Блог Ігоря Солов'я

Події в Львові: актори і режисери

Ihor Solovey — Thu, 12 May 2011 15:55:05 +0000

Потрібно чесно визнати, що події 9 травня у Львові не мають ніякого відношення ні до війни (Другої світової чи Великої Вітчизняної, як кому більше подобається), ні до вшанування її ветеранів. Ця дата активно використовується українськими і російськими політиками як нагода для свого піару. А роздмухування скандалу в подальшому може бути використано для зриву європейського курсу України.

Тема Великої вітчизняної війни вже давно стала політтехнологією - створена і успішно реалізована в Росії і експортована в інші країни СНД. Адже інших підстав для нагадування про славне минуле колись єдиної країни у офіційної Москви просто не залишилося.
І навіть георгіївська стрічка, яку зараз чіпляють куди завгодно як символ перемоги, не має до війни і до перемоги в ній жодного відношення. Адже це символ ще царської Росії, який перейняли потім білогвардійці, а в 2005 році успішно реанімувало державне агентство РИА Новости (колишнє Совінформбюро) з подачі якоїсь «Студентської громади». До цього ж символом перемоги вважалася стрічка червоного кольору.
Так що використання цієї суто російської символіки (як втім, і її прапорів) на будь-яких громадських заходах в Україну, як мінімум, недоречно.

Немає сенсу говорити про те, що 9 травня у Львові «попіарились» абсолютно всі. Хоча і з різними цілями.

Російські депутати - щоб потрапити в «телевізор», адже вибори не за горами (взимку 2012 року, одночасно з президентськими). Їх молода зміна з «Наших», «Сталі», «Мєстних» або «Молодої гвардії» (прокремлівські молодіжні рухи, які нічим не відрізняються один від одного. Навіть прес-релізи на українську тематику вони розсилають майже однакові) - щоб відпрацювати витрачені на них кошти.

Українські ж провладні партії (Компартія і Партія регіонів) - щоб відвернути населення від турбот повсякденних і соціально-економічної ситуації в країні.

Містячкові кримське «Русскоє єдінство» і одеська «Родіна» - щоб підняти свій статус із суто регіонального у всеукраїнський, а також прорекламувати себе серед населення, для створення в Україні єдиної проросійської партії. Відповідні плани якраз нещодавно і були оголошені в Держдумі.

«Свобода» - також для розширення кількості своїх прихильників (під вибори природно). А «злі язики» ще й подейкують, що і відпрацьовує гроші тієї ж ПР, надані для відбору голосів у головного опонента - Юлії Тимошенко.

Однак мовчазне сприяння українською владою такому як стався у Львові свавіллю може обернутися проти неї ж. Адже очевидно, що розгорнута бурхлива діяльність комуністів і проросійських рухів («Родіна» і «Русскоє єдінство») є частиною їхньої передвиборної кампанії. Вони мріють досягти у «своїх» регіонах хоча б такого ж рівня підтримки, як і «Свобода» на заході України, а також окремою проросійською партією увійти до Верховної Ради.
Виходить, що нинішня партія влади своїми ж руками ростить собі конкурентів, з якими їй доведеться боротися на одному електоральному полі.

«ЯК АУКНЕТЬСЯ ТАК І ВІДГУКНЕТЬСЯ». МІЖНАРОДНІ НАСЛІДКИ.
Нескладно передбачити, що тема львівських подій буде довгограючою. Крім того, вона може бути розвинена і в подальшому та навіть мати міжнародні наслідки.

Наприклад, коли інформаційна хвиля в ЗМІ почне трохи затухати, до її «розкрутки» можуть підключитись російські політики першого ешелону. Ну, наприклад, на першій великій прес-конференції Д.Медведєва для російських та іноземних журналістів 18 травня це питання підніме російський президент.

Або під час чергових переговорів з чиновниками з ЄС інший російський лідер шепне на вушко Баррозу або Меркель: «Ти ж розумієш, Жозе/Ангела, що Україна - це навіть не держава..." і «Подивись, з ким ви хочете створювати зону вільної торгівлі! Це ж країна з купою прихильників фашизму».

І таких приводів може бути безліч.

Одним словом, може розгорнуться масована інформаційна кампанія в Європі з дискредитації України як країни, з якою Євросоюз хоче мати справу (спочатку - хоча б в зоні вільної торгівлі - ЗВТ). У НАТО ж її вже відбили, залишився ЄС.

Що характерно, то і проблем серйозних для просування російських експансіоністських планів виникнути не повинно - багато європейських політиків або слабовільні, або постійно озираються на Москву (це повністю її заслуга, працювати просто треба, а не тільки базікати, як їхні українські колеги).

А тут ще й свої внутрішні проблеми (натовпи африканців та азіатів рвуться в Європу, греки зі своїм бюджетом, натовпи злиденних циган на центральних площах європейських міст і т.п.).

Не менше значення може мати й існування у провідних країн ЄС комплексу провини за виникнення фашизму і початок Другої Світової війни, від чого вони намагаються відмитися і відкупитися вже не одне десятиліття.

І тоді у Києва можливостей до маневру вже не буде (як, наприклад, зараз у Білорусі з їх «бацькою») - доведеться спочатку до Митного союзу, потім в ЄЕП, а потім і в створюваний Євразійський союз розвертатися.

А приводів для дискредитації України створити - простіше простого! Взимку - газ. Можна й влітку шоу влаштувати - 22 червня, в день початку війни для СРСР. От і комуністи в Україні вже заявили, що знову поїдуть до Львова. Зрозуміло, що у Львові зокрема і в західній Україні в цілому, війна для яких почалася ще 1 вересня 1939 року з нападом на Польщу (у складі якої вони тоді й перебували), комуністів знову поб'ють.
Або «Свободі» досить «візит ввічливості» до Одеси чи Криму у відповідь організувати.

Ну а далі справа техніки: створення скандалу, роздування його в ЗМІ, апеляція до міжнародного співтовариства.

У всьому цьому сумно тільки, що ветеранів, як і під час минулої війни справжньої, зараз використовують як «гарматне м'ясо» для війни вже інформаційної.
А в цей час їх стає все менше, та й піклуються про них тільки раз на рік. От і змушені вони просити милостині у колишніх завойовників і «ідеологічних ворогів».

Підтримка україномовної музики - як запорука недопущення «Майдану-2»

Ihor Solovey — Mon, 25 Apr 2011 22:30:04 +0000

Уявляю, як політики заздрять артистам - це вони збирають на свої виступи цілі стадіони і площі прихильників. І їх набагато більше, ніж приходить на нудні з'їзди чи мітинги.

А якщо ж артистам аплодують - то аплодують від щирого серця. І за позовом душі, а не за вказівкою «диригентів» зі сцени чи з залу.

До того ж - глядачі самі готові давати гроші, щоб подивитись/послухати артистів. На відміну від політичних заходів, де за візит людей мусять платити самі політ.партії.

Про такий успіх багатьом політикам годі й мріяти. Але кмітливі політики це розуміють і використовують творчий потенціал творчих людей. Як, наприклад, це було в часи «помаранчевої революції».

Відомий в Україні і далеко за її межами співак Олег Скрипка розповів недавно в Москві чому так сталось і до чого привело ігнорування української мови і музики.

Зазначу наперед - ніякого політичного підтексту його прес-конференція не носила, а була буденним заходом напередодні свого концерту під назвою «Від Леніна до Леннона-2». Тобто чистий шоу-бізнес.

Його характеристика ситуації настільки влучна, що тут і далі без цитування просто не обійтись:

«Скажу навіть банальну для нас, українців, річ, яка росіян завжди шокує: в Україні вже давно йде антиукраїнська, антикультурна програма, спрямована на повне знищення української мови - в піснях, музиці і так далі. Тому і телеефірів немає. Тому ніде проявиться музикантам».

У таких умовах рецепт виживання українських груп і виконавців простий - заслужити повагу в Росії, а Україна вже «підтягнеться»:

«Так як ми (ВВ - ред) виросли з Радянського Союзу, то і більшість публіки і виступів у нас в Росії. І тому Україна, будучи культурним сателітом Росії, вже змушена слухати, в тому числі, Океан Ельзи та ВВ. Тому українські виконавці так рвуться в Росію, це закон виживання: щоб вижити в Україні, потрібно бути популярним в Росії і тоді буде все нормально дома. А вдома ти не можеш нормально розвиватися. Ось така схема».
...
«Вихід для України - це глобалізація: україномовна музика може виживати тільки за рахунок експорту ... Треба ставати дуже популярними в Росії, а потім переконувати українські мас-медіа, що це добре.

Якщо в Україні ти говориш українською мовою і співаєш українські пісні, це відразу обзивають націоналізмом і з цим (українською мовою - ред.), природно,існують великі проблеми. Уявляєте, якщо б, наприклад, «Русское радио» або «Наше радіо» назвали націоналістичним, тому що там 100% російської музики? А у нас так відбувається.

До речі, через цю нісенітницю і відбулася «помаранчева революція» - українська музика не звучить, її всі люблять, її всі хочуть чути, а слухати її нема де. І політики просто використали цей момент - їздили з українськими музикантами, яких всі хотіли бачити і чути, і музиканти збирали (на площі - ред.) Сотні тисяч людей. Політики цим скористалися і таким чином прийшли до влади.

Ось таке бачення, з яким важко не погодитись. Ризикну навіть спрогнозувати, що якщо українська мова далі буде кинута напризволяще, а інтереси україномовних виконавців ігноруватимуться, то не важко здогадатись, на чию користь будуть збиратись наступні майдани за участю співаків.

І тоді вже точно ніякі законопроекти про заборону фінансування з-за кордону громадських організацій в Україні владі не допоможуть...

П.с. один з варіантів як уникнути цієї ситуації - ТУТ

Чи стане молодь майбутнім закордонного українства?

Ihor Solovey — Wed, 13 Apr 2011 00:57:10 +0000

Поки «дорослі» організації українців Росії борються за своє виживання, їм у спину вже дихає молоде покоління. Зібравшись 8-10 квітня у Москві на перший «Український молодіжний форум Росії» молодь чітко заявила дорослим про свою присутність, а також продемонструвала прагнення до самостійної роботи і реалізації різноманітних українських проектів.

Не вдаючись у детальний переказ всього що відбулось (звіт є ТУТ), хотілось би відзначити кілька важливих моментів:

Українська молодь Росії прагне до діяльності. І від того, чи вдасться спрямувати цю енергію в потрібне русло - в русло творення, залежить майбутнє української діаспори в Росії (і навіть україно-російських відносин в цілому).
Молодь надзвичайно активна - реалізувавши свій перший великий проект без будь-якої фінансової підтримки вони довели, що на першому місці - бажання, а зовсім не гроші.
Їхати за сотні і навіть тисячі кілометрів та жити в Москві за свої кошти можуть дозволити собі тільки люди, дійсно захоплені справою. І, як показав форум, такі люди є і їх досить багато.
Для більшості молоді Україна це вже щось дуже далеке, і навіть - міфічне. Тому без участі української сторони розвінчувати ці міфи буде досить складно. А для цього таким молодим людям необхідно організовувати постійні обміни з їх історичною Батьківщиною.
Майбутня українська діаспора в Росії буде мати зовсім іншу якість: молоді українці Росії менш зациклені на ідеології і політиці (і навіть якщо у декого політичні уподобання різні, зате спільну мову молодь знаходить дуже швидко). Тому при роботі з українською молоддю зарубіжжя необхідно шукати нові методи, а також сучасні та привабливі форми.
Питання української мови, як це не дивно буде чути в Україні, знаходиться чи не на першому місці - кількість бажаючих її вивчати серед російських українців і навіть серед самих росіян зростає постійно (ось би і в Україні так).
При значній кількості чиновників, які в українській владі відповідають за роботу з молоддю, їх роботи за кордоном не видно абсолютно. Може це зовсім по іншому в Україні, але щось підказує, що і там не все так добре.
Наразі українська влада традиційно підтримку більше декларує, обмежуючись письмовим відписками, аніж реально допомогає. Як, наприклад, український мінкульт - пообіцявши (цілий зам міністра), а потім за кілька днів до форуму відмовившись оплатити дорогу до Москви фолк-ансамблю «Божичі», які погодились виступити на форумі навіть без гонорару.
Хоча, відверто кажучи, все залежить від відношення до роботи самих людей - окремі українські дипломати в Москві демонстрували просто чудеса максимального сприяння. А було б таких людей більше - які дійсно вболівають за результат, а не лише отримують зарплатню, то може б і в справи були б кращі. Але це вже зовсім інша тема і іншої статті.

