Витрачати лише те, що заробили...

Що змусило німців обуритися? Консервативно-ліберальний Кабінет Ангели Меркель повідомив: віднині уряд витрачатиме лише те, що зароблене, і має намір до 2014 року зекономити 80 млрд. євро. Для цього Німеччині потрібно «утрясти» свої фінанси - з тим, щоб і стабілізувати єдину європейську валюту, і зберегти власний рівень добробуту. Найбільші скорочення очікуються у соціальній сфері. Приміром, безробітним - у разі скорочення розмірів соціальної допомоги скасують доплати до пенсійного страхування і бонуси. Їх також позбавлять так званих батьківських грошей: нині тутешні безробітні батьки отримують додатково до «дитячих» грошей 300 євро впродовж перших 14 місяців після народження дитини. А відомство з питань праці в майбутньому саме вирішуватиме, чи мають сенс ті чи інші програми з підтримки безробітних.

Бізнесу теж доведеться зробити свій внесок у зменшення чималих державних боргів. Починаючи з 2011 року, підприємства атомної енергетики платитимуть спеціальний податок - 2,3 млрд. євро. Підтримати бюджет доведеться також авіаційній промисловості, плановано екологічну виплату в галузі повітряних перевезень, що має забезпечити державній скарбниці по 1 млрд. євро щороку. Утім, критики налаштовані скептично. На їхню думку, насправді цей тягар ляже на плечі пересічних громадян, бо можна не сумніватися, що енергетичні концерни підвищать плату за електроенергію, а авіаперевізники - за квитки. Уряд має намір зекономити на державних службовцях - йдеться про скорочення їх від 10 до 15 тис. осіб. А також на військових: бюджет цього відомства буде зменшено на 4 млрд. євро. Уряд не економитиме лише на освіті та науці. У серпні програма економії має бути затверджена в парламенті.

Усі незадоволені планами Меркель і «компанії»

І досі ЗМІ, опозиція, різноманітні громадські організації не жалували німецькі уряди. Але щоб критика їхніх дій була такою жорсткою і одностайною, як нині, то важко знайти аналоги. Пересічні громадяни бояться інфляції, тож кинулися скуповувати нерухомість і золото. Приміром, у ювелірних крамницях золоті монети потрібно замовляти заздалегідь, оскільки все, що там було, розкуплене. Точаться чутки, що невдовзі буде проведена грошова реформа і навіть повернеться ... німецька марка! Подекуди люди панікують, виливаючи своє невдоволення на уряд, що, звісно, знижує рейтинги його популярності. Дістається навіть екс-президенту ФРН Горсту Келлеру, який недавно пішов у відставку: мовляв, пацюки втікають з корабля, який тоне!

Уряд Меркель зазнає нищівної, а часто навіть жорстокої критики і від «маленьких», і від найвпливовіших ЗМІ. Приміром, часопис «Шпігель» пише, що численні наміри Кабінету не опрацьовані як слід, і губляться в неконкретних пропозиціях, а суспільство не дочекалося від Меркель і «компанії» справжніх змін на краще.

Під час представлення свого чорно-жовтого пакету економії, пише видання, Ангела Меркель та віце-канцлер Гідо Вестервелле не посміхалися і майже не дивилися одне на одного. Але вони все-таки не обійшлися без пафосу, вживаючи такі визначення щодо цієї праці уряду, як «історичний документ», «унікальний результат», «величезне завдання». Уряд обрали на виборах, щоб він управляв. Але недостатньо, щоб він управляв, потрібно щоб він це робив добре, - пише «Шпігель».

Критики й експерти одностайно твердять, що правляча коаліція не використала усіх можливостей, щоб змінити структуру витрати коштів так, як того негайно вимагає нинішня кон'юнктура і демографічний розвиток, ухвалити такий бюджет, з якого було б видно, яким саме шляхом іде Кабінет, а також переконати суспільство у доцільності економії. Уряд втратив величезний шанс змінити ситуацію на краще. «Шпігель» навіть не втримався, щоб не відшмагати правлячу коаліцію: «Пакет економії, який Меркель, Вестервелле і Ко. «зліпили» під час марафону засідань, є не що інше, як чорно-жовта обманка: скромненька, довільна і несоціальна».

Заради справедливості все-таки треба відзначити, що цей «список жахів» виконує вимоги Основного закону про гальмування заборгованості: за ним ФРН з 2016 року фактично не має права фінансувати бюджет з кредитних надходжень і має витрачати щороку на 8-10 млрд. євро менше.

Уряд «прикрашає» свій пакет вигідними підрахунками

Проблеми починаються, власне, з самого пакету економії, оскільки насправді не йдеться про неї як таку. Економити - це означає: відкладати гроші. Чи принаймні менше витрачати, ніж досі. А саме цього, незважаючи на програму скорочень, уряд не робитиме.

2008 року - перед початком економічної кризи, Федеративна Республіка витратила 280 млрд. євро. Спочатку, як передбачалося фінансовим планом великої коаліції, міністр фінансів мав намір витратити 321 млрд. євро. Нині, за планами уряду, сума має скоротитися щонайменше на 11 млрд. євро - до 310 млрд. євро. Але це ще більше, ніж було витрачено 2008 року!

Для того, щоб не видно було, який усе-таки він скромненький, цей пакет економії, уряд просто додав усі зекономлені мільярди з 2011 до 2014 року, і одержав вражаючу цифру - 80 млрд. євро. Натомість окремі кроки економії кожного року не дуже великі. 2011 року чорно-жовта коаліція зекономить 11,2 млрд. євро, 2012, за власними показниками, - 19,1 млрд. євро. Часопис «Шпігель» вважає, що правлячі ХДС/ХСС і партія Лівих замилюють очі своїм виборцям і в іншому питанні: пакет економії - це переважно список підвищень податків, а не скорочення витрат. Взяти, приміром, енергетичний сектор. Підприємства енергетики, котрі досі не повинні були сплачувати екологічний податок, у майбутньому платитимуть його. Загалом у майбутньому в держбюджет від енергетичної галузі надійде 2,3 млрд. євро, від банків - 2 млрд., авіаційної індустрії - 1 млрд. євро. Експерти не знаходять логіки у таких кроках уряду. Чому, приміром, енергетичне підприємство RWE чи Люфтганза беруть більшу участь у подоланні кризи, ніж банки, котрі, власне, її спричинили? Тим часом уряд досі не пояснив, на яких саме розрахунках ґрунтуються його плани економії, розмірковує «Шпігель».

