якщо ті поводилися гучніше, ніж в уявленні дорослих мали би це робити".

Та зараз, пояснює дослідниця, батьки більше "не є носіями цієї культури".

"Вони роблять крок до своїх дітей, намагаються враховувати їхні потреби, унікальність, можливість і право бути дитиною в соціальному оточенні. І коли це з'являється, то люди, які не звикли до цього або не мають дітей, дратуються", – каже Духніч.

Мам-шеймінг існує не тільки в Україні, а й у світі.

Голлівудська актриса Єва Лонгорія якось поскаржилася на це явище в інтерв'ю. За її словами, це значно поширеніше, ніж здається, і "змушує інших жінок відчувати себе гіршими мамами, ніж вони є".

Навколо материнства все ще існує багато міфів, які підсилює Instagram, реклама, кіно, телебачення. І коли люди зіштовхуються з реальними дітьми, які "плачуть, стоячи в черзі", каже Марченко, то починають робити матері недоречні зауваження.

81% жінок відчувають на собі вимоги та очікування суспільства, показує опитування ГО "Лада", і одним із найбільш поширених є очікування "ідеальної мами".

"Всі нормальні вдома дітей залишають"

Із критикою жінка може зіштовхнутися ще в пологовому.

"Не так тужишся, не так кормиш, не те їсти, не так пеленаєш, не готова, слабка", – згадує слова, які летіли в її бік в перші дні материнства, Олександра.

Жінка народжувала в Івано-Франківську, в часи ковіду, і коли її донька після реанімації лежала у відділі інтенсивної терапії новонароджених, завідувачка "погрожувала "прийняти міри", якщо я не візьму себе в руки".

"Не знаю, що вона мала на увазі під "мірами", та в той момент я відчувала себе розчавленою і якоюсь "неблагополучною", – каже жінка.

На фоні стресу, розповідає вона, в неї зникло молоко. Медсестра, яка дізналася про це, "почала боляче розмасажовувати мої груди, до сліз, просто підійшла як до чогось безособового і почала робити свою роботу зі словами "не зникло".

Про подібний тиск у лікарнях згадують багато жінок.

З часом, пригадує свій досвід журналістка Ольга Ситнік, матері стають більш впевненими в собі та відкидають такі атаки.

"Зараз, як я кажу, я виглядаю як мама-бульдог й по мені видно, що проти мене не попреш. Тому криве слово в поліклініці мені більше ніхто не скаже", – каже вона.

Але коли народила, пригадує Ольга, була "як оленятко з переляканими очима" і виглядала як легка мішень для цькувань.

Причому, каже Марина Марченко з "Лади", лікарі часто критикують мам за щось дріб'язкове – "за одяг чи стан нігтиків".

Чи стало менше подібних проявів у лікарнях та інших держінституціях – невідомо, досліджень про це не було.

Недавно, пригадує харків'янка Алла Сотникова, вона була в Пенсійному Фонді в Івано-Франківську, де зараз живе як переселенка.

Її перший чоловік зник безвісти в Авдіївці, й вона прийшла оформлювати старшому сину виплати через втрату годувальника. Жінка прийшла до установи разом із немовлям, сином від іншого шлюбу.

"І що я там вислухала! І що я спеціально прийшла з немовлям, щоб мене в черзі пропустили, і що я безтолкова, бо дитя плаче, а я заспокоїти не можу! Це був жах", – розказує жінка про реакцію пенсіонерів.

Ситуація повторилася, коли вона оформлювала молодшого сина як ВПО. "Тоді я теж вислухала, що всі нормальні вдома дітей залишають, от як ці люди в черзі – а це були свої ж, переселенці. Я була сама в чужому місті з двома дітьми, куди мені їх залишити?"

Але працівники, за словами жінки, до цієї критики не приєднувалися.

Хоча вона і не просила цього, вони прийняли її поза чергою та реагували на її дитину "нормально".

"Триста разів подумаю, чи йти мені з дитиною в кафе"

Особливо багато критики матерів можна побачити в соцмережах.

Це явище не нове.

Приблизно в 2014-2015 роках, коли українці почали активно писати в фейсбуці, з'явився наратив про те, що декрет – це надзвичайно складно.

"Моє материнство було не таким, – пригадує Ольга Духніч із Інституту Фронтиру, яка в ті часи якраз стала мамою. – Але я не писала про це, тому що розуміла, що суспільство нарешті дозволило собі проговорити свої болі".