Підводячи підсумок хочу навести інформацію Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою університету «Львівська політехніка»: зараз з України проходить так звана «четверта хвиля еміграції». І від'їжджають саме молоді та перспективні.

Тому якщо вже зараз не почати вибудовувати систему роботи з українською молоддю зарубіжжя і не реагувати на їх запити, то в недалекому майбутньому Україна може взагалі залишитись без діаспори (чим так завжди хизується українська влада).

І, звичайно, варте уваги побажання учасників форуму - щоб подібний форум в Росії став прикладом для української молоді і в інших країнах світу розпочати процес згуртування.

К.Затулін: жертва Медвєдєва чи заручник своєї поведінки?

Ihor Solovey — Mon, 04 Apr 2011 23:01:08 +0000

Кар'єра добре відомого українцям (по закликам зробити російську мову офіційною, забрати Севастополь і провести федералізацію країни) депутата Держдуми Костянтина Затуліна пішла на спад. Начальство в Держдумі понизило його в посаді - з заступника голови Комітету з питань СНД і зв'язкам із співвітчизниками до рядового члена цього ж комітету.

Офіційною причиною такого рішення правління фракції «Єдиної Росії» стали «розбіжності з колегами по партії». Хоч Затулін воліє не називати прізвищ цих колег, але очевидно, що це голова іншого комітету Держдуми - з міжнародних відносин, Костянтин Косачов. Останній впав в немилість до К.Затуліна тим, що перебуваючи в Україні заявив в інтерв'ю українському журналу, що вважає небезпечним для суверенітету України надання російській мові статусу офіційної. «Я критикував свого колегу по фракції за його нестримні промови в Україні і припущення, що надання держстатусу російській мові зашкодить незалежності і суверенітету України. Мені довелось тиждень нівелювати цю точку зору», заявив К.Затулін.

Нинішню ж атаку Затулін пов'язує зі своєю критикою заяви Держдуми по Лівії, яку ініціював той же Косачов. Затулін був проти пункту, де пояснювалось, чому Росія в ході голосування в Раді Безпеки ООН не скористалась правом вето, тим самим не заблокувала рішення і відкрила шлях до застосування сили проти Каддафі. Депутат стверджував, що нікому нічого пояснювати не потрібно - бо це «самовиправдовування». Натомість необхідно боротись за припинення силових дій проти лівійського лідера. Фактично Затулін підтримав ту оцінку подій в Лівії, яку дав В.Путін, а не Д.Медвєдєв, що, теоретично, могло викликати невдоволення в Адміністрації Президента.

І ось коли відбулось нинішнє пониження в посаді Затулін прямо натякнув, що він став жертвою влади - оскільки вказівка надійшла «з-за меж Держдуми», а саме з Кремля: «Не може не дивувати, до якої міри люди, які претендують на те, щоб бути світочами демократії, і пропонють боротись з засиллям консерватизму, набагато більше, ніж самодержці, не терплять навіть слова сумніву».
Натяк більше, ніж прозорий.

При цьому кидається у вічі, як у всіх коментарях для ЗМІ К.Затулін акцентує увагу на тому, що причиною опали стала не його діяльність на просторі СНД. Але така розстановка акцентів дає підстави думати якраз про зворотне. А саме що «лівійська позиція» К.Затуліна стала лише приводом для відставки, проте справжні ж її причини - трохи глибші, ніж він намагається представити.

Справа с тому, що інформація про наміри усунути К.Затуліна з'являється вже давно. Останній раз це було у листопаді 2009 року і якраз через агресивну позицію з багатьох зовнішньополітичних питань на пострадянському просторі.
На українському ж напрямку К.Затулін в останній час зосередився на критиці Партії регіонів - за недотримання ними передвиборчих обіцянок. Із зовсім «свіженького» - організований ним в Держдумі 24 березня «круглий стіл» «Про російський і російськомовний рух в Україні».

Тоді перед російськими високопосадовцями з АП і інших міністерств і відомств запрошені з України «російські співвітчизники» критикували «регіоналів» і закликали до створення окремої російської партії в Україні. На їх думку, така партія має стати «загороджувальним загоном» для нинішньої партії влади, а фінансувати цю партію повинна.. Росія!

Звичайно, такі гострі і конфліктонебезпечні теми не подобаються ні адміністрації президента, ні МЗС, ні самому думському комітету. Здається, в листопаді, для звільнення К.Затуліна просто не було формального приводу. І схоже на те, що тоді вирішили його не дискредитувати в очах проросійських сил в Україні - оскільки це означало б дискредитацію не тільки конкретної персоналії, а й всієї російської політики на пострадянському просторі.

Тому чекали гарної нагоди, яка й з'явилась після публічної полеміки з Косачовим з приводу Лівії. Привід прекрасний, оскільки зовсім не пов'язаний з СНД!
Звичайно, очікувати іншої реакції від К.Затуліна було б безглуздим - політику покидати він поки не збирається, а сндшний напрямок політики (на якому він і зробив собі «політичне ім'я») - тим більше. Підтвердження цьому - відмова від пропозиції своїх колег перейти в інший комітет, аби уникнути неприємного формулювання про зняття з посади. І саме тому напередодні виборів Затуліну «солідніше» виглядати жертвою політичних інтриг перших осіб держави, аніж власних прорахунків.

Проте К.Затулін наступає на ті ж граблі, що і його колишній покровитель Юрій Лужков, членом команди якого він є: єкс-мер теж сподівався пограти на протиріччях Медвєдєва та Путіна, але зрештою «втратив довіру» настільки, що навіть позбувся посади в «Єдиній Росії», яку сам же і засновував.

Обставини вказують на те, що «політична зірка» К.Затуліна знаходиться на траєкторії падіння. Скоро вибори в Держдуму і навряд чи «Єдина Росія» візьме в свій «владний човен» політика з іншого табору. В цих умовах К.Затулін буде вимушений шукати щастя у інших політичних сил.

Або ж змінити профіль діяльності. Перші кроки, до речі, уже зроблені - К.Затулін подався у шоумени і на телеканалі «ТВ Центр» (створеному, до речі, Ю.Лужковим для своїх потреб) веде дискусійне ток-шоу «Справа принципу».

Хоча, в принципі, професія політика і шоумена різняться не надто сильно.

«Мєждусобойчик» в українcьких організаціях Росії

Ihor Solovey — Tue, 22 Feb 2011 15:03:33 +0000

Ситуація навколо українських організацій Росії знову загострилась. Тільки якщо раніше причиною цього був тиск російської влади (міліція, Мінюст та суди), то тепер конфлікт перетік у з'ясування стосунків в самому українському таборі.

До заяв про невдоволення методами роботи співголови (а де-факто - керівника) Організації українців Роісії (ОУР) Валерія Семененка, які раніше висловили С.Лавров та МЗС України, тепер відкрито долучились посольство України в Москві, а також члени тієї ж ОУР.

Нагадаю, що у відповідь на звіт Міністра закордонних справ України в Верховній Раді «прес-служба ОУР» у своєму коментарі нівелювала деякі заяви Костянтина Грищенка.

П.с. Тут і далі по тексту термін «прес-служба ОУР» взятий у лапки, оскільки невідомо, що і хто стоїть за цією абревіатурою. Тим більше, в статутних документах ОУР нічого не знайдено про такий орган.

Не вдаючись до детального переказу коментаря, його суть полягає в наступному - міністр оголосив не точну інформацію про ситуацію на основі тих даних, які надає посольство.

Посольство відреагувало і в своєму коментарі В.Семененка звинуватило в:

а) самоуправстві: «зазначений коментар оприлюднений одним зі співголів ОУР В.Семененком без погодження з членами Ради ОУР, у тому числі співголовою ОУР В.Я.Бабенком, і не може розглядатися як такий, що відображає позицію цієї організації».

б) провокації: "Викликає великий жаль, що провокаційні та деструктивні заяви залишаються основним методом діяльності одного з нинішніх керівників Об'єднання українців Росії"

в) і пообіцяло його усунути: «Посольство України в Російській Федерації підтвердило налаштованість активізувати підтримку національно-культурного розвитку української громади Росії, у тому числі, відповідно до домовленостей, досягнутих під час зустрічі Посла України в Російській Федерації з активістами українських організацій 5 лютого ц.р».

Паралельно з посольством, проти В.Семененка та «прес-служби ОУР» «повстали» і регіональні громадські організації (які, власне, і входять до ОУР):

Коментар Національно-культурної автономії українців м. Новосибірська
на коментар прес-служби ОУР

Ще напередодні 5 лютого, дня зустрічі представників українських громадських організацій Росії в Посольстві України в РФ, в моєму письмовому заочному виступі я висловив вдячність Посольству України в РФ за проявлену увагу до цього питання і організацію указаної зустрічі.

Зараз, через півмісяця після тієї зустрічі, я вдвічі вдячний Надзвичайному і Повноважному Послу України Володимиру Єльченко за його ініціативу. Одне те, що на цю зустріч відкликнулись і зібрались близько 50 осіб активістів українського громадського руху в тім числі з Далекого Сходу і Сибіру, говорить само за себе. Появилась можливість обсудити сучасне становище українського громадського руху в Росії і намітити шлях виходу з кризи. Нічого подібного багато років вже не було.

І мені дивно зараз читати статті, промови і всілякі звернення раптом виявивши патріотизм (незрозуміло який?) і турботу про всю українську діаспору Росії, людей, які раніше або не знали про наше ( поза межами Москви) існування, або свої політичні демарші видавили за позицію української діаспори всієї Росії. Візьмемо тих же керівників ФНКА УР чи ОУР, котрі і довели до краху ці організації! І при тому нема ні грама критики діяльності керівництва (чи самокритики з їх боку), або об'єктивного аналізу помилок, котрі привели до цього. І ніхто з них не хоче зрозуміти, що ми організація культурна, а не політична. І ще більше дивує мене, що десь з Канади мені розповідають різні небилиці і вчать нас, як ми маємо поступати, не питаючи нас. Вчать українське МЗС, що вони мають робити для нас, знову таки не питаючи нас.

Впевнений, що створення координаційної ради для підготовчої роботи по створенню нової загальноросійської громадської української організації - це правильній шлях. І нема в цьому ніякої трагедії, і скоріше треба це робити.

Навіть якщо і вдасться відстояти в суді ОУР, то до керівництва в ОУР повинні прийти нові люди, котрі, не будучи пов'язані зі старими помилками і проблемами, скоріше найдуть загальну мову і з українською громадою і з владою.

А зараз хочеться сказати керівництву ОУР і особисто Валерію Фоковичу - укоротіть свій запал, не провокуйте ще міждержавний конфлікт. Не виступайте з політичними заявами від імені української діаспори Росії, ніхто Вам цього не поручав. Цим Ви вносите ще більший розкол. Направте свої зусилля на співпрацю з координаційною радою для скорішого виходу із кризи.

Заступника голови В.Ф.Павук
20.02.2011 р

Заява на Коментар прес-служби Об'єднання українців Росії від 20 лютого 2011 року Співголови РГО «Українці Москви» Вікторії СКОПЕНКО

Прес-служба ОУР має повноваження розповсюджувати заяви, звернення, коментарі та інші важливі документи від імені організації тільки після узгодження з Радою ОУР, або з більшістю її членів.

Це велика відповідальність, тим більше, коли справа стосується таких важливих на сьогоднішній день гострих питань, як стан роботи українських організацій в Російській Федерації. Текст даного Коментаря не був погоджений з радою РГО «Українці Москви» заздалегідь.

На наш погляд треба послідовно рухатися у напрямку, вибраному на Нараді представників українських організацій Росії, яка пройшла 5 лютого 2011 року в Посольстві України в РФ.

Представниками ОУР була створена координаційна рада, як робочий орган для можливого вирішення питання щодо збереження існуючої загальноросійської організації чи створення нової організації. Питання складне і вимагає діалогу.

Мета одна - збереження української національної культури та мистецтва на теренах Російської Федерації, створення позитивного іміджу України в РФ і Росії в Україні. Цього можна досягти тільки об'єднаними зусиллями наших українських громад з напрацьованим досвідом і величезним творчим потенціалом в плідній співпраці, перш за все, з Посольством України в РФ, владними структурами України і Росії.

Крім того, до інформатаки на В.Семененка приєдналась також Бібліотека української літератури. Правда, в останньому випадку це виглядало якось непереконливо.
Так, спочатку прес-служба БУЛ офіційно повідомила про те, що твердження ОУР про труднощі, мовляв, неправдиві: бібліотека працює, книги привозять, читачі приходять, а посольство - взагалі молодці.