Знову платитимуть бідні

Те, що уряд узявся за скорочення у соціальній галузі - правильно, оскільки соціальний бюджет - найбільш затратний для держави. Дуже важливо, щоб більшість населення була переконана: під час запровадження заходів економії усе відбувається справедливо. Але у чорно-жовтому пакеті економії простежується хиткість саме соціальної складової. Приміром, громадянам з низькими доходами скорочується доплата за опалення, а безробітним - виплати для догляду за дітьми. Натомість інтересів громадян, які мають високі доходи, плани економії не зачіпають. Не в кращій ситуації і так звана угода поколінь, - коли молодь має утримувати пенсіонерів. У майбутньому пенсіонерам, які впродовж тривалого часу були безробітними, скорочуються доплати до пенсій. Водночас нинішнім це не загрожує. Тому профспілки та опозиція застерігають від зменшення фінансування соціальних систем і від скорочення виплат для безробітних, пропонуючи замість економії на них змусити платити тих, хто виграв від кризи, а також заможних громадян.

Не всі посередники в законі?

Моя сільська подружка, закінчивши інститут, залишилася працювати в своєму селі, вийшла заміж за порядного, роботящого тамтешнього хлопця, народила двійко дітей. Вони звили власне гніздо: мають добротний дім, обладнаний індивідуальним газовим опаленням, гарячою і холодною водою, міською ванною і душем. У них міцне господарство з домашньою живністю і навіть власним млином. Мої приятелі самотужки обробляють земельний наділ, для чого придбали трактор та необхідний реманент. Ця сучасна молода сім'я облаштувалася у селі надійно і надовго. Крім того, вони мешкають на одному обійсті з уже похилого віку батьками, яких доглядатимуть до останку.

Навіщо я про це розповідаю? За місяць ми з чоловіком тут, у Берліні, хреститимемо нашого первістка. Тож на це сімейне свято запросили і мою подружку дитинства з чоловіком, з котрими вже майже родичаємося. Крім того, я дуже хочу показати моїм друзям з далекого села Дерганівки і Німеччину, і неймовірний Берлін, і як живуть тут люди. Я вже уявляю, як вони все це сприйматимуть, як дивуватимуться, як ласуватимуть і тутешнім морозивом, і неперевершеним німецьким пивом. Шкода лишень, що сільські клопоти не дадуть змоги мандрувати довше, ніж два тижні. Тому в «програму перебування» втиснули все, що лишень можна було...

Я надіслала друзям запрошення, а також пояснення з сайту посольства Німеччини в Україні, які саме документи потрібні для оформлення шенгенської візи. Скажу, що, знайомлячись з вимогами посольства ФРН в Україні щодо цих паперів, була дуже здивована. Приміром, перший крок, який мали зробити мої потенційні гості -одержати дату для співбесіди. Її надають з 15 до 16 години у середу чи четвер - безплатно, якщо від'їжджаючий приходить особисто. Але не третя особа. Якщо ви мешкаєте в іншому місті чи селі, то маєте сплатити за кожного по 60 гривень у Промінвестбанку. Після чого за добу зателефонувавши в кол-центр консульства та повідомивши номер квитанції, паспортні дані, дізнаєтеся про дату для співбесіди. Виникає запитання: «Чому для одних отримувачів візи ця процедура безплатна, а для інших - платна?» Крім того, філій Промінвестбанку і в самому Києві лише кілька, а в Житомирській області, де мешкають мої друзі, їх усього три - одна в самому обласному центрі та ще дві в райцентрах за кількасот кілометрів від їхнього села. Тож довелося шукати знайомих, які б сплатили збір у банку. Німецька сторона скасувала колишній порядок, коли дату для співбесіди могли безплатно одержати друзі чи знайомі, натомість нав'язала українським громадянам посередника, який за відвідування консульства бере по 60 грн. з тих, хто не може за цією датою прийти особисто. Тобто німецька сторона за гроші довіряє своїм посередникам, але чомусь не довіряє самим українським громадянам.

Окрема тема - вимога посольства «підтвердження про дружні стосунки з тим, хто запрошує (наприклад, листи, виписки з рахунків телефонних розмов з особою, яка запрошує, та інші підтвердження стосунків)». Чи треба казати, що нині листи поштою рідко хто надсилає, а, тим паче - рідко хто їх зберігає. До речі, чи багато людей «складають» у папку в Інтернеті якесь своє буденне листування, де йдеться про те, приміром, як поживають адресанти та їхні діти, чи про те, як доїться їхня корова Лиска? Та й спілкуємося ми переважно в Інтернеті - через скайп-програму, яка, звісно, не залишає жодних слідів такого спілкування. Або з допомогою мобільного зв'язку: про які роздруківки рахунків може йтися? З другого боку, чи посольство Німеччини в Україні зовсім не цікавиться життям в Україні, де в селах ще не лише про Інтернет не всі знають, а навіть про факс нічого не чули? Але чудовим підтвердженням дружби можуть бути фотографії, на яких і зафіксовані миттєвості такої дружби, проте для посольства вони чомусь ... не документ. Чому?

Маєш майно? Ласкаво просимо! А якщо не маєш?

Не менше подивувала вимога посольства про «укорінення в Україні» того, хто має намір на два тижні поїхати в гості до Німеччини, вимагаючи, крім довідки про роботу з даними про зарплату, також довідку про майнові володіння. Як пояснила співробітниця консульства під час співбесіди з моїми друзями, вони потрібні для того, щоб довести посольству ФРН власну платоспроможність, а також гарантію і мотивацію для ... повернення назад в Україну. «Ну, що ви маєте в господарстві? Автомашину, земельну ділянку, дім, трактор? Чудово. Візьміть довідку у сільській раді, що ви їх маєте у володінні, і це буде запорука того, що ви повернетеся в Україну!»

Що на це сказати? Мої друзі не позбавлені почуття гумору, тож зауважили, що в них у селі залишається найвища «гарантія» - двоє неповнолітніх дітей і старенькі батьки. А також що для запоруки їхньої любові до батьківщини, яку вони не мають наміру міняти на іншу, їм не потрібен ні трактор, ні автомобіль...

