Блог професора Пономарева

Чим відрізняється "Ігор" від "хабара"

Professor Ponomariv — Thu, 07 Jul 2011 15:08:35 +0000

Хочу подякувати Джульєтті та Юлії за привітання з нагоди Дня журналіста, за схвальну оцінку моєї праці.
Львів'янин Орест цілком слушно радить працівникам Бі-Бі-Сі замість помилкової конструкції "по Олімпійським іграм" уживати правильну - "по Олімпійських іграх".
Річ у тім, що ця помилка набула великого поширення не тільки на Бі-Бі-Сі, а й по цілій Україні.
У місцевому відмінку з прийменником "по" треба вживати кінцевий звук "х", а не "м". Тобто, казати не "по областям", "по районам", "по дорогам", "по містам і селам", як кажуть безграмотні і начебто грамотні політики, а "по областях", "по районах", "по дорогах", "по містах і селах".
На запитання Галини відповідаю: коли до числівника ми приєднуємо слова "з половиною", то іменник уживаємо в множині - "двадцять п'ять з половиною відсотків". А коли використовуємо десятковий дріб, то кажемо "три цілих п'ять десятих разу", "десять цілих п'ять десятих гривні", "двадцять п'ять цілих п'ять десятих відсотка". З числівниками "два", "три", "чотири" іменники вживаємо в формі називного відмінка множини. Тому кажемо "два поверхи", "три будинки", "чотири хлопці", отже, і "чотири відсотки", про які ви запитуєте.
Російську словосполуку "подтверждающие документы" перекладаємо "підтверджувальні" або "підтверднІ документи".
Андрій запитує: «Чи варто, маючи дієслова "принижувати", "принизити", "зневажати", "зневажити", використовувати ще й "упосліджувати", "упослідити"?" Думаю, що "упосліджувати" можна використовувати як набагато рідше вживаний синонім до "зневажати" й "принижувати" для урізноманітнення й пожвавлення викладу.
Кілька запитань маю від Тараса Челеписа - не знаю, як наголошувати це прізвище.
Як правильно "Ігоря" чи "Ігора", "хабаря" чи "хабара"? Ім'я "Ігор" належить до іменників м'якої групи, тому відмінюємо його так: "Ігор" - "Ігоря", "Ігореві", "Ігоря", "Ігорем", "на Ігореві". Кличний відмінок - "Ігорю". Як "Бондар" - "Бондаря", "лікар" - "лікаря", "кобзар" - "кобзаря". Кличні відмінки "Бондарю", "лікарю", "кобзарю" тощо. "Хабар" - іменник мішаної групи. В родовому відмінку однини має закінчення "а", а в називному відмінку множини - "і": "хабар" - "хабара" - "хабарі".
Слово "вИпадок" у літературній мові має наголос на першому складі, як "вИняток", "вИсновок", "вИселок" і так далі. Казати "випАдок" так само, як російською мовою казати "случАй" замість "слУчай".
Слово "бал" - вечір з танцями - відмінюємо так: "бал", "балу", "балові", "бал", "балом", "на балу", як "у саду".