З одного боку, міфи про материнство почали розвінчувати, але з іншого, згадують мами, за дописи про "позитивний" досвід можна було нарватися на критику, тебе могли обізвати "овуляшкою" чи "яжемамкою" – такі ярлики тоді були популярні.

Згодом ці дописи еволюціонували і перетворилися на меми про те, як бути батьками, пояснює Духніч.

А ініціативу критикантів, схоже, перейняли користувачі з Threads. Це нова соцмережа, яка поки що налічує 1,7 мільйона українців, але активно розвивається.

У цій соцмережі висловлюються відверто, часто різко, називаючи дітей "крикунами, вже краще з песиком в купе їхати", а мам – маргіналками, які наче не розуміють потреби інших відпочити "в тиші та спокої".

Здавалося, соцмережі – це менше зло.

"Та я категорично з цим не погоджуюся, – каже психологиня Ольга Тєрьохіна. – Час від часу це може бути навіть більше зло".

Якщо мама в цей період переживає сором, сумніви в собі, то під час читання різних обвинувачувальних дописів – до яких зазвичай долучаються й однодумці – вона може акцентувати свою увагу "на підтвердження своєї нікчемності", каже психологиня.

"Дописи в соцмережах можуть бути вразливішими для людини, ніж реальна сутичка", – додає вона.

Як зізнаються кілька мам, із якими поговорила ВВС News Україна, у житті їм майже ніколи не доводилося чути ті вислови, які користувачі пишуть в Threads.

Але все ж матері бачать ці дописи і вони їх пригнічують.

Анна, мама трьох дітей із Києва, каже, що не може пройти повз них, а згодом почувається "менш впевнено".

"Я тепер триста разів подумаю, чи йти мені з дитиною в кафе. А коли приходжу, не можу розслабитися, бо роблю все, щоб моя дитина, не дай Бог, нікому не заважала і мене не зняли за спиною на телефон і не розмістили пост, що я не можу дати ради своїй дитині (або "личинці", як такі хейтери називають дітей)", – каже жінка.

Такі випадки справді бували в різних соцмережах, і вони стосувалися не тільки батьків, а й людей в різних ситуаціях.

"Хейт в соцмережах – це велика проблема, яка часто непомітно впливає на самопочуття мами, на те, настільки глибоко вона занурюється у свої переживання. Виходить, мережа віртуальна, а шкода – реальна", – підсумовує Тєрьохіна.

Материнство і війна

У соцмережах складається враження, ніби прихильників чайлдфрі-поведінки побільшало, каже Світлана Аксьонова, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

Часто можна побачити їхні дописи про те, що дітей сьогодні взагалі не варто народжувати, а ті, хто це робить, – безвідповідальні.

"Їхня позиція про те, що світ, в якому так багато злості, агресії, надто небезпечний, щоб приводити в нього ще одну дитину, дуже посилилася", – каже вчена.

Та складно сказати, наскільки це поширено і чи більше стало чайлдфрі – про це не було ґрунтовних досліджень, додає Аксьонова.

Ольга Духніч переконана в тому, що хейту материнства в Україні немає.

Те, що ми бачимо онлайн та часом офлайн, – це радше спосіб "захистити своє право і позицію не народжувати через знецінення дитини", вважає дослідниця.

І деякі люди роблять це більш агресивно, додає вона.

На ставлення може впливати і стан постійного стресу, в якому живуть українці, пояснює Аксьонова.

Якщо у Великій Британії тільки 27% опитаних молодих людей повідомляють про високий чи дуже високий рівень стресу, у Німеччині — 52%, то в Україні їх аж 91%, показують результати опитування Gradus Research восени 2025 року.

"І будь-який подразник, навіть крик дитини, її капризи, можуть ускладнювати ситуацію. Ми все більш болісно сприймаємо", – припускає демографка.

"Це, можливо, ще один неочікуваний прояв війни", – додає вона.

Хоча з іншого боку, каже демографка – і її слова підтримують мами – хтось під час війни навпаки став більш людяним, добрішим.

Вона не раз бачила, як маленька дитина починала капризувати, й інші жінки приходили мамі на поміч.

Матерям сьогодні бракує підтримки, спільнот, каже Марченко з "Лади".