Тим часом запрошення, яке я одержала у відомстві в справах іноземних громадян у Берліні, сплативши за це відповідну суму, вказується: всі витрати за перебування моїх гостей у Німеччині я беру на себе. Це - стандарт, без якого такий документ у Німеччині не нададуть. Тобто запрошення є моїм фінансовим зобов'язанням щодо моїх гостей, тому їхніми статками аж ніяк не повинна перейматися німецька сторона. І запрошеним, маючи моє фінансове зобов'язання, не потрібно підтверджувати свої майнові чи інші володіння. Тож якщо вже перевіряти чиї фінансові можливості, то тих, хто запрошує в гості й хто зобов'язується їх утримувати.

Слід сказати, що моїм друзям ще пощастило, бо вони потрапили до доброзичливої співробітниці консульства, яка порадила не віддавати підготовлений пакет документів, а «дозбирати» ще якісь гарантії їхнього добробуту та платоспроможності. Бо без них вони неодмінно одержали б відмову у наданні візи, після чого в консульство краще не потикатися: ніхто не з'ясовуватиме, чому саме у наданні візи відмовлено. Отож повернулися мої друзі в село, знову попросивши давню знайому ще раз сплатити в Промінвестбанк за дату ще однієї співбесіди, адже плата за першу спробу не повертається. Чому?

Оце так «лібералізація»...

Дивне складається враження: що більше українські політики переконують громадян у встановленні невдовзі безвізового режиму з країнами ЄС, що більше очільники ЄС запевняють у дедалі ширшій лібералізації цього само режиму, то більше перепон установлюється на шляху охочих мандрувати Європою, зокрема Німеччиною. Ніхто не сперечається, репутацію українським громадянам зіпсували табуни «туристів», які вирушали милуватися собором у Кельні, а чомусь опинилися на мандаринових плантаціях Іспанії, Португалії, Італії.

А також українські «гувернантки», «танцюристки» та «доглядачки» за немічними, котрі з небувалою наполегливістю поповнюють дешеві борделі Німеччини та інших країн. Але чи є це підставою для посольства вбачати у кожній молодій українці повію, а в кожному молодому чоловікові - потенційного нелегального заробітчанина чи сутенера? Хіба не тому від них вимагають «підтверджень дружніх стосунків» та «майнових володінь», а також інших довідок, у яких немає жодної потреби?

І наостанок: я й досі не впевнена, чи не забракне «майнових володінь» моїх друзів, щоб одержати візу для поїздки в Німеччину...

Папараці немає чим поживитися

Недавно спостерігала на берлінській вулиці картинку. Хлопченя років п'яти «боксувало» маленькими кулачками, вигукуючи: «Я - Кличко! Я - Кличко!» Брати Клички, яких у Німеччині - без перебільшення - знають усі, стали взірцем для тутешньої молоді та підлітків.

Їх по-справжньому поважають у цій країні, де іноземці, зокрема, відомі спортсмени, чи люди інших професій - не таке й рідкісне явище. Але навряд чи ще про когось з них можна сказати: «Їх люблять усі!» І не лише за їхні феноменальні успіхи на спортивній арені. Орден поки що одному з Кличків, який німецька держава вручає незалежно від громадянства за особливі заслуги у політичній, економічній, культурній, благодійній і духовній сферах життя - це все про них, українських братів-боксерів.

Прибувши до Німеччини понад десять років тому без єдиного слова по-німецьки, вони дуже швидко почали з'являтися у численних телепередачах - спочатку з перекладачем, а невдовзі й без нього. Звісно, спочатку обидва робили мовні помилки, над якими й самі не соромилися посміятися, за що відразу здобули любов німців. Але все-таки, за що їх тут люблять? Спочатку за те, що серйозно вивчали німецьку, знаходячи для цього час у щільному графіку тренувань, поїздок і боїв на рингу. Творчі люди, у тому числі й спортсмени, завжди перебувають у центрі уваги тутешнього суспільства, вони - нарозхват у журналістів, а папараці влаштовують на них справжнє полювання. І рідко кому вдається не стати об'єктом насміхання й навіть знущання жовтої преси. Але Кличкам, які в Німеччині перебувають буквально під мікроскопом, це вдається: жодного разу вони не стали «героями» скандалів, не дали приводу заговорити про себе негативно, або зневажливо чи скептично, не кажучи про якісь неблаговидні їхні дії. І старший - Віталій з його чималою сім'єю, і молодший Володимир, який ще, здається, не обрав собі подруги на ціле життя, жодного разу не спровокували й не були втягнуті у якісь розбірки, чи події з двозначним підтекстом. Вони завжди приязні, готові і до спілкування, і до участі у численних благодійних акціях, передовсім у зв'язку з допомогою дітям, які її потребують.

Україна? Це там, де Клички?

У свідомості пересічних громадян, коли йдеться про Україну, передовсім запалюється «сигнал»: «Корупція, повії, сутенери, бідність». Утім, вихований співбесідник у розмові чи за знайомства неодмінно зауважить: «Україна? Це там, де Клички?» І хоч я до такої їхньої слави непричетна, однак приємно. Хоч би й тому, що мені зайвий раз не нагадують про те, що я - з батьківщини українських повій, хоч я до цього факту тутешнього життя теж не маю стосунку. Але що не кажіть, а бодай мить покупатися у світлі слави Кличків куди приємніше, ніж у неславі інших наших співвітчизників.

Хоч братів Кличків люблять за їхні фантастичні перемоги на рингу, але не тільки. У суспільстві, де молодь, як і всюди, може потрапити під вплив тих, хто зловживає алкоголем чи наркотиками, надзвичайно важливо мати приклад того, як цього можна уникнути. І брати Клички у цьому сенсі насправді - взірець для наслідування: вони не лише самі ведуть здоровий спосіб життя, а й активно його пропагують. У них - партнерські відносини з компанією "ELIXIA Health & Wellness Group", яка має широку мережу фітнес-центрів у Німеччині та багатьох країн світу. Вони постійно тримають Німеччину в напрузі живого інтересу, щоразу пропонуючи ще і ще новинки, котрі сприяють здоровому способу життя. То заінтригували фітнес-програмою "Klitschko BoxPower» з елементами підготовки боксерів. То написали книгу «Наш фітнес. Прості секрети чемпіонів», котра на одному з книжкових ярмарків у Франкфурт-на-Майні навіть стала переможницею у номінації «Краща науково-популярна книжка року».