"Венеційський" і "венеціанський" - слова- дублети

Professor Ponomariv — Thu, 30 Jun 2011 13:50:58 +0000

"Венеційський" і "венеціанський" - це морфологічні синоніми, точніше дублети, що не мають жодної семантичної відмінності. За зразком "емоційний", "офіційний", а не "емоціональний", "офіціальний" потрібно віддати перевагу слову "венеційський", позбувшись форми із зайвим іншомовним суфіксом "ан".
Слово "корИсний" у сучасній український літературній мові має лише один наголос - на другому складі. "КОрисний" - наголос діалектний і застарілий, як "тАблиця", "пИтання", "рОсійський" замість правильних "таблИця", "питАння", "росІйський".
Про різницю між "зачиняти" й "закривати". "Зачиняти" вживаємо тоді, коли йдеться про вікна, двері, раму, а також про позбавлення волі, ув'язнення. Наприклад: "Вечір такий теплий, що аж не хочеться вікон зачиняти" (Леся Українка), "Привезли Кармеля у велике місто в кайданах і зачинили в кам'яну темницю" (Марко Вовчок).
"Закривати" - це "затуляти", "загороджувати", "накривати", "закінчувати". Наприклад: "І день пройшов, і ніч настала, закрила тьмою береги" (Володимир Сосюра). Треба казати "закривати рот", "закривати рахунок", "закривати засідання".
"Мій найкращий словник" - така назва нового українського словника - Ореста Дубаса являє собою велику працю. Вона розрахована на дітей, але з нею з цікавістю ознайомляться і батьки. Тут зібрано відомості про українську мову, історію України, про українську природу, про українську музику. Словом, тут багато цікавих відомостей, які сприятимуть популяризації української мови та України в світі.

Займенник "їхній" - цілком літературний

Professor Ponomariv — Mon, 20 Jun 2011 08:54:01 +0000

Часто запитують: "Коли потрібно казати "їх", а коли "їхній"?»
"Їхній" - це присвійний займенник, що означає "належний їм". Наприклад: "Усі вони наче живі вставали в моїй уяві - хазяїн, хазяйка та їхні діти" (Михайло Коцюбинський). А "їх" - це форма родового або знахідного відмінка займенника "вони". Наприклад: "Ми поїхали в гості до родичів, а їх не виявилося вдома".
Деякі мовці, особливо ті, що перебувають під впливом російської мови, не дуже охоче вживають "їхній", бо в російській мові "ихний" є просторічним варіантом. Наголошую: в українській мові займенник "їхній" цілком літературний і не має жодних стилістичних обмежень.
Між дієсловами "користуватися" і "послуговуватися" значеннєвої відмінності майже немає. Порівняймо: "Михайло мав звичку послуговуватися книжними словами" (Лесь Мартович); "Ключа від чорного ходу мав батько і користувався інколи" (Юрій Смолич). Але "користуватися" в поєднанні з абстрактними іменниками має ще таке значення - "мати щось". Наприклад: "користуватися повагою", "користуватися популярністю", "користуватися правом недоторканності". У цьому разі його не варто замінювати на "послуговуватися".
Оксана цікавиться: "Як слово "семінар" буде в множині - "семінари" чи "семінарі"?. Іменник "семінар" належить до твердої групи відмінювання, тому в множині має форму "семінари".
Олексія цікавить наголос у слові "вартувати". Якщо йдеться про вартового, то наголос "вартУє". А коли маємо на увазі ціну, то може, запитує читач, треба казати "вАртує"?
Не треба вигадувати штучних наголосів. У сучасній українській літературній мові "вартувати" має такі значення: "охороняти когось чи щось", "стояти на варті", "перебувати біля хворого, допомагаючи йому".
Наприклад: "До замку я піду, ти вартуватимеш при вході" (Іван Франко), "Він спить, ми обидві вартуємо біля нього" (Іван Кочерга). А в розумінні "встановити якусь ціну" краще користуватися дієсловом "коштувати".
А ще Олексій просить навести правильну форму прикметника від назви "Алаш": "алашський" чи "аласький"?
Думаю, що за зразком "Сиваш - сиваський", "чуваш - чуваський", треба віддати перевагу формі "аласький". Не варто збільшувати кількість винятків.