По понеділках організація проводить офлайн-зустрічі матерів у Києві. Жінки знайомляться, діляться одне з одним наболілим, а няні, які там присутні, можуть забавити їхніх дітей.

"Жінки просто розцвітають, – описує жінка ці зустрічі. – Для партнерок військових, які зараз самі виховують дітей, це єдина можливість, щоб хтось допоміг із дитиною, а вони могли банально випити гарячого чаю", – каже Марченко.

Команда мріє масштабувати ці зустрічі на всю Україну, але під час війни часто чує про те, що це не пріоритет.

"Це зрозуміло – йде війна, та водночас трошки страшно. Якщо стан мам, які зараз народжують чи задумуються про материнство – це не пріоритет, то працювати з наслідками буде вже пізно та набагато складніше".

"Їздити вам немає сенсу"

Війна має і позитивний вплив на вирішення потреб матерів.

Окрім ставлення до себе, жінки скаржаться на нерозуміння роботодавців, брак гнучких графіків роботи і найбільше – інфраструктури.

Третина матерів, згідно з опитуванням ГО "Лада", досі мають проблеми із влаштуванням дитини в дитсадок.

Однією із проблем також є громадський транспорт.

Але тут потреби матерів і ветеранів співпадають, тому останніми роками пандусів як в закладах, так і транспорті, побільшало.

Та кількість не завжди означає якість, каже Марченко.

Кути пандусів, пояснює експертка, не завжди роблять правильно й користуватися ними може бути просто небезпечно.

Часто, розповідають жінки, водії також зупиняються перед зупинкою так, що на пандус і не потрапиш.

У квітні минулого року, розповідає мама з Києва Тетяна Сабадош, водій тролейбуса зупинився майже за метр від тротуару, а двері для людей з візочками відчинилися прямо перед залізним стовпчиком. Самій заїхати було неможливо.

Після цього їй ще і нагрубіянили на гарячій лінії.

"Мені сказали, що особи з візочками можуть пошкодити майно в тролейбусі, створити незручності іншим пасажирам, а район, у якому я живу, має всю необхідну інфраструктуру, тож мені немає сенсу кудись їздити", – обурюється жінка.

Актуальною залишається і проблема таксі.

У популярних додатках таксі матері у великих містах можуть, хоч і не завжди швидко, замовити авто з автокріслом.

Але в інших містах, от як Тернопіль, Полтава, такі категорії просто недоступні.

Для автомобілістів ситуація краща.

Минулого року в Україні почали з'являтися паркувальні місця для батьків з дітьми у візку, для вагітних. І все ж їх поки що бракує.

Які перспективи

Цілком зрозуміло, що під час війни Україна не стане дітоцентричною – усі зусилля покладені на оборону і боротьбу з Росією.

І з початком мирного життя у фокусі будуть інші виклики, от як відбудова, каже журналістка Ольга Ситнік.

Але поступово це може відбутися. Українці, які повернуться з-за кордону, можуть привезти інші цінності, міркує вона.

Деякі речі, каже вона, можна зробити вже і без особливих зусиль.

Наприклад, у Чехії, куди вона ненадовго виїжджала з дитиною під час жорстких блекаутів у Києві, школярі мають безплатний проїзд у громадському транспорті цілий рік.

У Києві та Львові таке теж є. Але в столиці дія безплатного проїзного закінчується із закінченням навчання у червні, "а потім ніби і їздити нікуди не треба".

Певні кроки до дітоцентричності вже роблять, вважає демографиня Світлана Аксьонова, маючи на увазі зміни підходів у медицині та освіті.

Нехай це не завжди, на думку багатьох батьків, відбувається вдало, "але не стоїть на місці", каже Аксьонова.

Зрештою, атмосферу навколо материнства змінюють люди.

Цікаво спостерігати, як у соцмережі Thrеads з'являються активісти, які, не маючи дітей, борються зі зневажливими дописами про дітей інших жінок.

Альона Фараонова зі Львова каже, що їй сподобалося, як нещодавно за них із подругою, ще однією мамою, заступився офіціант у кафе.

Жінки тільки зайшли з візочками, як відвідувачі вже почали хмуритися, а потім Альона почала годувати немовля груддю.

Помітивши реакцію людей, офіціант, за її словами, сказав так: "Якщо щось не подобається, можете пересісти на інший столик або піти з нашого закладу. Це наші постійні клієнтки, і якщо їм треба годувати дітей, то вони будуть їх годувати".