Кличків любить німецька публіка ще й тому, що вона переконалася: ці українці - справжні інтелектуали. Приміром, Віталій грає на гітарі, а Володимир - на акордеоні. Це своє уміння вони час від часу демонструють у різноманітних телевізійних шоу. Якось Віталій виступав в одному з концертних залів Гамбурга на літературному вечорі, присвяченому пам'яті Михаїла Булгакова, де читав улюблений роман «майстер і Маргарита» - німецькою. Ця акція була благодійною: усі кошти, одержані від продажу білетів, організатори та учасники пожертвували на реставрацію жіночого монастиря Архістратига Михаїла в Одесі.

У нас є свої пророки

Обидва брати - члени величезної кількості громадських організацій і охоче беруть участь у благодійних акціях. Їх запрошують на різноманітні церемонії вручення нагород і премій, відзначення свят, телевізійні шоу і різноманітні зібрання. Звісно, не лише за «дякую», а й за солідні гроші, котрі вони спрямовують на благодійництво - спортсменам, дітям-сиротам, тим, хто страждає на невиліковні захворювання і в Німеччині, і в інших країнах світу. Також і в Україні, куди спрямовується левова частка благодійних коштів, зібраних Кличками.

У цьому ланцюжку особливе місце займають діти. І не лише ті, які потребують фінансової допомоги, а й ті, котрі мріють стати «кличками». Приміром, щоразу перед боксерськими поєдинками брати влаштовують півгодинні своєрідні майстер-класи для підлітків, які приходять, щоб повчитися у чемпіонів. «Роби так», - підказують вони. І підбадьорюють: «З тебе вийде хороший боксер!» Тож хлопчаки назавжди запам'ятовують хвилини, проведені з кумирами. Що дорогого варте, адже такі вже не підуть пиячити чи затягуватися «травичкою». Важко навіть перелічити кількість благодійних акцій, у яких беруть участь Клички, але серед них виокремлюються найважливіші: ті, що спрямовані на допомогу хворим дітям і дітям із соціально слабких сімей.

... Коли на ринг виходять брати Клички, то німецькі вболівальники зустрічають їх аплодисментами та стоячи - величезна популярність! Поєдинки з їхньою участю уже впродовж багатьох років - найголовніші теми телевізійних спортивних передач, що приваблюють мільйони глядачів. І навіть їхня участь у звичайних телепередачах, приміром, кухня з популярним телеведучим, змушує німців перемикати канали, щоб подивитися на своїх улюбленців. Як і так звані розумні шоу, у яких Клички на рівних дискутують з політиками чи фахівцями в багатьох галузях знань. Таки є пророки у нашій батьківщині?

За принципом: «Така, як усі»
«Фройляйн вундер» або дівчинку-диво знайшов один із відомих тележурналістів, котрий організував конкурс співаків «Наша зірка для Осло».

З тим, щоб переможець представив Німеччину на «Євробаченні - 2010». Остаточний вибір з двох учасників, котрі вийшли у фінал, зробили телеглядачі. Тож Лєна Майєр-Ландрут стала кандидатом не лише фахівців шоу-бізнесу, а й пересічних німців. Тих, чий смак не відзначається оригінальністю, утім, як і у всіх схожих конкурсах, де публіка обирає переможця за принципом: найбільше голосів одержує той кандидат, котрий найбільше пасує до уявлення про «дівчину чи хлопця по сусідству». Лєна хоч і навчалася у школі танців, але ніколи не брала уроків співу та музики, й сценічного досвіду у неї начебто немає. Мрії дівчини не дуже відрізняються від мрій численних її ровесників: бойфренд, мотоцикли, музика, танці. Але вона - проста й доступна у спілкуванні зуміла зачарувати і журі національного відбіркового конкурсу, і публіку. А Німеччину охопила справжня лєноманія. Щоправда, далеко не всіх. Газета «Берлінер цайтунг» хоч і нахвалювала школярку з Ганновера, однак спробувала бути об»єктивною, зауваживши, що вокальні дані Лєни на тлі інших кандидатів видаються досить невиразними, як, утім, і її зовнішність. Щоправда, автор відзначав природний гумор дівчини, її невимушеність і стиль поведінки. І мріяв: «От коли б вона бодай цим змогла завоювати серця європейців!» Йому заперечували, мовляв, конкурс - не лише стиль і гумор.

Професійна ... непрофесійність
«Лі-ла-лєна» майже в один голос виспівували ЗМІ і фахівці розважальної індустрії. Усі дивувалися: Лєна вперше перед камерою, а так упевнено почувається на сцені, записала відео до пісні «Сателіт», з якою мала виступати в Осло, і вже працює над своїм першим пісенним альбомом. І все це без жодного досвіду! Без жодного? Прискіпливі журналісти розкопали, що конкурс «Наша зірка для Осло» - не перший її досвід і на сцені і перед камерою: вона вже брала участь і різних телевізійних програмах. А дехто навіть помітив у начебто непрофесійності Лєни ... високу професійність. Та нехай там що, а за кілька місяців продюсери зуміли із звичайної дівчини та ще й зі звичайними вокальними даними зробити справжню зірку. І всупереч прогнозам скептиків глядачі 39 країн світу проголосували саме за неї! Вона їх таки зачарувала - саме звичайністю і природністю, які поступово просто зникають з нашого життя. Тож її пісня, у котрій ідеться про те, що заради кохання можна «зробити нову зачіску», «купити нову блакитну сукню» і «пофарбувати нігті на ногах» - про буденне і безтурботне життя таких юних, як Лєна, стала саме на часі.

Як і Лєна, яка в одному з інтерв»ю знову-таки щиро відповіла, що коли вона про це співає, то не думає про когось персонально - просто співає собі, та й усе. Мабуть, насправді, таке важко запланувати чи продумати. А може на «Євробаченні» почалася ера інших музикантів, співаків і танцюристів, які розповідають про якісь дуже близькі кожному з нас переживання? Помітили: цього разу на сцені «Теленор-Арени» майже не було обов»язкових досі «трусів і бюстгальтерів». Вочевидь ті, хто готував Лєну до Осло надзвичайно добре відчувають пульс часу. Особливо на тлі загалом дуже схожих одна на одну пісенних і танцювальних композицій, незважаючи на те, де були створені. Лєна таки вирізнялася серед інших претендентів на перемогу: ані краплини підкресленої сексуальності - лише шарм простоти та юності. Як і її здивоване: «Я перемогла? Цього не може бути! Ви збожеволіли!» Утім, це насправді щирий подив чи ... справжня професійність?