Але того ж дня в своєму коментарі УНІАН директор БУЛ Наталія ШАРІНА фактично повторила слово в слово ту ж інформацію, яка йшлась в заяві ОУР: слідство триває, працівників на допити викликають, вилучені книги, сервер і жорсткі диски комп'ютерів не повернули, Інтернет відключений.
Тобто все добре, але є нюанси... Виходить, що «прес-служба ОУР» таки не збрехала, питання все тільки в інтерпритації фактів. Або цей "райдужний прес-реліз" писався зовсім не в Бібліотеці.

Очевидно, що і в інтересах Валерія Семененка, і в інтересах Посольства не нагнітати в подальшому ситуацію і уникнути публічного протистояння.
Але для цього необхідний постійний двосторонній контакт, виконання обома сторонами раніше досягнутих домовленостей, а також уникнення інтриганства і ведення подвійної гри.
Бо як би комусь не хотілось, працювати все одно доведеться разом.

Українська діаспора: випробування «гетьманством»

Ihor Solovey — Mon, 07 Feb 2011 14:28:42 +0000

МЗС України почав втілення кроків з реалізації своєї обіцянки «попрацювати над тим, щоб допомогти українській общині в Росії створити нову всеросійську впливову і ефективну громадську організацію, яка б захищала культурно-освітні і інші права етнічних українців, які є громадянами РФ».

Проведення 5 лютого у посольстві України зборів керівників українських організацій та й просто активістів громадського руху стало важливим початком цієї роботи.
Рішення зібрання назвати «результатом» важко - всього навсього «прийнято рішення про намір створити організаційну групу, яка займеться підготовкою з'їзду, де буде вирішена подальша доля нової всеросійської громадської організації українців, а також обране її керівництво».

Важливим досягненням можна назвати хіба що сам факт такого зібрання - вперше за 3 роки і в такому представницькому складі (крім вищеназваних учасників були також Посол і директор департаменту МЗС по роботі з закордонним українством, який спеціально приїхав на цей захід). Для деяких лідерів українських організації це було нагодою нарешті побачити один одного, висловити особисто свої міркування на поточний стан діаспори і на останні події навколо неї.

Що відбувається в українській діаспорі в Росії? Чи потрібна їм нова організація? Як її можна створити? Хто її очолить? Наскільки ефективні існуючі організації? Як співпрацювати з Українською державою?

Ці та багато інших питань піднімались в ході дискусії яка була дуже гострою і могла конкурувати з політичними ток-шоу на українських телеканалах. Тут, так само як і в Україні, відобразилась вся багатоманітність поглядів: критика існуючих реалій в діаспорі, заклики «інтенсифікувавати, розширити, поглибити» і т.п.; у дискусіях зіткнулись патріоти, реалісти та фантазери (прихильники відновлення СССР). Правда, до бійки - як це сталось на з'їзді росіян в Києві, не дійшло.

Скласти уявлення про суть протиріч можна хоча б з листів українців Новосибірська та Кубані (подані в кінці тексту). Вони лише підтверджують і справжню мету зборів 5 лютого - це зміна співголови Організації українців Росії Валерія Семененка (їх два - ще є Василь Бабенко).

Багатьох у владі - як в Києві, так і у Москві, не влаштовує активна позиція Семененка з низки питань україно-російських відносин. Прямо про це сказав міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, звинувативши ФНКА УР у політичній діяльності.

Справедливості заради варто сказати, якщо керуватись критеріями С.Лаврова про політичну діяльність, то разом з ОУР також варто закривати і Донецьке земляцтво чи об'єднання «Київська Русь»: на виборах 2004 та 2009 року їх члени активно агітували за конкретного кандидата (проводили з'їзди, брали участь та самі організовували прес-конференції на провідних інформаційних майданчиках Москви і т.п.).
Та й тепер продовжують активно виступати за створення союзу України, Росії і Білорусі і отримують від РФ державні гранти на свою діяльність.

Сам Семененко свою політичну діяльність заперечує і говорить, що діє виключно в освітньо-культурній сфері (історія, українські школи чи Бібліотека української літератури нічого спільного з нафтою-газом чи підтримкою російської опозиції звичайно не мають).

Проте в будь якому випадку час перебування В.Семененка на посту «головного українця Росії» закінчуються - Києв та Москва не хочуть бачити на цій посаді людину, яка буде дратувати офіційну владу гучними заявами. І якщо поставлена мета його усунути, то у протистоянні «Семененко VS влада Росії» він не має жодних райдужних перспектив: російська влада і не такі потужні персони та організації «перемолола» (ЮКОС-Ходорковський, Березовський і т.п.) і не поперхнулась. Та й сам Семененко говорить, що готовий скласти повноваження, аби тільки не ліквідували ОУР.

До речі про ОУР - прогнозую, що її таки не закриють. Про це може свідчити хоча б те, що Верховний Суд повернув справу до суду районного. По-друге, доказова база слабка, звинувачення «притягнуті за вуха», а в ОУР є досить вагомі контраргументи. А по-третє, резонанс від ліквідації останньої української загальнофедеральної організації буде таким значним, що суттєво нівелює результати роботи в інших напрямках україно-російських відносин.
МЗС Росії цей ефект хоче мінімізувати, а тому всіляко сприятиме збереженню організації.

Але ОУР збережуть тільки за умови, якщо організація стане лояльнішою і В.Семененка усунуть від керівництва - по суті, саме тому Верховний суд і зробив майже піврічну відстрочку рішення про ліквідацію ОУР. За цей час необхідно визначитись з новим керівництвом ОУР, або створити іншу організацію.

Що далі?

З нинішньої ситуації навколо української діаспори в Росії усі сторони повинні зробити висновки. Висновок перший, для діаспори - «МУХИ ОКРЕМО, КОТЛЕТИ ОКРЕМО».

Справа в тому, що найбільш небезпечним для діаспори, як показала практика, є її використання офіційною владою у Києві. Інтереси ці, як видно, з часом змінюються, а ось українці закордоння залишаються зі своїми проблемами наодинці .

Так було в період з 2004-2009 рр: саме тоді українська влада просила діаспорян проводити тематичні виставки, «круглі столи» на різні історичні теми і т.п. При нинішній же владі ці теми більше неактуальні, інтереси змінились, а ось діаспора виявилась «крайньою».

Хочеться вірити, що цей досвід стане для діаспори «щепленням» від спокуси у подальшому гратись з державою у політику. Натомість вона більше зосередиться на культурно-освітній складовій своєї роботи. Більше залучатиме молодь - бо такими темпами українські організації можуть залишитись найближчим часом взагалі без своїх людей. Але для цього треба, відповідно, удосконалювати свої методи роботи і йти в ногу з часом - щоб відповідати запитам нинішньої молоді.

Українським організаціям бути б ініціативнішими і активнішими у реалізації своїх прав та бажань. Як в приватній розмові зауважив російський дипломат, який працює на українському напрямку в російському МЗС, ніхто не збирається українцям забороняти збиратись, об'єднуватись, організовувати свої школи, відкривати свої ЗМІ і т.п. Але і з Москви ніхто не збирається їм примусово щось створювати. Іншими словами, ініціатива має йти знизу, а не зверху.

Подібна ситуація і з українським телебаченням в Росії: наші телеканали чекають, що має бути рішення зверху, а потім «прийде дядько» (варіанти - президент, прем'єр чи міністр), замість них все подбає і "за ручку приведе у Росію". Але при цьому ніхто з цих телеканалів чомусь не пробував самостійно заходити в регіональні російські кабельні мережі.
Та й навіть піднесена "на тарілочці з блакитним обідком" готова домовленість президентів ще у березні минулого року державним (!) НТКУ до цього часу так і не реалізована.

Висновок другий, для влади - «ТАК ДАЛІ ЖИТИ НЕ МОЖНА»

Києву, по-перше, необхідно реорганізувати саму схему роботи з діаспорою (у Росії - так точно). Для цього варто проаналізувати хоча б досвід тієї ж Росії. У поправках до Закону "Про державну політику РФ щодо співвітчизників за кордоном", які Держдума прийняла у першому читанні, відображається головна суть - «перехід від гуманітарної допомоги співвітчизникам до партнерства і співробітництва».

Простими словами це означає, що тепер організації співвітчизників, якщо захочуть отримати підтримку, повинні будуть показати конкретні проекти, довести їх доцільність і потім продемонструвати реальну роботу. Відповідно, це призведе до конкуренції між організаціями - а конкуренція, як відомо, рушій прогресу. Також Москва тепер ставку робитиме на розширення мережі організацій співвітчизників і збільшення їх кількості (по аналогії з мережевим маркетингом).

Очевидно, що в основу законопроекту лягли поради російських експертів - аналізуючи внутрішню боротьбу за звання «головного росіянина» в Україні (а чим вищий статус, тим більше грошей можна просити на свої проекти), вони неодноразово рекомендували МЗС підтримувати лише конкретні проекти, а не організації.

При такій схемі, звичайно, суттєво зростає роль (а зрештою - і відповідальність) МЗС та особливо - посольств за кордоном. Останні на місці і повинні - в тісному і постійному контакті, координувати роботу з усіма організаціями співвітчизників: самостійно, а не покладаючись на особливості того чи іншого керівника будь-якої діаспоральної організації.

Києву також варто змінити сам підхід до роботи з діаспорою - підтримувати не організації, а конкретні проекти. В результаті сильні організації залишаться, а слабкі відпадуть.

По-друге, співпраця Української держави та діаспори (і не тільки в Росії) - дорога з двостороннім рухом: якщо Україна хоче, аби діаспора була помічником та провідником її інтересів в інших країнах, то і Київ має допомагати діаспорі. І тільки тоді українська влада матиме моральне право ставити якісь вимоги (щодо кадрового складу організацій чи суті діяльності діаспоральних організацій). А оскільки зараз для діаспори нічого не робиться, то і вона не відчуває перед Києвом жодних зобов'язань.

Ніхто ж, наприклад, не чув, щоб російська діаспора в Україні (чи в Німеччині чи будь-де ) висувала Кремлю вимоги повернути чесні вибори, надати опозиції право брати у них участь, чи засуджувала дії президента у зв'язку з російсько-грузинською війною. А все тому, що російські співвітчизники розуміють, що їх елементарно можуть позбавити підтримки.

Але і в Росії є чимало позитивних ініціатив української діаспори, підтримати які важливо хоча б на початковому рівні - і тоді буде чим пишатись. Так, поступово активізується молодь Москви, Саратова, Курська, Новосибірська і інших міст (навіть на вищезгаданому засіданні посол відзначив їх значну кількість).
Хмельницьке земляцтво, наприклад, (це ще одна форма об'єднання українців у Москві) сприяє економічному співпробітництву своєї Батьківщини з Росією (за її участі підписана угода про співпрацю між Хмельниччиною і Московською областями, в найближчий час плануються деталізовані угоди між окремими містами цих регіонів), щорічно в одному з найбільших готелей Москви організовують для земляків культурні вечори і т.п.

А скільки таких ініціатив по регіонах? Їх багато, але, на жаль, про них мало хто знає - як у Москві, так і в Україні. Та й проводяться вони переважно на ентузиазмі своїх членів, без участі і допомоги Української держави.

Вагомим наслідком нинішніх скандалів з українською діаспорою в Росії, сподіваюсь, стане те, що нинішня влада в Україні нарешті зверне увагу на своїх земляків за кордоном і буде вимушена налагодити контакт з нею.

Бо інакше ситуація, коли відносини держав стають заручниками окремих осіб, не зміниться і в майбутньому повториться ще не раз. І не тільки в РФ.

П.С. Користуючись нагодою хочеться також нагадати сенатору Ради Федерацій від Камчатки Борису Сорокіну про його обіцянку сприяти відкриттю в регіоні української школи. Якщо українці Камчатки цього, звичайно, захочуть.

ДОДАТОК

Лист з Кубані

Росія на порозі змін?

Ihor Solovey — Mon, 24 Jan 2011 10:47:41 +0000

"Дивись у корінь!", говорив Козьма Прутков. Якщо йому вірити, то аналізуючи будь-яку подію необхідно задавати просте запитання: «А кому це вигідно?».

І дійсно - адже щоб зберегти щось дійсно важливе, можна і принести в жертву щось несуттєве. Так вертоліт викидає теплові пастки - щоб його не збили.
Подібне і в політиці: щоб убезпечити головну подію від невдоволення громадськості, її увагу відволікають на яку-небудь альтернативну тему: голосну й резонансну, але несуттєву по суті.