Без "меседжів" цілком можна обійтися

Professor Ponomariv — Wed, 08 Jun 2011 11:19:27 +0000

Сьогодні - відповіді на низку запитань від радіослухачки Джульєтти з міста Запоріжжя.
Перше: чи мають кличний відмінок іменники, утворені від прикметників? Наприклад, "наречений".
Ідеться про субстантивовані прикметники та дієприкметники. Ці слова тільки за змістом стали іменниками, а за формою залишилися прикметниками й дієприкметниками. Оскільки форму кличного відмінка мають лише іменники, то "наречений", "коханий", "молодий", навіть субстантивувавшись, при звертанні вживаються в називному відмінку.
Друге: слів "очільник", "відтерміновувати", "меседж" немає в словниках. Чи є вони в мові, - запитує слухачка.
Кожна мова розвивається. У ній весь час з'являються нові слова для понять, які ще не мають назв, або ці нові слова розширюють синонімічні гнізда.
Словники не виходять щодня, тому не встигають фіксувати всіх нових слів. Слово "очільник" утворено від дієслова "очолювати", тобто, керувати, бути на чолі. Воно не суперечить законам українського словотвору і згодом з'явиться в словниках. Те саме можна сказати і про "відтерміновувати". Маємо синоніми "термін" і "строк". Від "строк" утворено "відстрочувати". Воно є в словниках. А тепер з'явилося й "відтерміновувати", тобто, перенести виконання на пізніший термін. А ось без слова "меседж" українська мова може цілком обійтися. По-нашому це буде "послання".
Третє: як правильно перекласти російський вислів "принимать решение"? Чи можна сказати "яке рішення ухвалив ти"?
Тут є кілька варіантів: "ухвалювати рішення", "виносити ухвалу" - в офіційному мовленні. Коли йдеться про неофіційну ситуацію, то ліпше сказати: "Що ти вирішив? або "Що надумав ти"?
Четверте: як перекладати російське дієслово "парить"? У словниках є "ширяти". Чи має воно синоніми?
Я так зрозумів, що радіослухачці не подобається дієслово "ширяти". Хоч це нормальне слово, наявне в творах авторитетних українських письменників. Наприклад: "Ось хрущ гуде понуро і зникає, а там орлан ширяє нерухомий" (Пантелеймон Куліш); "Помітив у піднебесній високості сокола та соколицю, які то ширяли, то шугали ген" (Олександр Ільченко). Крім "ширяти", у цьому значенні можна вживати "кружляти", "літати".
П'яте запитання: як перекласти російський сталий вислів "идти под гору"?
Цей вислів означає "розвиватися в несприятливому напрямку, гіршати", українською мовою "котитися вниз".
Шосте. Радіослухачка запитує, як відтворювати українською мовою російські імена й прізвища, а також німецькі та прізвища й імена з інших мов.
Російські та білоруські імена й прізвища ми пристосовуємо до своєї фонетико-морфологічної системи. Тобто, білоруси Яўген Дабравольські, Валянцін Чарноў, Алена Харужая українською мовою будуть Євген Добровольський, Валентин Чернов, Олена Хоружа.
Російські Александр Пушкин, Михаил Лермонтов, Борис Пастернак українською мовою будуть Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Борис Пастернак.
Білоруси наші імена й прізвища пишуть відповідно до своїх фонетичних особливостей. Наприклад, Володимир Сосюра та Олександр Довженко відповідно будуть Уладзімір Сасюра та Аляксандр Даўженка.
Росіяни пишуть Владимир Сосюра, Александр Довженко.
Імена Сергій, Василь, Роман білоруською: Сяргей, Васіль, Раман, російською - Сергей, Василий, Роман. А при перекладі з інших мов зберігаємо форми, наближені до оригіналу. Німецьке Філіпп, італійське - Джузеппе, польське - Юзеф (а не Йосип). Імператор Константин, а не Костянтин.
І сьоме питання. "Стосунки" і "взаємини" - це між людьми. "Відносини" - між державами, організаціями, країнами. Кажемо "інститут міжнародних відносин", "виробничі відносини", "дипломатичні відносини". Але "товариські стосунки, взаємини". Хоч слово "стосунки" рідше, але можна вживати також між організаціями й країнами.