Прокинулася знаменитою
Прокинулася знаменитою - це про Лєну. Її успіх порівнюють з Чемпіонатом світу-2006, що відбувався у ФРН, її поздоровила канцлер Ангела Меркель, знову-таки, відзначивши простоту і природність, та назвавши «чудовим символом Німеччини».

А в Ганновері, де вона мешкає, обер-бургомістр влаштував для неї справжній прийом у магістраті, заявивши, що ім»я переможниці «Євробачення - 2010» занесене у «Золоту Книгу» міста. Найбільш тиражний таблоїд «Більд» вийшов наступного після перемоги ранку із заголовком: «Європа любить тебе!» і пише: «Ми - пісенні чемпіони! Лєна - це ми!» Продюсер Лєни Штефан Рааб вважає, що ця перемога не лише його підопічної, а й усієї Німеччини і перемога доброго смаку. Тим часом її пісні б»ють усі рекорди у німецьких і європейських чатах, а портрети заполонили газети та журнали. І життя у Лєни ще лише починається. Цього разу німецька сенсація цілком удалася.

І все це - ми?
Кіно - воно і є кіно, де події можуть бути вигаданими, а дійові особи - не завжди реальні люди. І якщо глядач бачить на екрані історії, пов'язані з сицилійською мафією, то це аж ніяк не означає, що всі італійці - мафіозі, адже на німецьких екранах - чимало фільмів про іншу Італію. Так само, як і про американських гангстерів: ми ж бо не вважаємо усіх американців такими, бо є про них й інше кіно. Тому через двох дівчат, котрі зголосилися кухарювати на німецькій кухні, а втрапили прямісінько до берлінського борделю («Перед обличчям злочину»), хіба можна вважати усіх українок повіями?
Як і, «познайомившись» з двома братами-українцями на прізвище Литвин, які заробляють гроші здирництвом та шахрайством, не гребуючи й убивством («Свиняче м'ясо»), не потрібно робити висновок, що всі українці такі само? Чи кінопортрет нелегального мігранта Леоніда Черкесова з Харкова («Тінь»), якого лікує німецький лікар, після чого вимагаючи відшкодування власних затрат у комісара поліції, оскільки у його пацієнта немає медичного страхування - це уособлення усієї нашої нації, усіх нас? Нас, про яких той само комісар поліції «філософствує»: «Українці, може, й прагнуть у ЄС, але поки що вони крадуть газ!» Або хіба бос російської мафії, українець Андрій, що його зіграв голлівудський актор, іммігрант з України Марк Івнір, котрий нині мешкає у США- це теж ми? І це про нас - сцена з фільму, де гангстери у відомій російській дискотеці в Берліні танцюють під музику неофіційного гімну помаранчевої революції «Разом нас багато, нас не подолати»?

Може, це в цьому кіно українці - сутенери, мафіозі, бандити й гангстери. Але є й інші стрічки, де ми - роботящі, творчі, винахідливі, романтичні, ділові. Є? Ні, таке кіно про нас німецькі режисери не знімають, а українське не показують. Або ми його німцям не пропонуємо. З другого боку, а є воно в Україні таке кіно - про нас, інших?

А ще заплатіть за утримання повії...
Свого часу студенткою я підробляла перекладами в одній з громадських жіночих організацій, яка опікувалася нелегальними повіями, у тому числі й українськими, котрі в німецьких борделях потрапляли в справжнє рабство. Витягувала їх звідти німецька поліція, час від часу влаштовуючи облави та передаючи справи про сексуальне насилля і сутенерство до німецького суду. Утім, рідко якому з них удавалося довести, що дівчат-українок змусили до проституції. Як і притягти до відповідальності їхніх кривдників. Адже, за невеликим винятком, удати «наївних» нашим доморощеним жрицям кохання не вдавалося: здебільшого вони чудово знали, якими «гувернантками» чи «танцівницями» працюватимуть у Німеччині. З другого боку, хіба не те саме, а може, ще й гірше «дарує» їм доля у їхніх здебільшого провінційних і п'яних містечках, де не лише немає роботи, а й надії, що таке існування будь-коли це може змінитися на краще.

Звинувачувати таких наших співвітчизниць у тому, що подалися у світи за кращою долею, нехай навіть такою? Утім, чи можуть самі німці моралізувати щодо української «нехорошості»? Свого часу Німеччину сколихнув грандіозний, здебільшого український сексуальний скандал: послугами наших нелегальних «дівчат із Сум» користувалися завсідники не лише дешевих борделів, а й тутешні високопосадовці та знаменитості. І не лише тому, що цінували слов'янську звабливість , а й через власну вроджену ощадливість: нелегалки коштують дешевше. Серед таких виявився і відомий німецький телеведучий Мішель Фрідман, що, утім, коштувало йому кар'єри.

Судові процеси тоді викликали гострі дискусії в суспільстві, які, зрозуміло, не сприяли поліпшенню іміджу України у Німеччині. І не тільки іміджу держави, а й приязному ставленню на суто побутовому рівні. Зокрема й тому, що за такий захист наших повій - анонімне утримання у спеціальних будинках, куди неможливо проникнути бандитам, що торгують живим товаром, надання юридичних, медичних і реабілітаційних послуг, приміром, навчання на мовних чи інших курсах, надання кишенькових грошей та інше відбувається за рахунок тутешніх платників податків, що в останніх не викликає ані ентузіазму, ані позитивних емоцій. Навіть за дуже приблизними підрахунками утримання повії від часу, коли вона потрапила в облаву і до закінчення судового процесу (у разі, коли дівчина погоджується давати свідчення проти сутенерів), який може тривати упродовж кількох років, обходиться державі у 1200 - 1500 євро щомісяця. Що становить мінімальну зарплату малокваліфікованого працівника. А якщо підопічна громадської жіночої організації завагітніла та народила дитину, то німецьке суспільство перебирає на себе усі витрати за їхнє існування: орендну плату за квартиру, надає щомісячну фінансову допомогу, так звані дитячі гроші, медичне страхування, одне слово, весь набір соціальних послуг, які мають зазвичай німецькі громадяни. Депортувати таку вже претендентку на німецький паспорт практично неможливо. Про це теж чудово знають українські дівчата з великих і провінційних міст і містечок України, зважуючись на ризиковану нелегальну мандрівку до Німеччини. З пригодами, приниженням людської гідності, цілком реальною загрозою навіки згинути безслідно: нелегалів ніхто не шукатиме, адже вони начебто і не існують тут, у Німеччині, безпаспортні та безправні. Утім, незважаючи на це, кількість українських дівчат заробляти в Німеччині саме в такий спосіб не зменшується...