Ось, наприклад, щоб відвернути увагу москвичів від питання виборності нового глави Москви після відставки Лужкова, для обговорення був «вкинуто» питання про перенесення пам'ятника Петру 1 авторства Зураба Церетеллі. Мистецтвознавці, культурологи, політики і прості громадяни близько двох тижнів змагалися у пропозиції кращого місця для пам'ятника: Бразилія? США? Санкт-Петербург? Або ЗаМКАДьє? Природно, в запалі боротьби вже було не до того, що нового градоначальника просто призначали.

Свіжий приклад з Україною: у ЗМІ широко розкручуються теми зовнішніх подразників («наїзди» на Бібліотеку української літератури в Москві, закриття українських організацій ФНКА і ОУР, українофобські заяви російського консула у Львові Гузєєва і т.п). Природно, кого ж буде хвилювати чергове підвищення цін у країні, а також гоніння на опозицію, коли «ворог біля воріт»! Подейкують, що навіть вибухи 20 січня в Макіївці новоявлених «робін гудів» були також покликані затьмарити виступи опозиції 22 січня на день Соборності.

У зв'язку з цим увагу привернули кілька недавніх подій в Росії, що виділяються з повсякденній дійсності. Це, по-перше, ініціатива головного ньюсмейкера Російської православної церкви В.Чапліна щодо введення у Росії єдиного православного дрес-коду для жінок і чоловіків.

А, по-друге, також добре забута, але знову витягнута з нафталіну (з кретивом, як видно, стало туго) одним з піарників «Єдиної Росії» теми перенесення тіла Леніна з Мавзолею і перепоховання його в Пітері.
Активізувалась також і ще одна «нагальна» проблема для громадян Росії - тема зміни окреми часових поясів в Росії і відміна переходу з зимового на літній час.

Перша тема, як на мене, божевільна і приречена на провал ще на стадії зародження: в країні, де на кожному телеканалі йде «Модний вирок» (або його аналог), авторитетами для молоді є «Мобільні блондинки» і Ксенія Собчак, а модні модельєри обшивають навіть армію, одноманітності в одязі досягти ніколи не вийде.

Щодо мавзолею - теж саме: скільки років іде дискусія, але віз (вибачте - тіло) і нині там. Так що нинішній сплеск емоцій і перепалки «Єдиної Росії» з КПРФ так і залишаться безрезультатним переливанням з пустого в порожнє.

Цікаво - а що покликані «заховати» в Росії ці голосні але несуттєві і в дечому провальні теми та ідеї?

Можливо, «затьмарити» хочеться підвищення комунальних тарифів (за «двушку» в центрі Москви, наприклад, раніше платили 1700 руб, а тепер вже близько 2100 руб) або на проїзд у громадському транспорті?
А може - заплановане звільнення 200 тисяч вчителів? Або те, що вже зараз з батьків у московських школах беруть все більше грошей, оскільки держава виділяє на потреби освіти все менше грошей?
Припускаю, що є ще щось, про що докладно не розповідають по ТБ і не пишуть у газетах.

«Цікавих народу» в передвиборний рік до Держдуми ініціатив буде, як мені здається, ще багато.

Одним словом, якщо зірки запалюються на небі - значить комусь то це треба.

Справа щодо ліквідації "Організації українців Росії". (ДОКУМЕНТИ)

Ihor Solovey — Thu, 20 Jan 2011 10:32:28 +0000

На днях стало відомо, що в Росії хочуть ліквідувати ще одну українське об'єднання - "Організація українців Росії"

Далі - переписка Міністерсва юстиції з ОУР:
1. Позов Мінюсту про ліквідацію ОУР
2. Заперечення ОУР на позов Міюсту РФ.

Висновки, як кажуть, робіть самі.

Верховный Суд
Российской Федерации
МИНИСТЕРСТВО ЮСТИЦИИ
РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
(МИНЮСТ РОССИИ)
Житная ул., д. 14, Москва, 119991 тел. (495) 955-59-99, факс (495) 955-57-79
На №Поварская ул., д. 15, Москва, 121260

Истец: Министерство
юстиции Российской Федерации
Житная ул., д. 14 Москва, 119991

Ответчик: Общероссийская
общественная организация
«Объединение украинцев России»
Хохловский пер., д. 10, стр. 5, Москва, 109028

ИСКОВОЕ ЗАЯВЛЕНИЕ

о ликвидации общероссийского общественного объединения -Общероссийской общественной организации «Объединение украинцев России»

Общероссийская общественная организация «Объединение украинцев России» (далее - Организация) создана на учредительной конференции 14-15 мая 1992 г. как Объединение украинцев России девятью учредителями -физическими лицами.
Минюстом России принято решение о государственной регистрации 18 марта 1994 г., учетный № 2167.

22-23 апреля 1999 г. на Конференция Организации была утверждена новая редакция устава, которая зарегистрирована Минюстом России 28 июля 1999 г
Ныне действующий устав Организации утвержден на Конгрессе 9-10 апреля 2005 г. и зарегистрирован Федеральной регистрационной службой 30.01.2006

Сведения об Организации внесены в Единый государственный реестр юридических лиц 07.02.2003 за ОГРН 1037739495640.

Согласно п. 2.1 устава, основной целью Организации является объединение усилий общественных организаций украинцев Российской Федерации, являющихся членами Организации, координация их совместной деятельности по возрождению, изучению, развитию и пропаганде украинской культуры, развитию национального самосознания, защите законных прав и интересов украинцев Российской Федерации, налаживанию тесных связей украинцев со своей этнической родиной - Украиной, украинцами, проживающими в других странах мира.

В соответствии с приказом Министерства юстиции Российской Федерации от 22.07.2009 № 223 «О проведении плановой проверки Общероссийской общественной организации «Объединение украинцев России» в период с 10.08.2009 по 29.08.2009 Министерством юстиции Российской Федерации проведена плановая проверка соответствия деятельности Организации уставным целям и действующему законодательству, по результатам которой составлен акт от 07.09.2009.

В результате проведения проверки было установлено, что в нарушение п. 2 ст. 15 Конституции Российской Федерации Организацией не соблюдаются положения действующего законодательства и собственного устава, а именно:

1. В нарушение статьи 6 Федерального закона от 19.05.1995 № 82-ФЗ «Об общественных объединениях» (далее - Закон), которая устанавливает, что членами общественного объединения являются физические и юридические лица- общественные объединения, согласно представленному списку членами Организации являются: некоммерческая организация Украинский благотворительный фонд «Довіра», автономная некоммерческая организация «Украинский культурный центр».

2. В нарушение статьи 8 Закона, которая устанавливает, что общественной организацией является основанное на членстве общественное объединение, Организацией не представлены документы подтверждающие ведение в Организации учета ее членов.

3. В нарушение статьи 14 Закона, которая определяет, что под общероссийским общественным объединением понимается объединение, которое осуществляет свою деятельность на территориях более половины субъектов Российской Федерации, Организацией представлен список на 41 региональное отделение. В списке в качестве отделений указаны самостоятельные общественные объединения - общество «Батьківщина», общество «Блакитна Десна», общество «Пролісок», общество украинской культуры «Мрія», региональный центр украинцев «Дніпро», «Центр национальной культуры украинцев Зауралья «Ясень», общество «Украина-Сейм», украинское землячество «Дніпро», землячество украинцев Поволжья, «Київська Русь», общество украинской культуры «Промінь» (Луч), общество «Свіганок» (Рассвет), украинское общество «Криниця». Таким образом, Организация не подтверждает свой общероссийский статус

4. В нарушение статьи 29 Федерального закона от 12.01.1996 № 7-ФЗ «О некоммерческих организациях», которая устанавливает избрание членов руководящего органа общественного объединения квалифицированным большинством голосов, уставом Организации не предусмотрено избрание руководящего органа - Совета квалифицированным голосованием.

5. В нарушение статьи 19 Закона, которая устанавливает, что членами общественного объединения могут быть иностранные граждане, законно находящиеся на территории Российской Федерации пункт 4.1 устава Организации предоставляет право быть членами Организации иностранным гражданам без ограничений предусмотренных Законом.

6. На основании выявленных нарушений, руководствуясь положениями ст. 42 Федерального закона от 19.05.1995 № 82-ФЗ «Об общественных объединениях» Минюстом России в адрес Организации внесено представление от 14.09.2009 № 15/11420-ЮЛ, обязывающее устранить выявленные нарушения в срок до 1 ноября 2009 г.

7. Акт проверки Организации и выявленные при этом нарушения Организацией оспорены не были.

8. Указанные в представлении нарушения Организацией не были устранены в установленный срок.

9. На основании вышеизложенного, по основаниям, предусмотренным ст. 42 Федерального закона от 19.05.1995 № 82-ФЗ «Об общественных объединениях», Министерство юстиции Российской Федерации своим распоряжением от 19.11.2009 № 4581-р приостановило деятельность Организации на срок до 2 мая 2010 г.

10. Решение Минюста России о приостановлении деятельности Организацией не было обжаловано в судебном порядке.

21.12.2009 в Минюст России Организацией была представлена информация об ознакомлении с актом проверки, а также сообщено о принятии мер по устранению других недостатков. Однако документы, подтверждающие устранение выявленных в ходе проверки нарушений, Организацией представлены не были.

16.03.2010 Организацией была повторно представлена в Минюст Россииинформация на акт проверки от 07.09.2009, согласно которой Организация учлазамечания Минюста России и обязуется в дальнейшем требования действующего законодательства не нарушать.

Однако в представленных Организацией решениях Правления от 12.09.2009 о ликвидации и создании ее региональных отделений, о приеме в члены и исключении из членов Организации в нарушение пункта 25 Административного регламента исполнения Министерством юстиции Российской Федерации государственной функции по принятию решения о государственной регистрации некоммерческих организаций, утвержденного приказом Министерства юстиции Российской Федерации от 31.03.2009 № 96, отсутствуют сведения о лицах, присутствовавших на данных заседаниях, а также сведения о результатах голосования. В связи с чем невозможно установить его правомочность в соответствии с пунктом 5.5 Устава.

Кроме того, согласно решению Правления от 12.09.2009 в члены Организации приняты: Центр украинской культуры, Центр украинской культуры «Горлиця» им. Анатолия Криля, Региональная общественная организация «Украинский культурно-просветительский центр «Родина» (Семья), Культурно-просветительское общество «Українська родина» («Украинская семья»).

Вместе с тем Региональная общественная организация «Украинский культурно-просветительский центр «Родина» (Семья) не является юридическим лицом, что свидетельствует о нарушении Организацией статьи 6 Закона.

В нарушение статьи 43 Закона сопредседатель Организации Семененко В.Ф. 04.01.2010 от имени Организации принял участие в публичном выступлении в прямом эфире радиостанции «Радио Свободы», 27.04.2010 от имени Организации принял участие в программе «Свобода мысли» в эфире 5-Канала.

В связи с вышеизложенными нарушениями Минюстом России в адрес Организации 11.11.2010 за № 15/124094-АФ в соответствии со статьями 38, 43 Федерального закона «Об общественных объединениях» было вынесено письменное предупреждение.

Однако вышеуказанное предупреждение вернулось с отметкой почты «выбытие адресата».

Исходя из выше сказанного следует, что в нарушение статьи 29 Закона Организацией не представлены необходимые документы для внесения в ЕГРЮЛ изменений в сведения об адресе Организации.

Таким образом, несмотря на письма Организации, в которых она сообщает об устранении нарушений установлено, что Организацией не устранены нарушения послужившие основанием для приостановления ее деятельности.

Кроме того, Организацией нарушены положения статей 6, 29, 43 Закона. В течение установленного срока приостановления деятельности Организация не устранила нарушения, послужившие основанием для приостановления ее деятельности, и не представила надлежащих документов по их устранению, что в соответствии с абзацем 4 части 1 статьи 44 Федерального закона от 19.05.1995 № 82-ФЗ «Об общественных объединениях» является основанием для ликвидации Организации в судебном порядке.

Таким образом, Организацией неоднократно и грубо были нарушены положения Конституции и законодательства Российской Федерации, а также в течение установленного Минюстом России срока не были устранены нарушения, послужившие основанием для приостановления ее деятельности. Указанные нарушения в соответствии со статьей 44 (абзацы 3, 4 части 1) Федерального закона «Об общественных объединениях» являются основаниями для ликвидации Организации в судебном порядке.