"Фотографиня" - незвично. Але по-українськи

Professor Ponomariv — Thu, 26 May 2011 08:10:25 +0000

Читач Роман Писак запевняє мене, що (цитую): "Від "тато" кличний відмінок "тату". І ще цитую: "Віз і нині там, а не інакше, пане професоре".
Дякую, шановний читачу. Від "тато" справді кличний відмінок "тату", як і давальний - "татові", як і те, що Дніпро впадає в Чорне море. Хто ж у цьому сумнівається?
А ось щодо вислову з байки не можу підтримати вашої надмірної самовпевненості. Найдавнішим автором байок був давньогрецький поет VI століття до нової ери Езоп, правильна грецька форма "Есоп". А звук "з" з'явився в нас під впливом латинської мови. Згодом сюжети в нього запозичав французький поет XVII століття Жан де Лафонтен, а пізніше представники багатьох новіших європейських літератур, серед них українці - Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Леонід Глібов, відомий байкар і поет-лірик, автор слів пісні-романсу "Стоїть гора високая".
Рядок з відомої байки про лебедя, рака та щуку в нас багато хто цитує в перекладі з російської байки Івана Крилова: "А воз и ныне там" - "А віз і нині там".
Цитувати перекладні твори з інших літератур, звичайно, ніхто не забороняє. Але навіщо цитувати чуже, коли маємо своє?
У Леоніда Глібова читаємо: "А хура й досі там". Саме цей рядок я й пропагую. Якщо хтось не знає, що таке "хура", пояснюю: хура - це великий віз або сани. Наприклад: "Позичив грошей на хату, ще й обіцяв дати хуру до лісу під матеріал" (Михайло Коцюбинський).
Читач Андрій запитує: як перекласти українською мовою російське "пододеяльник"? "Зустрічав, - пише читач, - у словниках слово "пішва". Чи це воно?" Слово "пішва", за словником Бориса Грінченка, це шво для зшивання двох частин тканини. А російському слову "пододеяльник" відповідає в нас "підковдра", утворене за допомогою префікса "під" від іменника "ковдра" (порівняймо: "підоснова" від слова "основа").
Читачка Оксана цікавиться моєю думкою щодо вимови слів "проєкт", "колоніяльний" тощо. У лексемі "проєкт" той самий корінь ( від латинського дієслова injecto - "вкидаю"), що й у словах "ін'єкція", "об'єкт", "суб'єкт", "траєкторія". Тож "проєкт" і "проєкція" не потрібно виводити до групи винятків. Щодо "колоніяльний", "матеріяльний", то тут варто усунути непорозуміння. Ми ж кажемо "колонія", "матерія", а не "колоніа", "матеріа". І похідні від них мають бути "колоніяльний", "матеріяльний", як "християнство", "парафіяльний" від "парафія" тощо.
"Продавчиня" звучить набагато краще, ніж "продавщиця". Порівняймо: "кравчиня" від "кравець", як "продавчиня" від "продавець". "Фотографиня" - незвично, але відповідає законам українського словотвору, і до цього слова можна звикнути.

"Займатися" означає "спалахувати", "загорятися"