Проблема. Але чия?
Однак, це - теж тутешнє життя, про це розповідають ЗМІ, а кіномитці знімають фільми про нього, як воно є. Заради справедливості слід зауважити, що негативні персонажі в репортажах, сюжетах і сценаріях - не лише українці, а й нелегали та злочинці з усього світу: турки, африканці, росіяни, серби - перелік можна продовжувати.

Утім, як слушно зауважив один мій тутешній знайомий, куди менше в Німеччині говорять, пишуть і показують фільмів, приміром, про російських повій, яких тут аж ніяк не менше, ніж українських. Відповідь як несподівана, так і проста: «Нехай спробують! Газовий краник їм дуже швидко прикрутять». Важко сказати, наскільки така думка відповідає реальності, але що вона існує, бо російська держава і в такий спосіб дбає про власний імідж, але щось у цьому є.

Чи треба вже так перейматися тим кіно про нас, яке - просто кіно та й годі? Проте якщо уявити, що телевізійні серіали й детективи такого штибу переглядає щоразу близько восьми мільйонів німців (приміром, культовий серіал «Місце злочину» з українськими повіями та бандитами показують щонеділі у найбільш «глядацький» час), то хіба немає проблеми? Хто і як має її розв'язувати? Без «краника», який можна «прикрутити»...

Водночас німецький фінансовий регулятор BaFin оголосив тимчасовий мораторій на так звані ризикові фінансові спекуляції, передовсім на короткі продажі за євро державних облігацій без покриття, тобто на продажі в борг незабезпечених цінних паперів. Німеччина пішла на цей крок з надією зупинити трейдерів, котрі ведуть гру на здешевлення європейської валюти. BaFin також заборонив спекулятивні продажі без покриття акцій 10 найбільшим німецьким банкам і страховикам. Але це рішення не загальмувало падіння євро: не встигла Меркель вийти за поріг Бундестагу, як їхні акції рухнули.

Чимало німецьких аналітиків фінансових ринків вважають, що саме німецький уряд спровокував новий обвал, адже напередодні курс євро стабілізувався і навіть зріс. Фондові індекси в Європі теж показували зростання, інвестори активно розкуповували облігації уряду ФРН, а в ділових виданнях з'явилася інформація про те, що впродовж останнього тижня відбулося успішне розміщення суверенних облігацій Іспанії, Португалії та Ірландії - країн, що є джерелами кризи.

Можливо, вважають експерти, це рішення могло бути пов'язане з неповороткістю бюрократії, яка із запізненням реагує на виклики. Але дуже схоже, що річ не в бюрократії, а в політичній позиції обмежити свободу фінансових ринків. Адже Ангела Меркель ще на початку травня оприлюднила свою думку про те, що все, що нині відбувається - це «битва політиків проти ринків», й що «спекулянти - наш супротивник». Виступаючи в Бундестазі, вона розвинула цю думку, додавши, що «відсутність правил і лімітів може спричинити руйнівну поведінку на фінансових ринках й самі вони неспроможні виправити ці помилки». Тож вочевидь уряд ФРН вважає продаж євро та облігацій європейських країн війною і вбачає у цьому загрозу власному існуванню. Тому й обмежує свободу фінансових ринків відверто висловлювати свою думку про кредитоспроможність європейських урядів.

Тутешні спостерігачі переконані: така ситуація спричинить подальше падіння курсу євро та подорожчання вартості запозичень на ринок капіталу для слабкіших європейських країн і корпорацій. А інвестори, купуючи облігації, неодмінно вимагатимуть премії. Уникнути цього можливо лише здійснюючи відповідальну бюджетні політику та дотримуючись положень Маастрихтської угоди. Якщо цього не робити, то довір'я ринків буде підірване. Щодо інвесторів, то, усупереч заборонам, вони знайдуть спосіб захистити себе від втрат: жодне регулювання не змусить їх купувати активи, ризик володіння якими їм здасться зависоким. Тим паче, що заборона коротких продаж саме нині стала шоком для учасників біржових операцій, які, не маючи можливості заробляти легально, відійдуть у тінь.

Уряд Німеччини вважає заходи, спрямовані на стабілізацію спільної європейської валюти, безальтернативними та сподівається, що його приклад підтримають інші країни Європи. Але вочевидь Кабінет Меркель очікує розчарування: у ЗМІ з'являється дедалі більше повідомлень про те, що партнери по ЄС скептично ставлять до цього заклику й не мають жодних планів щодо цього. А також вважають, що біржовики на інших континентах теж не підтримають німецького регулятора, й спекулюватимуть валютою, передовсім євро, коли захочуть. Тож Німеччина навряд чи зможе сама зупинити гравців, які «шортитимуть» держоблігації європейських країн.

Тим часом громадяни Німеччини нічого так не бояться, як галопуючої інфляції. З покоління у покоління тут розповідають про кошмар 20 століття, коли зарплатню видавали валізами по два-три рази на день. Тому оцінки експертів, що міцність спільної європейської валюти може обійтися ФРН у 123 мільярди євро - такий обсяг її участі в державних гарантіях, що їх надають країни ЄС в ім'я фінансової стабілізації - стали гіркою пігулкою для пересічних німців. Викликавши нову хвилю невдоволення ... Грецією, яка стала загрозою їхньому благополуччю. Численні опитування громадської думки свідчать, що мало не 95% німців не бажають ділитися з країною, суспільство якої живе не за статками й не поспішає себе обмежувати в одержанні благ від держави.

З другого боку, дедалі частіше німецькі громадяни переймаються питанням: «Як могла Греція, країна, яка в європейському ВВП займає лише кілька відсотків, - цей маленький ґудзичок на «мундирі» ЄС - потягнути у фінансову безодню цілий континент разом із заможними країнами? Невже її проблеми всерйоз могли розхитати єврозону? Чи не йдеться тут про грандіозну фінансову гру, у якій хтось «зробить» величезні гроші? Скільки мільярдів уже заробили, й скільки ще зароблять спекулянти на всіх континентах, жонглюючи інформацією про євро, що спричиняє його падіння - на тлі долара, який припинив падати? Навіть на рівні обивателя дедалі більше поширюється думка, що саме США розхитують човен, щоб ослабити євро. «Ні, дякуємо», - кажуть німці, - ми в такі ігри грати не бажаємо!»