Исходя из того, что органом, принявшим решение о государственной регистрации (федеральным органом государственной регистрации) по отношению к ответчику, согласно подпункту 30.7 пункта 7 Положения о Министерстве юстиции Российской Федерации, утвержденного Указом Президента Российской Федерации от 13 октября 2004 г. № 1313 «Вопросы Министерства юстиции Российской Федерации», является Министерство юстиции Российской Федерации, на основании статьи 44 Федерального закона от 19.05.1995 № 82-ФЗ «Об общественных объединениях», а также руководствуясь статьями 27, 89 Гражданского процессуального кодекса

Российской Федерации, подпункта 19 пункта 1 статьи 333.36 Налогового кодекса Российской Федерации, Министерство юстиции Российской Федерации

ПРОСИТ:
Ликвидировать Общероссийскую общественную организацию «Объединение украинцев России» и ее структурные подразделения с исключением из единого государственного реестра юридических лиц;

освободить Министерство юстиции Российской Федерации от уплаты государственной пошлины.

Министерство юстиции Российской Федерации в случае отсутствия представителя ответчика согласно с рассмотрением дела в порядке заочного производства.

Приложение:
1. Копия доверенности на 1 л. в 1 экз.;
2. Копия устава на 9 л. в 1 экз.;
3. Копия свидетельства о регистрации на 1 л. в 1 экз.;
4. Копия письма о направлении акта проверки от 07.09.2009 на 1 л. в 1 экз.;
4. Копия акта проверки на 5 в 1 экз.;
5. Копия представления на 2 л. в 1 экз.;
6. Копия распоряжения о приостановлении от 19.11.2009 на 1 л. в 1 экз.;
7. Копия обращения Журавлева Н.В. на 13 л, в 1 экз.;
8. Копия предупреждения о нарушениях от 11.11.2010 на 1 л. в 1 экз.;
9. Комплект документов ответчику на 39 л. в 1 экз.
Примечание: документы, являющиеся приложением к иску, указанные в пунктах 2, 3, 4, имеются у ответчика в подлинниках.

Представитель Минюста России по доверенности (О.Г. Соловых)

У відповідь на цей позов було написано заперечення ОУР:

В Верховный Суд РФ
Поварская ул., д. 15, Москва, 121260

Ответчик Объединение украинцев России (ОУР)
Хохловский пер., д. 10, стр. 5, Москва, 109028

Заявитель Министерство юстиции РФ (МЮ РФ)
Житная ул., д. 14 Москва, 119991

Возражения Ответчика на исковое заявление Истца от 30.11.2010. № 15-26870 (дело № ГКПИ10-1610)

1. О представлении документов в МЮ РФ.
В ответ на акт МЮ от 07.09.2009 по результатам проверки деятельности Объединения украинцев России, проведённой в соответствии с приказом МЮ № 223 от 22.07.2009, ОУР 18.12.2009 и 15.03.2001 представило в МЮ РФ документы (письма), указывающие либо на отсутствие нарушения, либо об устранении действительного нарушения.

2. О нарушениях, указанных в исковом заявлении МЮ РФ.
2.1. О некоммерческих организациях - «членах» ОУР.
В указанных письмах было сообщено о выведении из состава ОУР Украинского благотворительного фонда и фонда «Довіра» (протокол заседания Правления ОУР от 12.09.2009).
Таким образом, нарушение было устранено.

2.2. Об учёте членов ОУР.
Учёт физических лиц-членов ОУР, согласно п. 6.5 Устава, ведётся в региональных отделениях ОУР. Список организаций - членов ОУР ведётся Правлением ОУР.
Минюсту были представлены соответствующие документы по приёму и исключению новых членов, открытию и ликвидации отделений. Списки отделений и членов ОУР представлены в Министерство юстиции РФ 26.04.2010 (копия описи документов прилагается).
Данная информация также была сообщена Минюсту в вышеуказанных письмах.

2.3. Об общероссийском статусе ОУР и региональных отделениях.
Региональные отделения ОУР являются структурными подразделениями ОУР. Ранее отделения использовали собственные сложившиеся названия. Это нарушение законодательства устранено.

В Минюст РФ представлен список отделений и членов ОУР (44 региональных отделений и 22 члена ОУР) с указанием всех необходимых сведений. Количество региональных отделений ОУР подтверждает общероссийский статус ОУР. В настоящее время количество региональных отделений - 45. Открыто отделение ОУР в Ивановской области (копия протокола прилагается).

Данная информация также была сообщена Минюсту РФ в вышеуказанных письмах.

2.4. О порядке избрания руководящих органов ОУР.
Действующий Устав ОУР был зарегистрирован Министерством юстиции РФ в 2005 г. без замечаний, вытекающих из ст. 29 Федерального закона «О некоммерческих организациях». Между тем, при приёме и регистрации документов, в том числе и Устава, регистрирующая служба обязана была проверять соответствие документов действующему законодательства. Это нашло отражение в п. 44 Административного регламента исполнения Минюстом РФ государственной функции по принятию решения о государственной регистрации некоммерческих организаций (утверждён приказом Минюста РФ от 31.03.2009 № 96), содержащем перечень оснований для отказа в исполнении государственной функции, одним из которых является противоречие устава Конституции РФ и законодательству РФ.
Изменения в Устав об избрании Совета квалифицированным большинством для приведения его в соответствие с Федеральным законом будут внесены на очередном съезде.

2.5. О членстве иностранных граждан в ОУР
Условия членства в п. 4.1. Устава ОУР следует толковать в совокупности с нормой п. 1.3. Устава, предписывающей соответствие деятельности ОУР Конституции РФ, Федеральному закону «Об общественных объединениях», другим ...правовым актам, международным договорам РФ.

Более того, статья 19 Федерального закона «Об общественных объединениях»
не запрещает (ч. 3 ст. 19) быть членами общественного объединения иностранным гражданам с домицилием вне России, т.е. находящимся в стране своего гражданства.

Таким образом, нормы пунктов 1.3. и 4.1. Устава, взятые в совокупности, не противоречат Федеральному закону «Об общественных объединениях».

2.6. О «нарушении» ОУР Административного регламента от 31.03.2009.
2.6.1. Данный Регламент разработан для Минюста РФ! Регламент устанавливает порядок государственной регистрации центральным аппаратом, территориальными органами МЮ РФ некоммерческих организаций... Государственную функцию исполняет Минюст России (п. 1 Регламента), а не общественные объединения. Государственная функция исполняется федеральными государственными гражданскими служащими Минюста России (территориальных органов) (п. 3 Регламента).

2.6.2. Требования к оформлению документов установлены Постановлениями Правительства РФ от 19 июня 2002 г. N 439 «ОБ УТВЕРЖДЕНИИ ФОРМ И ТРЕБОВАНИЙ К ОФОРМЛЕНИЮ ДОКУМЕНТОВ, ИСПОЛЬЗУЕМЫХ ПРИ ГОСУДАРСТВЕННОЙ РЕГИСТРАЦИИ ЮРИДИЧЕСКИХ ЛИЦ, А ТАКЖЕ ФИЗИЧЕСКИХ ЛИЦ В КАЧЕСТВЕ ИНДИВИДУАЛЬНЫХ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЕЙ», от 15 апреля 2006 г. N 212 «О МЕРАХ ПО РЕАЛИЗАЦИИ ОТДЕЛЬНЫХ ПОЛОЖЕНИЙ ФЕДЕРАЛЬНЫХ ЗАКОНОВ, РЕГУЛИРУЮЩИХ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ НЕКОММЕРЧЕСКИХ ОРГАНИЗАЦИЙ». В постановлениях не говорится о требованиях к оформлению протоколов заседаний руководящих органов общественных объединений.

2.6.3. Кроме того, п. 25 Регламента относится к выписке из протокола..., содержащей решение о создании НКО, об утверждении её учредительных документов и об избрании (назначении) органов (о формировании руководящих и контрольно-ревизионных органов). ОУР же подавало документы не по этим вопросам, а о ликвидации и открытии региональных структурных подразделений.

2.7. Участие в передаче СМИ не является нарушением ст. 43 Федерального за-кона «Об общественных объединениях».

2.7.1. ФЗ № 82-ФЗ от 19.05.1995 «Об общественных объединениях» (ФЗ № 82-ФЗ) не запрещает участия в таком мероприятии. Запрет касается только участия в выборах. Выступления в СМИ были не в период какой-либо выборной кампании или референдума, В.Семененко не являлся ни кандидатом в депутаты какого-либо законодательного органа в Российской Федерации, ни доверенным лицом какого-либо кандидата, и выступления вообще не касались каких-либо выборов.

МЮ приравнивает выступление в СМИ к публичному мероприятию в смысле ст. 43 ФЗ № 82-ФЗ от 19.05.1995. Но это категорически неверно!
Норма ч. 1 ст. 43 ФЗ № 82-ФЗ от 19.05.1995 корреспондирует Федеральному закону РФ от 19 июня 2004 г. № 54-ФЗ «О собраниях, митингах, демонстрациях, шествиях и пикетированиях» (далее ФЗ № 54-ФЗ), ст. 2 которого даёт определение публичного мероприятия:

«1) публичное мероприятие - открытая, мирная, доступная каждому, проводимая в форме собрания, митинга, демонстрации, шествия или пикетирования либо в раз-личных сочетаниях этих форм акция, осуществляемая по инициативе граждан Российской Федерации, политических партий, других общественных объединений и религиозных объединений. Целью публичного мероприятия является свободное выражение и формирование мнений, а также выдвижение требований по различным вопросам политической, экономической, социальной и культурной жизни страны и вопросам внешней политики.

2) собрание - совместное присутствие граждан в специально отведённом или приспособленном для этого месте для коллективного обсуждения каких-либо общественно значимых вопросов;

3) митинг - массовое присутствие граждан в определённом месте для публичного выражения общественного мнения по поводу актуальных проблем преимущественно общественно-политического характера;

4) демонстрация - организованное публичное выражение общественных настроений группой граждан с использованием во время передвижения плакатов, транспарантов и иных средств наглядной агитации;

5) шествие - массовое прохождение граждан по заранее определённому маршруту в целях привлечения внимания к каким-либо проблемам;

6) пикетирование - форма публичного выражения мнений, осуществляемого без передвижения и использования звукоусиливающих технических средств путём размещения у пикетируемого объекта одного или более граждан, использующих плакаты, транспаранты и иные средства наглядной агитации».

2.7.2. Кроме этого, норма ч. 1 ст. 43 ФЗ № 82-ФЗ предусматривает запрет «организовывать и проводить» публичное мероприятие - именно с соединительным союзом «и»! Это означает, что объективная сторона правонарушения, если оно есть, должна со-держать одновременно как действия по организации, так и действия по проведению публичного мероприятия.

2.7.3. В ст. 4 ФЗ N 54-ФЗ приводится примерный перечень действий по организации, а именно:

«1) оповещение возможных участников публичного мероприятия и подача уведомления о проведении публичного мероприятия в соответствующий орган исполнительной власти субъекта Российской Федерации или орган местного самоуправления;

2) проведение предварительной агитации;

3) изготовление и распространение средств наглядной агитации;

4) другие действия, не противоречащие законодательству Российской Федерации, совершаемые в целях подготовки и проведения публичного мероприятия».
Статья 5 ФЗ № 54-ФЗ говорит, что:

«Организатором публичного мероприятия могут быть один или несколько граждан Российской Федерации (организатором демонстраций, шествий и пикетирований - гражданин Российской Федерации, достигший возраста 18 лет, митингов и собраний - 16 лет), политические партии, другие общественные объединения и религиозные объединения, их региональные отделения и иные структурные подразделения, взявшие на себя обязательство по организации и проведению публичного мероприятия»;

«Организатор публичного мероприятия имеет право:
1) проводить митинги, демонстрации, шествия и пикетирования ...»;
3) уполномочивать отдельных участников публичного мероприятия выполнять распорядительные функции по его организации и проведению».

- Таким образом, деятельность по организации и проведению публичного мероприятия подразумевает выполнение определённых распорядительных функций, чего никак не было в действиях В.Семененко, который как физическое лицо по просьбе редакции Радио «Свобода» дал комментарий по телефону, в другом случае - по приглашению редакции телеканала «5-й канал-Санкт-Петербург» принял участие в передаче, организованной и проведённой этим телеканалом. Что отнюдь не может считаться организацией и проведением публичного мероприятия именно ОУР.