Уряд Німеччини намагається рятувати євро не лише разом з партнерами по ЄС, а й самотужки. Що не знаходить підтримки у пересічних громадян: правляча коаліція - Партія християнських демократів та Вільна демократична партія і її лідери, передовсім Ангела Меркель, у зв'язку з непопулярними серед виборців заходами з надання пакету допомоги Греції втрачають рейтинги, й навіть зазнали поразки на виборах у Ландтаг землі Північний Рейн-Вестфалія, де вона досі правила. Крім того, християнські демократи та ліберали втратили більшість у представництві земель - Бундесраті. Це означає, що чимало підготовлених урядом законопроектів доведеться загальмувати - до погодження і обговорення з опозицією. Тож Меркель, яка намагається урятувати спільну європейську валюту, відтепер доведеться думати, як урятувати себе...

У ці дні вшановуємо ветеранів Великої Вітчизняної війни та вдячно згадуємо тих, котрі полягли смертю хоробрих, обороняючи рідну землю від окупантів. Представники влади несуть офіційні вінки до офіційних пам»ятників, рідні загиблих і просто нормальні люди - тюльпан чи гвоздику на могилу нехай не родича-воїна, але нашого.
А до цих могил з написами на пам»ятниках: «Червоноармієць...», «Радянський солдат...» у переможні травневі дні прийдуть не земляки, не представники офіційних українських делегацій, а нащадки тих, хто розв»язав кровопролитну війну, яка забрала їхні життя. Не в бою, а в полоні, куди вони потрапили найчастіше не з власної волі. Не прийдуть зокрема й тому, що їх начебто й не було на землі, а їхні рідні багато десятиліть тому одержали не «похоронки», а коротке повідомлення: «Пропав безвісти». Їхні рідні не знали про них буквально нічого! Адже звідти, де вони опинилися - німецьких концентраційних таборах - не сповіщали про це, а офіційна Батьківщина, за волею генералісимуса Йосипа Сталіна, вважала, що у нас немає військовополонених, а лише її зрадники. То хто б ними опікувався, та ще й під час війни, на якій гинули мільйони?

Та й після неї тема військовополонених була не популярною у Німеччині, а про СРСР годі говорити. Тим часом, за різними даними, кількість радянських військовополонених становила від 3,5 до 4,4 мільйона осіб. Доля їхня - ворогу не побажаєш. Адже мало хто знає, що саме радянські військовополонені першими потрапили у газові камери Освенціма. Чи те, що більшість з них були знищені як расово неповноцінні, а тих, хто всупереч голоду, холоду та хворобам бодай якось тримався на ногах, до самої смерті використовували, як рабів. Ця група жертв нацизму - друга за величиною після європейських євреїв, але про них просто забули. Але вони були, і, з»ясовується, не всі зникли безслідно!

Шанс знайти
Об»єднання «Саксонські меморіали» та Народна спілка Німеччини з догляду за військовими могилами, за дорученням та за фінансової підтримки уряду ФРН, реалізовують неймовірний проект: збирають інформацію і систематизують дані на військовополонених, котрі померли від нелюдських умов утримання чи були страчені за якусь провину, а також установлюють місця їх поховання.
Пошук триває уже понад десть років. Результатом став перший том Книги пам»яті: встановлено понад 500 тисяч імен. Півмільйона з кількох мільйонів солдатів і офіцерів, замучених, закатованих, розстріляних, померлих від ран і хвороб у німецьких таборах! У їхніх рідних з»явився цілком реальний шанс знайти могили тих, хто, здавалося, зник без щонайменшого сліду.

Шанс насправді реальний, оскільки у Книзі пам»яті надруковані детальні дані про померлих чи страчених радянських військовополонених. На старих фотографіях - худі обличчя, що заросли щетиною, поголені голови, позападалі очі. Солдат Трохимчук Яків, 36 років, старший сержант Зуйков Михайло, 49 років, молодший лейтенант Йолкін Євгеній, 22 роки... Поруч з фотографіями - відбитки пальців і особисті дані: прізвище, ім»я, по-батькові, дата народження, зріст, віросповідання, дівоче прізвище матері, адреси рідних, які чекають на нього удома, коли потрапив у полон, і де саме, помер, чи живий на день закінчення війни - усього 30 пунктів. Останній - від чого помер, і де знаходиться могила.
Коли читаєш останні пункти - перехоплює подих: табірний чиновник лаконічно указував діагноз, якщо бранець помер від хвороби, і так само - як, і за що його розстріляли. Одного - за спробу втекти, другого за вкрадену картоплину, а якогось 21-річного Тимося з Вінничини - перед строєм 300 таких само, як він, за ... зв»язок з німецькою жінкою. У картці також указується, на якому саме цвинтарі похований, і хто саме доглядає за його ... могилою! Та додається сучасне фото поховання...

Якщо родичі побажають...
Німецька пунктуальність: персональні реєстраційні картки були оформлені на кожного військовополоненого, котрий прибував у концтабір, а в разі його смерті вони доправлялися у довідкову службу Вермахту. За роки війни там накопичилися мільйони таких карток. Але, незважаючи суворі інструкції, вони не завжди заповнювалися за всіма пунктами. Тому встановити долі усіх полонених уже не вдасться. Якщо родичі тих, чиї дані встановлені, побажають, то німецька сторона готова передати копії документів, щоб вони могли приїхати й уклонитися могилам своїх близьких. Або надіслати їм фото поховання з адресою, де саме воно розташоване. Щороку уряд ФРН спрямовує на догляд за могилами колишніх радянських громадян - вояків, які загинули під час війни, військовополонених, примусових робітників, похованих на території Німеччини, 25 мільйонів євро.

Президент Народної спілки Німеччини з догляду за військовими могилами Райнгард Фюрер сказав на презентації Книги пам»яті: «Ми - боржники цих людей. Ми зобов»язані з»ясувати їхні долі, розшукати могили. Передовсім - з міркувань гуманізму. Адже вони - жертви війни, розв»язаної Німеччиною. Ця робота важлива і для нас, німців, і для мільйонів росіян, білорусів, українців, родичів полеглих. Хоч тепер вони зможуть дізнатися, де поховані їхні рідні». Райнгард Фюрер сподівається, що громадяни Росії, Білорусії, України з розумінням ставитимуться до облаштування німецьких кладовищ на їхній землі, і виявлять повагу до мертвих. «Як ми це робимо щодо червоноармійців, похованих у Німеччині».

Скажу, що німці це роблять добре, керуючись тим, що кожен померлий повинен мати гідне місце останнього спочинку. Тож пам»ятники, меморіали, надгробки, хрести чи просто камінь на могилі - норма, якої тут неухильно дотримуються.

А тепер про сумне
Об»єднання «Саксонські меморіали» надало Службі безпеки України дані про поховання 150 тисяч військовополонених, мобілізованих з території України. З тим, щоб вони були оприлюднені, у тому числі, в українських ЗМІ. Щоб 150 тисяч сімей нарешті змогли дізнатися про долю та останні хвилини своїх рідних, а, можливо, і побувати на їхніх могилах. Адже для них вони не зрадники, а брати, батьки, дядьки, племінники. Хто читав, або чув про це в Україні? Та невелика кількість людей, яка користується Інтернетом? А решта, зокрема в селах, звідки пішли на війну і потрапили в полон сотні тисяч українців, де не всі знають навіть про факс, не те, що про Інтернет? Я переглянула купу видань, але в жодному не знайшла про це детальної інформації, якою могли б скористатися родичі тих, хто безвісти зник на війні.
Пошук інформації про таких людей - надзвичайно складна і копітка робота. Німецьким пошуковцям без допомоги українських архівістів з нею важко справлятися. Але ані українську державу, ані українських істориків, ані наші архіви ця проблема чомусь не цікавить. Бідкалася посол України в Німеччині пані Наталія Зарудна, як було ніяково, коли прем»єр-міністр землі Саксонія просив її посприяти у тому, щоб цей інтерес був вищим. Або бодай активніше скористатися даними, які вже зібрали німецькі пошуковці. Нам це не цікаво, чи для СБУ колишні військовополонені і досі - вороги, зрадники Батьківщини?

Але канцлер ФРН Ангела Меркель відразу після звернення про допомогу прем'єр-міністра Греції Георгіоса Папандреу до країн - членів Європейського союзу, передовсім до ФРН - як найбільшого платника в касу спільноти, - заявила: «Звичайно, Німеччина виявить солідарність і допоможе Греції, котра потрапила у фінансову скруту». Щоправда, за умови, що Афіни нададуть детальну програму стабілізації грецьких фінансів на найближчі роки. За словами Ангели Меркель, її не так непокоїть допомога Греції, як необхідність забезпечити стабільність євро та єврозони в цілому, яким у зв»язку з кризою у Греції загрожує небезпека. У цій ситуації в інтересах Німеччини та її партнерів - допомогти цій середземноморській країні, оскільки «стабільне євро для нас є перевагою», підкреслила канцлер Німеччини. Утім, допомога надаватиметься за жорстких умов і залежатиме від того, чи запровадить Греція суворі заходи економії уже найближчим часом.

Тим часом допомога Греції - вкрай непопулярна у німецьких платників податків. Вони вбачають у цьому зазіхання на їхні кошти, додатковий механізм їх перерозподілу в Європейському союзі, котрий несправедливо заохочує менш ощадливих і працьовитих. Чимало пересічних німецьких громадян, яким знову доведеться вивертати кишені заради сусідів по Європейському союзу, далеко не такі одностайно солідарні, як німецькі політики. Вони невдоволені, оскільки їм важко зрозуміти, чому мають сплачувати чужі борги іншої країни?

Та ще й на тлі повідомлень німецьких ЗМІ, які відзначають, що Греція потрапила у скруту не так уже й несподівано. Адже в пресі неодноразово розповідалося про тамтешні корупцію, традиції сімейної економіки, гігантський управлінський апарат, на утримання якого спрямовуються величезні кошти. Альфа і омега грецької політики - питання, як прилаштувати власних прихильників, родичів, друзів на державну службу, де працювати потрібно мало, а пенсії вони згодом одержуватимуть високі. Та й німецькі аналітики і спостерігачі припускають, що перша фінансова допомога - 8 млрд. євро - лише початок. Адже цих грошей вистачить лише на кілька найближчих місяців для недопущення дефолту країни. Після того проблема допомоги Афінам невідворотно виникне знову. А багато хто не виключає, що після Греції й інші збанкрутілі держави - учасниці Європейського союзу й собі вимагатимуть підтримки від країн - членів спільноти...
Тому чимало німців вважають дії Греції безсоромними. Коли б вона потрапила у скруту, приміром, у наслідок війни, екологічної катастрофи, чи іншого лиха, то, звичайно, вони готові допомогти і навіть зі співчуттям. Як це було 2004 року після цунамі в Таїланді, чи після недавнього землетрусу на Гаїті. Особливо невдоволені ті, хто вважає, що спочатку Греція так би мовити прослизнула до Європейського союзу, прикрасивши свою фінансову статистику та «підігнавши» стандарти, а нині з»ясовується, що вона - банкрут, і вимагає солідарності від країн, у яких запроваджена європейська валюта.
Тож у німецькому суспільстві точаться запеклі дискусії, чи потрібно виявляти солідарність з країною - гравцем у наперстки?

До того ж чимало німецьких спостерігачів та експертів дійшли висновку, що уряд Греції не робить жодної спроби для розв»язання проблеми державного бюджету. На їхню думку, грецькі можновладці навіть не приховують цього. А пересічні громадяни вважають: керманичі Греції зажерлися, і намагаються фінансувати передвиборчі подарунки за рахунок країн - членів Європейського союзу. Тим часом у Німеччини - купа власних проблем , розв»язання яких вимагає чималих коштів. Зокрема, вона шукає гроші на «залатування» дірок на дорогах після холодної зими, ремонт шкіл, зменшення податків.

Невдоволення німців, обурених безсоромно простягнутою рукою з Греції, цілком зрозуміле: вони не бажають, щоб важко зароблені гроші, які вони сплачують як податки, потрапили до рук корумпованих грецьких політиків. Тому найбільш активні організовуються, й оприлюднили намір влаштувати акцію протесту перед посольством цієї середземноморської країни під гаслом: «Не дамо грошей Греції!»