2.8. О «непредставлении» документов для внесения в ЕГРЮЛ сведений об изменении адреса.
ОУР в течение года трижды представляло документы для внесения изменений, но из-за мелких недочётов трижды было отказано в регистрации (копии писем в адрес МЮ РФ и ответов прилагаются). В настоящее время исправленные документы направлены на регистрацию (копия письма прилагается).
2.9. Фраза в заявлении МЮ РФ (стр. 4, 4-й абз. снизу) «Кроме того, Организацией нарушены положения статей 6, 29, 43 Закона» бездоказательна, неконкретна, голо-словна в части слов «кроме того».

3. Таким образом, остаётся только одно нарушение - отсутствие в Уставе порядка избрания Совета ОУР квалифицированным большинством. Данное нарушение не является грубым, является устранимым.

Как свидетельствует судебная практика Верховного Суда РФ, за такие незначительные нарушения общественные объединения НЕ ЛИКВИДИРУЮТ.

При рассмотрении дела следует принять во внимание заключение МЮ: «...Финансовая деятельность осуществляется Организацией в соответствии с уставом и действующим законодательством ...».

Учитывая изложенное, прошу отказать в удовлетворении заявления Министерства юстиции РФ.

Приложение:
1. копия возражений;
2. Письма ОУР в МЮ РФ от 18.12.2009 и 15.03.2010 имеются.
3. копия протокола заседания Правления ОУР от 12.09.2009 - на 1 л.;
4. копия протокола об открытии регионального отделения в Ивановской области и список - на 2 л.;
5. копия Описи документов ОУР о региональных отделениях и членах ОУР, поданных в МЮ РФ 26.04.2010 - на 1 л.; Документы о региональных отделениях и членах ОУР в МЮ РФ имеются.
6. копии писем в МЮ РФ о смене адреса - на 2-х л.
7. копии ответов МЮ РФ на заявления о смене адреса.

Сопредседатель ОУР
В.Ф.Семененко

Бібліотека української літератури у Москві: навіщо міліції ломитись у відкриті двері?

Ihor Solovey — Mon, 17 Jan 2011 01:41:00 +0000

Переможні фанфари українського та російського МЗС про врегулювання ситуації навколо Бібліотеки української літератури (БУЛ) у Москві виявились передчасними: у п'ятницю 14 січня співробітники МВС по боротьбі з екстремізмом провели черговий - третій за рахунком обшук БУЛ і цього разу вилучили сервер.

Рядовий, на перший погляд, візит міліціонерів став, однак, досить скандальним: простим вилученням правоохоронці не обмежились, а намагались ще й психологічно надавити на співробітників БУЛ, персонал якого складають переважно жінки.
При чому тиснули так наполегливо, що після «бесіди» за закритими дверима з директором - Наталією Шаріною, довелось викликати «швидку». Лікарі констатували гіпертонічний криз, а згодом - уже в травмпункті, куди після закінчення обшуку звернулась жінка - «підозра на черепно-мозкову травму або струс мозку".

До таких наслідків призвела поведінка співробітника міліції, якого раніше не було при обшуках: він виявився не молодим чи недосвідченим оперативником, а цілим підполковником (якщо судити лише по званню, то у міліцейській ієрархії він повинен займати керівну посаду). За свідченнями очевидців і тієї ж Н.Шаріної, «правоохоронці» вели себе «демонстративно грубо».

"Мене штовхнули в своєму кабінеті, причому ніяких підстав для цього абсолютно не було, я впала на підлогу й одержала забої. Ми викликали "швидку допомогу", лікарі якої поставили діагноз "гіпертонічний криз" і хотіли відправити до лікарні", - розповіла Н.Шаріна.

Груба поведінка силовиків не була нічим мотивована: супротиву в БУЛ їм жодного разу ніхто не виявляв (хіба що жіночки-бібліотекарі вигнали міліціонера, який намагався підкинути на поличку згорток з привезеною з собою саєнтологічною літературою - вона якраз і заборонена в Росії). А все, що вимагали перевіряючі, їм і так видавали.

Так було б і цього разу. "Ми б абсолютно добровільно видали все, що від нас вимагали, що власне й відбулося. Для чого це було зроблено, я не знаю. Можливо від безсилля. Все це ганьбить все наше суспільство. Я не бачу причин, для чого це було зроблено саме так...", - сказала Н.Шаріна.

Така демонстративно неадекватна поведінка правоохоронців змушує задуматись про причини «наїзду» на БУЛ. До раніше опублікованих версій додались ще кілька.

Одна з них пов'язана з діяльністю екс-мера Юрія Лужкова: так як БУЛ є міською власністю і була дітищем московського начальника (на який, по деяким даним, виділялось 2 млн. доларів щорічно), то у влади існує велике бажання знайти компромат на опального градоначальника у ході фінансування ним різноманітних проектів.

Інші джерела, ознайомлені з ходом справи, схильні все ж вважати, що причиною прискіпливого інтересу до Бібліотеки є посилення контролю (після заворушень на Манежній площі) за національними меншинами Росії. Після виступів на націоналістичному грунті російській владі потрібні показові процеси і покарання. Вірогідно, що у випадку з БУЛ винними зроблять людей, які відповідають за розповсюдження, а також за постачання книг до Бібліотеки. Тим більше, що напередодні з України якраз привезли чергову партію літератури.

Ще одна версія - більш конспірологічна. Демонстративне порушення домовленостей, що були досягнуті на високому рівні розглядається як елемент (один з багатьох!) піар-кампанії з дискредитації Віктора Януковича і в цілому нинішньої української влади. Для чого це Москві? Як не дивно - для посилення опозиції в Україні.

Експерти пояснюють, що російському керівництву не вигідне існування однієї сильної політичної сили в Україні - тоді з нею важче домовлятись з багатьох важливих для Москви питаннь (доля української ГТС та суднобудування, перспективи участі в Зоні вільної торгівлі і Митному союзі і т.п поки залишаються в підвішеному стані).

Надання ж певних «козирів» опозиції автоматично призведе до послаблення позицій влади. В подальшому вони все більше втягуватимуться у міжусобну боротьбу, відволікаючись таким чином від питань стратегічних.

Крім того, в такій ситуації неминуче доведеться шукати підтримку ззовні - а до кого може апелювати нинішня влада України в першу чергу здогадатись не так вже й важко.

Одним словом - розділяй і владарюй!

Що ж, і така версія має право на існування, особливо якщо врахувати той факт, що міліціонери на обшук 14 січня 2011 року прибули з постановою, датованою від 27 грудня 2010 року - це дата коли відбувся другий обшук. Таким чином абсолютно незрозуміло, чому сервери не були вилучили ще тоді. Чи може правоохоронці вирішили розтягнути задоволення, періодично підвищуючи градус напруженості навколо установи?

П.С. Скоріш за все, українська влада спробує повернути конфлікт навколо БУЛ у Москві і в своїх інтересах: постійно підтримуючи існування цього питання в українському інформаційному полі, перевести таким чином увагу громадськості України на зовнішню арену, відволікаючи населення від справ суто внутрішніх.

Бібліотека української літератури в Москві: версії конфлікту

Ihor Solovey — Mon, 27 Dec 2010 23:50:22 +0000

Директор Бібліотеки української літератури у Москві Наталія Шаріна пов'язує події навколо цього закладу із заворушеннями в російській столиці на національному грунті. Мовляв і президент, і Путін закликали боротися із екстремізмом - і ось, за її словами, міліціонери так і борються.

Із таким твердженням можна погодитись: національне питання в Росії є дійсно дуже серйозною проблемою, яка багато років замовчувалась. А недавні масові акції непокори в самому центрі Москви - це свідчення відсутності того спокою, яким так хизувались донедавна російська влада.

Атаку на Бібліотеку прив'язати до боротьби з екстремізмом звичайно, при бажанні, звичайно ж можна. Разом з тим обшуки в установі і взагалі вся ця погано пахнуча історія може мати ще кілька пояснень.

Версія перша: «чаво изволите!»
Скандал може бути результатом бажання правоохоронців вислужитись перед начальством. Поясню: очевидно, що після масового невдоволення на національному грунті в Москві міліцейське начальство наказало всім своїм підлеглим нашукати компромату. А оскільки українська бібліотека - абсолютно відкритий заклад, тому знайти щось незаконне сподівались там. А може й не просто сподівались, а точно знали, де лежатимуть заздалегідь викладені своїм інформатором 5 книг про різні «історичні неподобства».

Але як виявилось пізніше - або компромату не знайшли, або його було замало: як би не любили в Росії ОУН-УПА чи "Пору", митрополита Шептицього, Бандеру чи Петлюру, згадки про них в списку екстремістської літератури Мінюсту, не має. А тому і вся ця історія на кримінальну справу аж ніяк не тягне.

Крім вищезгаданого вилучили також і газети "Нація і держава", "Шлях перемоги" та "Українське слово". Хоча з таким же успіхом потрібно було б вилучати і газету «Комуніст» з її країно-лівими ідеями. Або журнал «Дружба народов» - там теж, якщо покопатись, можна щось найти такого, що не відповідає «правильному курсу».

Тому міліціонери на чолі з Павлом Тимофеєвим і Ацамазом Багдаєвим вирішили навідатись в Бібліотеку вдруге (25 грудня) і просто підкинути того, що не вистачає.

А заодно і зафіксувати «неподобство» на телекамери «Первого канала» и «России» (технологія компроментації "під ключ" за допомогою ЗМІ на прикладі Лукашенка і Лужкова випробувані якраз недавно). Вибір пав на недавно заборонену церкву саєнтологів - і принесений з собою акуратно запакований згорток опинився на полиці Бібліотеки.

Проте черговий прокол «двійочників у погонах» - співробітники БУЛ помітили цей факт і вигнали провокатора з будівлі! Згорток же викинули одразу в сміттєвоз, проте той же Тимофєєв бережливо переніс цю літературу в своє авто: навіщо розкидатись казенним добром, якщо воно може знадобитись і для інших установ.

До речі, зверніть увагу: міліціонери вилучили також жорсткі диски з ком'ютерів. Як можна здогадатись, в стінах компетентних органів стороннім уже не вдасться проконтролювати ситуацію і все те, чого підкинути не вдалось, може пізніше з'явитись саме на цих дисках. А далі «басманное правосудие» все зробить тіп-топ.

Версія друга: матеріальна
Звичайно, технічне і матеріальне забезпечення і місцеположення - предмет заздрощі багатьох сил. Ще раніше, коли виганяли попередницю Шаріної, ходили чутки про те, що на приміщення Бібліотеки поклали око чи то Затулін, чи то Лужков, чи то якісь бізнесмени.

Версія третя: людська нелюбов
Як і будь де - не має ідеально всім задоволених. Так і в БУЛ: комусь може не подобається рівень представництва у ній саме українців: багато хто пам'ятає як ставили на посаду нинішнього директора - коли та ж Шаріна звільнила багатьох справжніх фахівців з попередньої команди, які багато років збирали фонди і, в принципі, створили цю Бібліотеку.

Комусь може не подобатись її діяльність на посту директора - в усіх ЗМІ промайнула новина, як у БУЛ раритетні видання та підшивки унікальних газет вивозились на смітник.

А комусь може не подобалось слово «українська» в назві бібліотеки, а дуже хотілось, наприклад, щоб була «малоросійська». Тому інформовані співрозмовники не виключають, що отак підставити Бібілотеку могла одна непорядна людина, яка відрізнялась своїм українофобством ще у Львові, а потім, переїхавши до Москви і влаштувавшись до БУЛ, продовжила свою гидку справу. Правда, тепер цього діяча з бібліотеки звільнили і нинішній візит правоохоронців може бути результатом його наклепу.

Версія четверта: геополітична
Закривати бібліотеку повністю, скоріш за все, не будуть: скандал буде занадто серйозний. Але ось змінити керівника і перепрофілювати - запросто. І найвірогідніше, в Бібліотеку країн СНД. І чутки такі уже також ходять.

Звичайно, БУЛ - це не торговий центр і не дискотека, щоб говорити про сотні тисяч її відвідувачів. Але Бібліотека - це осередок культури для освідчених людей. Тим більше для українців Москви (а ще є російські науковці та студенти, що займаються українською мовою та культурою професійно), які єдині в Росії мають щось подібне. І екстремістів варто шукати не там - це точно.

Українці Росії обіцяють судитись з Москвою у Європейському суді

Ihor Solovey — Wed, 24 Nov 2010 14:12:41 +0000

Верховний суд Росії ухвалив таки рішення ліквідувати Федеральну національно-культурну автономію українців Росії (ФНКА УР), незважаючи на кількаразове перенесення розгляду цього питання.

Рішення суду очікуване: у протистоянні «діаспора VS влада Росії» перша не мала жодних райдужних перспектив з самого початку - сучасна російська влада і не такі потужні персони чи організації «перемолола» (ЮКОС, Ходорковський, Березовський і т.п.) і не поперхнулась.

Проте визнаю, що уже в ході процесу з'явились сумніви в такому результаті - на фоні покращення відносин між політиками України та Росії з обох боків велись непублічні розмови про необхідність владнати конфлікт спокійно. Крім того, з самого початку склалось враження, що ця справа почалась не для ущемлення прав українців, а лише з одною метою - спонукати діаспору до проведення кадрових змін в її керівництві.

Нагадаю про суть претензій: позов Мін'юсту базувався на скарзі активіста фонду "Вітчизна" Миколи Журавльова, який заявляв, що ФНКА веде політичну діяльність, прославляє бандерівців і ллє "один негатив" на Росію.

Робота ФНКА була призупинена ще у жовтні 2009 року, однак голова Валерій Семененко продовжував громадську діяльність - виступати у ЗМІ, брати участь у громадському житті та організовувати заходи, присвячені пам'яті жертв Голодомору.

Всі ці заходи стали приводом для звернення Мін'юсту до суду з позовом про закриття організації, оскільки у відомстві визнали діяльність В.Семененка порушенням чинного законодавства.

Водночас сам Валерій Семененко заявив, що його виступи на радіо та участь в організації різних заходів була його особистою ініціативою, де він виступав як приватна особа, а не голова ФНКА.

Нижче документи - рішення Тверського суду на скаргу ФНКА про незаконне призупинення Мінюстом їхньої діяльності. Можна не сумніватись, що в нинішньому рішенні Верховного суду мотиви і причини ліквідації ФНКА УР будуть ті ж самі.

П.с. на останніх засіданнях суду до попередніх звинувачень додалось ще одне - запізнення на місяць в поданням фінансового звіту. І це при тому, що на практиці такі звіти іншими організаціями здаються навіть з річним запізненням. Особливо ж контролюючі органи цікавила графа про отримання іноземних грошей. Їх не було не було.

Отже, суд вважає, що :

Таким чином, «рубікон перейдений» і ФНКА все таки ліквідовують. Звичайно, українська діаспора не згодна з таким рішенням і збирається подати відповідну скаргу до Європейського суду в Страсбурзі. Перед цим буде подана касація до Президії Верховного суду Росії, але ніхто не сподівається на позитивне рішення.

Крім того, найближчим часом буде підготовлений лист до Президента України В.Януковича. Не впевнений, що допомога прийде і з цього боку - в своєму коментарі співголова Організації Українців Росії Валерій Семененко натякнув на відсутність в української влади жодного інтересу втручатись у справу.

Зокрема, він висловив здивування позицією Посольства України в Москві і зазначив, що неодноразово звертався до дипломатів з проханням надати юридичну підтримку, але «ніхто не хотів цим займатись і розбиратись». «Посольство зайняло позицію стороннього і не зовсім зацікавленого спостерігача», зазначив він.

Я далекий від думки, що в Москві не розуміють, що ліквідація в судовому порядку діаспоральної організації більшої шкоди нанесе саме Росії, її іміджу, аніж вдарить по простим українцям в РФ - практичної користі від ФНКА УР мало, факт її розформування навряд чи хто відчує на собі. Тим більше, що інша структура - Організація українців Росії, продовжує існувати і розширяти кількість своїх членів та регіональних представництв.

До того ж, існує в міжнародній практиці принцип взаємності і, відповідно, подібна перевірка може початись і щодо російських організацій в Україні, які в нашій країні займаються виключно політичною діяльністю.
Була б тільки, звичайно, політична воля.

Гра в одні ворота

Ihor Solovey — Sun, 24 Oct 2010 20:43:52 +0000

Після «п'ятирічки ненависті» 2005-2010 рр. президенти Росії Д.Медвєдєв і новий керівник України В.Янукович у Кремлі привселюдно пообіцяли: "сторони будуть надавати всебічну підтримку українській мові в РФ і російській мові в Україні у відповідності з загальноєвропейськими стандартами, інтересами українців і росіян і завданнями розширення всебічних зв'язків між людьми".

Тоді ж російський президент пообіцяв забезпечити трансляцію «одного-двох українських телеканалів» на території РФ.

Відтоді пройшло півроку і за цей час в Україні: зусилля з підняття статусу російської мови вийшли на фінальний рівень, російські телеканали отримали безперешкодні можливості трансляції на території України, на українських радіостанціях збільшилась кількість ефірного часу російською мовою (української в ефірі, відповідно, зменшилось), випускні екзамени в школі і кандмінімуми уже можна здавати російською, а російськомовна преса і книгодрукування і так не мали жодних проблем.

А що ж в Росії з потребами українськими? Публічно поки одні обіцянки. Можливо, це стане темою розмови в ході засідання Підкомітету з питань гуманітарного співробітництва Українсько-Російської міждержавної комісії, яка має найближчим часом відбутись (дата поки не оголошена - може по рівню секретності гуманітарні перемовини знаходяться на десь на рівні перемовин газових?).

І щоб учасники цих переговорів раптом нічого не забули, в Об'єднанні українців Росії (ОУР) написали листи кожному профільному українському чиновнику (голові Держкому у справах національностей та релігій Богуцькому, міністру культури і туризму Кулиняку, голові Держкомтелерадіо Плаксюку, а також міністру освіти і науки Табачнику), в якому виклали нинішню ситуацію забезпечення національно-культурних прав українців Росії.

«Америку», як то кажуть, цим листом ніхто не відкрив: російський мінюст прагне через суд ліквідувати Федеральну національно-культурну автономію українців Росії (ФНКАУР), друкованих ЗМІ українською мовою в Росії як не було так і немає, українську пресу придбати ніде, українська церква відсутня «і є неприкрита протидія її поширенню».

З нового хіба що домовленості про трансляцію українського телеканалу в Росії не вирішать питання розвитку української мови, а в діаспори існує потреба лише в телеканалі української музики.

Ще одне болюче питання - освіта: з боку російської держави немає зацікавленості в розвитку української освіти в Росії, що «кардинально відрізняється від умов, створених для росіян в Україні».

Щоб наглядно оцінити масштаб проблеми хочу навести сухі цифри. Без коментарів.

Порівняльна таблиця задоволення освітніх потреб
росіян в Україні та українців в Російській Федерації
(2008-2009 навчальний рік)

«To be, or not to be» Юлії Тимошенко. Російський погляд

Ihor Solovey — Thu, 14 Oct 2010 22:50:54 +0000

Щоб відвідати презентацію книги «Антропология власти. Юлия Тимошенко» довелось поїхати далеко за межі Садового кільця, що нехарактерно для знакових московських заходів. Очевидно, такий вибір місця повинен був підкреслити віддаленість факту появи книги від інтересів Кремля. Правда, проходження двох контрольних пунктів в Російський інститут стратегічних досліджень (РІДС), де відвідувачів зустрічали працівники ФСО (одна з російських спецслужб), все ж таки наводило на думку, що російська держава не така вже й чужа на цьому «святі життя».

В присутності співробітників РІДС, експертів різноманітних фондів і інститутів, які займаються темою України, а також представників профільного департаменту російського МЗС автор книги Тамара Гузенкова одразу заперечила «кремлівське замовлення» на випуск книги. За її словами, спочатку від ідеї цієї книги керівництво РІДС було не в захваті. «Оскільки книга мала бути про жінку, то мовляв «не царська» це справа - не справа Російського інституту стратегічних досліджень», розповіла вона. - Це виключно моя ініціатива і моя праця, яка втілилась в життя в тому числі і завдяки моїм колегам та моїй сім'ї».

За час мого перебування у Москві це вже друга книжка про Юлію Тимошенко (не враховуючи, правда, порнофільмів від «Mitrofanov Production»). Зазвичай, матеріали з'являлись напередодні важливих подій, і як правило виборів. І хоч автор нинішньої «Юлії Тимошенко» стверджує, що її твір має суто наукове значення, а зовсім не політологічне (бо, мовляв, книга з'явилась уже після президентських виборів, коли рейтинг Тимошенко почав падати), напевно краще було б дочекатись проведення в Україні виборів місцевих. І тоді вже точно ні у кого не було б жодних сумнівів щодо чистоти намірів шановної всіма Тамари Семенівни.

Чому і як виникла ідея цієї книги?
Гузенкова пояснює це тим, що на тему України вона написала майже все (і навіть про СНІД в Україні, тут же підказав її шеф), а ця книга була потрібна вже для отримання «максимального задоволення від українознавства» - як спортсмену новий рекорд чи наркоману чергова доза.

Характеризуючи вклад Ю.Тимошенко в сучасну українську політику вона виділила дві головні складові - економічну і політичну.
Щодо економічної складової, то вклад Юлії Тимошенко в розвиток економіки України автор вважає набагато скромнішим, ніж прийнято вважати. І навіть твердження про те, що вона знищила тіньові схеми в ПЕК, по новому сформувала ідеологію державного бюджету, зорієнтувала потреби економіки України на потреби простих людей, т.зв. «маленьких українців», Т.Гузенкова багато в чому вважає спірними.

Але політичну складову діяльності Тимошенко експерт вважає значною. Так, вона зіграла велику роль в формуванні конкурентного середовища в українській політиці (конкуренція між ПР, БЮТ чи НУНС), внесла вклад в формування реальної, а не «диванної» багатопартійної системи в 90-х роках, а згодом, в 2000-х - в формуванні двопартійної системи (ПР-БЮТ). «Хоча зараз регіонали розбили цю систему - вони усунули можливість об'єднання на виборах в блоки», додала автор.
Крім того, Тимошенко сприяла формуванню правої опозиції (саме правої, бо ліву опозицію - наприклад соціалістів чи прогресивних соціалістів, вона «вбила в підлогу»).

Щодо особистісних якостей, то по своєму характеру, типу особистості, психологічним особливостям і темпераменту автор вважає Тимошенко політиком авторитарним (близьким до «дучизму»). Проте цей авторитаризм в ній зупинив Євросоюз, якому «вона дуже хотіла сподобатись і тому вона була змушена пом'якшитись».

Чому ж при наявності таких рис Юлія Тимошенко не стала президентом?
На думку Тамари Гузенкової, нестача всього кількох відсотків до перемоги на президентських виборах не була результатом слабкої електоральної підтримки або фальсифікацій з боку ПР, чи навіть результатом внутрішніх протиріч. Лідер БЮТ стала жертвою політичної моделі, яку вона сама ж і сформувала. "Це політична мобілізаційна модель, з дивовижною партійною й міжособистісною конкуренцією, це нездатність йти на компроміс, нездатність домовлятися на міжелітному рівні. Останній фактор має принципово важливе значення, оскільки влада в Україні, на відміну від Росії, є не вертикальною, а горизонтальною. Тому міжгрупові домовленості, змови, мають велике значення (в Україні), на що Тимошенко зрештою не пішла, відмовилася від цього й втратила значну частину політичної підтримки", вважає вона.

Тамара Гузенкова врешті зізналась у величезній симпатії до Юлії Тимошенко: "напевно більше ніж я, про неї в Росії ніхто не знає. І я вже настільки перейнялася нею - мені здається, що я розумію як вона думає, що вона робить, у якихось речах я їй співчуваю".
При цьому Гузенкова відразу додала, що після президентських виборів вона зрозуміла, що Юлія Тимошенко все таки вичерпала свій політичний потенціал. "Вона сама себе загнала в якусь маргінальну нішу радикального націоналістичного опозиційного політика. І для неї це зовсім згубно", вважає автор.

Що ж Юлія Тимошенко буде робити зараз?
Одним з основних напрямків Тимошенко буде спроба розхитати діючу владу за допомогою актуалізації прав людини і свободи слова. «Проте це не дуже перспективна тема: Євросоюзу буде простіше і легше домовлятись з Януковичем, «обтесуючи» його з різних сторін, роблячи з нього європейського політика, ніж намагатись підтримувати Юлію Тимошенко», спрогнозувала співробітник РІСД.
«Мій прогноз - ми напевно Юлію Тимошенко не побачимо наступним президентом України», резюмувала вона. На її думку, на даний час для України набагато актуальнішою стане проблема виховання нового президента, який в найближчій перспективі прийде на зміну старій генерації українських політиків.

«Добре, що Тимошенко не стане президентом. - підтримав розмову інший присутній на презентації експерт. - А якщо цю книгу прочитають ще й наші керівники (керівництво Росії - авт.), то президентом України вона не стане точно»

Незважаючи на такий заспокійливій сценарій представник досить відомого в Україні Інституту країн СНД зазначив - гра ще не закінчена і в Росії тепер варто задуматись, чому українці все більше обирають націоналістичну ідеологію.

Українці Росії пригадали Лужкову всі його «заслуги»

Ihor Solovey — Fri, 08 Oct 2010 15:06:12 +0000

Після відставки Лужкова я спробував підсумувати, як екс-мер будував відносини з Україною та українцями, які проживають в Москві. Але робота затягнулась і представники української діаспори самі зробили це. Виходить, накипіло.

Василь Коломацький у вікритому листі до Юрія Лужкова, що був опублікований на одному з сайтів української діаспори в Росії, детально описав його «заслуги» перед української діаспорою та Україною в цілому.

У своєму листі він пригадав Лужкову:
• реваншистські заяви по Криму і Севастополю
• підтримку сепаратистських заяв в Сєвєродонецьку
• захоплення Богоявленского собору в Ногінську, де службу вела УПЦ КП
• організація масового підвозу громадян для участі у виборах 2004 на користь одного з кандидатів
• зміну керівництва Бібліотеки української літератури в Москві, що стало причиною «перетворення її з бібліотеки української на бібліотеку малоросійську»
• закриття Українського освітнього центру, який розміщувався при школі №124
• відмову в наданні ділянки землі для будівництва храму общини УПЦ КП

В кінці листа автор сподівається, що після цієї відставки традиція «хамити» Україні і українцям не буде мати продовжувачів на високих щаблях російської влади.
А формулювання відставки в указі «у зв'язку з втратою довіри» він вважає оцінкою ненависті Лужкова до України та українців.

Думаю, що така оцінка діяльності Юрія Лужков українцями має право на існування і заслуговує публікації. Тому нижче подаю текст листа мовою оригіналу:

Открытое письмо
мэру Москвы Юрию Лужкову

Дорогой, Юрий Михайлович!

Вот и настал день 28 сентября, когда Президент Дмитрий Медведев отправил Вас в отставку с очень подходящей формулировкой. Какой замечательный день! Так и хочется сказать: «Наконец-то!»

В историю столицы Вы войдете как хорошими, так и не очень хорошими делами, но я хочу вспомнить о Вашем отношении к Украине и украинцам, которых в Москве по официальным данным проживает 200 тыс. человек.

С самого начала Вашего прихода к городской власти в 1992 году Вы начали непрерывные атаки на Украину, ставя под сомнение как ее территориальную целостность, так и гуманитарную политику Киева. Крым и Севастополь для Вас всегда принадлежали России, а русскоязычное население Крыма «притесняли» - это Вы неоднократно заявляли публично. В ноябре 2004 года в разгар президентской кампании в Украине Вы лично посетили так называемый «Всеукраинский съезд народных депутатов и депутатов всех уровней» в украинском городе Северодонецке, где сделали некоректные публичные заявления, сеявшие сепаратистские настроения в восточных областях Украины.

Несмотря на Ваш статус регионального лидера, Вы постоянно нарушали принятые табели о рангах и беспардонно лезли пиариться в международную политику, и почему-то именно на украинском фланге. Не зря из небольшого списка российских политиков, получивших «почетный» статус персоны нон грата в Украине, Вы в этом списке пребывали дольше всех и попадали туда дважды! Разрешите поздравить Вас с этим рекордом!

Теперь вспомним о Вашем отношении к украинцам Москвы. Не Вы ли в сентябре 1997 года прислали сотню нетрезвых ОМОНовцев для захвата Богоявленского собора в городе Ногинске, Московской области? В ту жуткую ночь нетрезвые бойцы ОМОНа били пожилых женщин-прихожанок головой от стену, приставляли к их груди оружие, нецензурно ругались, повалили на землю архимандрита УПЦ КП Адриана (Старина), заломили ему руки и одели наручники. Все движимое имущество церковных организаций было незаконно захвачено. ОМОН пребывал в Ногинске целый месяц, не допуская прихожан к их храму.

Не Вы ли, Юрий Михайлович, во время президентских выборов в Украине 2004 года устроили в Москве массовую агитацию за одного из кандидатов, которая сопровождалась массовым подвозом на голосование к посольству Украины ее граждан, проживающих в Москве?

Не Вы ли в ноябре 2007 года устроили форменный разгром Библиотеки украинской литературы в Москве (ул. Трифоновская, 61)? От первоначальных планов закрытия библиотеки, правда, под давлением общественности, пришлось отказаться, но восемь работников библиотеки под моральным давлением вынуждены были уволиться, газетный фонд библиотеки был уничтожен, а в московской прессе была проведена грязная кампания, где библиотеку обвиняли во всех смертных грехах. С приходом в библиотеку нового директора Натальи Шариной, не знавшей ни слова по-украински, из фондов начали изыматься книги по истории Украины. Была украинская библиотека, а стала малоросийская...

Более десяти лет в Москве действовал Украинский образовательный центр (фактически воскресная школа для детей, изучавших украинский язык), который размещался при школе №124. Центр занимал три скромных комнаты площадью: 30 кв.м, 18 кв.м и 8 кв.м. В марте 2008 года этот Центр был закрыт московскими городскими властями на том основании, что он «не имел документов, удостоверяющих его существование». После закрытия учителей стали вызывать на допросы в ФСБ для дачи показаний о работе Центра. С тех пор дети украинцев Москвы потеряли последнюю возможность посещать воскресную школу и изучать родной язык.

А сколько раз на протяжении более десяти лет обращалась к Вам община УПЦ КП во главе с отцом Евгением (Удалой) с просьбой выделить участок земли под строительство типового храма? Так до сих пор нет во всей Москве ни одной украинской православной церкви. В XVIII веке были, а сейчас нет. Так кого же «зажимают», Юрий Михайлович, русских в Крыму или украинцев в Москве?

День отставки - это день подведения итогов. Вы, Юрий Михайлович, были и есть самым махровым шовинистом России, черносотенцем, человеком, который сначала создавал образ врага, а потом с ним «боролся». Вы пытались учить граждан, что быть патриотом России означает ненавидеть ее соседей, их язык, нравы и саму их государственность. В любви москвичей к культуре своей малой родины Вы видели анти-государственные настроения, «национализм» и «бандеровщину». Культурой Вы руководили из офиса ФСБ. Вы по праву заслужили звание главного унтер Пришибеева России.

Глубоко уверен, что в своих крайних шовинистических устремлениях Вы не представляли лучшие черты русского народа и его интеллигенции, и в силу своей слепоты Вы не заметили многовековых традиций веротерпимости России, ее многоголосья. Я верю что после Вашей отставки беспардонная «традиция» хамить Украине и украинцам не будет иметь продолжателей, по крайней мере на таких высоких ступенях российской власти. Надеюсь, что в формулировке президентского указа «в связи с утратой доверия» есть и оценка Вашей ненависти к Украине и украинцам. В России между прочим проживает три миллиона граждан, которые гордятся тем что они украинцы.

В памятный день 28 сентября я хочу сказать Вам от имени всех украинцев со всех концов земли и диаспор:

- Прощавайте, Юрій Михайлович! Бувайте здорові!

Василий Коломацкий

гражданин России, демократ,

защитник Белого дома в августе 1991 г.

Зона вільної торгівлі: з ЄС чи з СНД?

Ihor Solovey — Tue, 05 Oct 2010 22:47:04 +0000

Головний реформатор України Сергій Тігіпко (поки - в статусі віце-прем'єр-міністра) знаходився у віторок 5 жовтня у Москві на інвестиційному форумі "Росія кличе!», який організований державним російським банком ВТБ і розповідав про плани реформування української економіки.

І звичайно закликав інвестувати в Україну. Правда, присутній тут же на форумі Володимир Путін дав зрозуміти українському представнику, що форум проводиться з метою залучення інвестицій саме в Росію. "Мені здається, що сенс інвестування все одно є в російську економіку саме з боку українських партнерів", сказав він.
І навіть натякнув де взяти гроші: "Україна є великим позичальником МВФ, а ми даємо туди гроші, і ось черговий раз 10 млрд. дали...", - зазначив Путін.

Зробив Сергій Леонідович і важливий меседж, адресований Євросоюзу: назвавши ЄС основним зовнішньополітичним вектором (оскільки наразі йде активна робота над угодою про асоціацією, яка включає угоду про зону вільної торгівлі з ЄС), він тут же поскаржився, що Брюссель не достатньо цінує зусилля і роль України. Він натякнув, що так ЄС може просто втратити багато цікавих проектів в Україні. «Я можу сказати відверто - російська сторона дає набагато цікавіші умови, аніж західні партнери. Я розумію певну настороженість ринків, але тим не менше, ми сьогодні розглядаємо всі пропозиції на конкурентній основі», сказав він.
Тігіпко підкреслив, що коли питання стосуватиметься грошей, то тоді не буде і ніяких пріоритетів - «той, хто більш енергійний, хто дасть кращі умови, той і буде претендувати на кращі умови».

І, як здається, альтернативу Києву у Москві запропонували в цей же день. Приблизно в той же час, коли Тігіпко виступав на форумі, в іншому кінці російської столиці прес-конференцію давав заступник міністра міністерства економічного розвитку (який також є керівником делегації на переговорах про вступ Росії до Світової організації торгівлі) Максим Медведков. Він розповів, що в найближчий місяць планується завершити переговори зі створення зони вільної торгівлі в рамках СНД.
Що важливо - нове утворення не буде суперечити нормам СОТ: Росія до нього хоч ще тільки приміряється, але не може не враховувати позицію України, яка уже кілька років приєдналась до угоди.

За словами російського чиновника, угода щодо вільної торгівлі в рамках СНД прийде на зміну багатьом договорам, які були підписані учасниками Співдружності ще в 90-і роки - "мета її - повне скасування бар'єрів і перехід на використання міжнародних норм, насамперед СОТ».
Зокрема, буде удосконалена нормативно-правова база економічних відносин країн Співдружності. Як приклад він навів процедуру вирішення спорів. "Ми всі із задоволенням нарешті відійдемо від існуючої і не дуже ефективної системи двосторонніх консультацій і перейдемо до квазіарбітражної процедури, яка існує в СОТ та інших регіональних торговельних угодах", - розповів чиновник.

Таким чином, умови участі в зоні вільної торгівлі СНД Росія адаптує до міжнародних норм, що робить участь в угоді привабливою для нових країн. Цей та багато інших подібних кроків є результатом впровадження досвіду того ж ЄС щодо створення інтеграційних об'єднань - в планах Москви зробити з СНД організацію на кшталт ЄС, так званий «сндешний євросоюз». «І якщо в ряді держав СНД постійно говорять, що "ми хочемо наслідувати приклад цивілізованої Європи", то було б логічно і нам зробити те саме: прибрати кордони, ввести єдину валюту. Робота над цим триває, такі ідеї постійно з'являються у наших робочих групах», повідомив раніше в інтерв'ю виконавчий секретар СНД Сергій Лебедєв, додавши що досвід Євросоюзу «важливо і корисно враховувати, розвиваючи співробітництво в рамках СНД».

Тема майбутніх «торгівельних союзів» стала тим більше актуальною, оскільки в Києві на день раніше (4 жовтня) розпочався черговий раунд переговорів між Україною і ЄС щодо глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі , про яку у Москві згадував С.Тігіпко.
За інформацією українських видань, що посилаються на джерела в європейській делегації, цей раунд переговорів є надзвичайно важливий для обох сторін, оскільки перемовини відбуваються напередодні прийняття рішення про асоціацію ЄС з Україною, а прогресу немає. «Переговори в Києві 4-8 жовтня покажуть, чи готовий Київ взагалі до якого-небудь прогресу», говорять чиновники ЄС.

Українська сторона теж налаштована скептично і вважає низьким той рівень інтеграції, який пропонує Євросоюз. «Якщо ЄС не хоче інтегруватися з нами «по повній» і не має наміру допомагати нам у реалізації важких для економіки реформ, ми зі свого боку теж обмежуватимемо ступінь інтеграції», ображаються високопосадовці в Києві.

Складається враження, що українська сторона, роблячи такі по суті ультимативні заяви, поступово втрачає надію на успіх в переговорах з європейцями. І тому шлях в Європу може цілком прокладати разом з Росією - вона все ефективніше адаптує своє законодавство (та економічних організацій під її патронатом) до західних норм, а до Москви ще й, на відміну від Києва, прислуховуються в Парижі і Берліні.
Тим більше, що ЄС своєю байдужістю сам штовхає Україну в обійми північного сусіда.