Professor Ponomariv — Wed, 11 May 2011 10:39:56 +0000

Вітаю вас, шановні слухачі й читачі! Ви ставите багато запитань щодо культури мовлення. Наприклад, чи є росіянізмом слово "перестань" чи можна вживати лише "припини"? Особисто мені більше подобається "припини".
Але я ніяк не можу оголосити росіянізмом слово "перестань" у цьому значенні. По-перше, воно є у словнику за редакцією Бориса Грінченка. По-друге, в академічному 12-томному словнику української мови його наведено з ілюстраціями з творів Юрія Яновського, Андрія Головка, Олеся Гончара, Марка Кропивницького, Івана Франка та інших класиків українського письменства. Отже, і "припини", і "перестань".
Чи можна займатися наукою, політикою, вишиванням?
Основне значення дієслова "займатися" в українській мові - "спалахувати", "загорятися", а також - "починати світитися". Наприклад: "Несміливий язичок полум'я зблиснув у темряві, солома зайнялася" (Микола Руденко); "Зоря на небі рожева уже починала займатись" (Леся Українка).
При перекладі багатозначного російського "заниматься" використовуємо інші лексеми. Наприклад: "заниматься биологией" - "працювати в галузі біології", "заниматься этнографией" - "вивчати етнографію", "заниматься кем-нибудь" - "опікуватися кимось", "приділяти увагу комусь", "заниматься коллекционированием" - "захоплюватися колекціонуванням", "заниматься в секции, в кружке" - "відвідувати секцію, гурток", "заниматься вышиванием" - "вишивати".
Андрій із міста Чернівців запитує: чи існують назви для характеристики періоду століття від його початку і до 20-х років? Чи можна вживати вислови "нульові роки" та "десяті роки"? Період від 11-го до 20-го року називаємо "десяті роки". А замість пропонованого "нульові роки" краще казати "перше десятиріччя" 19-го, 20-го, 21-го століття. До речі, шановний радіослухачу, потрібно казати не "семидесяті", а "сімдесяті роки".
Радіослухач Петро запитує: як правильно - "маршал Сенату Республіки Польща" чи "маршалок Сенату Республіки Польща"? Чи треба вживати в українській мові слово "маршалок"? "Маршалок" є в українській мові і має таке значення: "голова сейму в Польщі", "представник дворянства, що відав його становими справами", "старший лакей у панському домі", "староста на весіллі".
Радіослухач Тарас поставив запитання: чи є в українській мові слово "тапочки"? У деяких словниках це слово знайти можна, але вживати його не варто, бо для назви хатнього взуття маємо натомість "капці", "пантофлі". Наприклад: "А дід бабі купив капці" (словник за редакцією Бориса Грінченка).
Радіослухач Ярослав сумнівається з приводу українськості слова "правка" при редагуванні тексту. У редагуванні як назву процесу потрібно вживати "правлення", а конкретну зміну тексту називаємо "виправлення".

Перловою буває не лише каша

Professor Ponomariv — Wed, 04 May 2011 16:37:04 +0000

Радіослухач Гнат Ґедзь радиться: чи можна замінити слово "солдат" на "жовнер"?
Для назви рядового військовослужбовця в українській мові є три слова - питоме, тобто власне українське "вояк", запозичені з німецької мови через польське посередництво "жовнір", а не "жовнер", та через російське "солдат". Міняти "солдата" на "жовніра" - це все одно, що міняти шило на швайку. Тож краще віддати перевагу українському слову "вояк". Саме його вважав за краще вживати Олесь Гончар. Наприклад: "Мітинг кінчився, лунає команда, вояки швидко збігають по дошках у вагони".
Радіослухачка Леся запитує: як правильно - "перлова" чи "перлинова" площа? Слова "перлиновий" в українській мові немає. Принаймні, його не фіксують словники. "Перловий" означає "стосовний до перлів", "подібний до перлів", "зроблений з перлів". Наприклад: "Увіходить Йоганна розкішно вбрана, на шиї перлове намисто" (Леся Українка), "Що ж то за устонька солодкі, що ж то за зубоньки перлові?" (Марко Кропивницький).
Є ще прикметники "перлистий" (схожий на перли) і "перлинний" (похідний від "перлина"): "Вгорі перлисті переливи хмар, яких нема на небесах чужини" (Максим Рильський); "Жайворонки та божа дрібнота сипала солодкими перлинними трелями" (Наталя Кобринська).
У медицині застосовують словосполуку "перлинна ванна". Тож площа має бути "перлова" або "перлинна", якщо хтось хоче уникнути омонімічного зближення з перловою кашею.
Радіослухач Тарас хоче з'ясувати, як правильно "луганець" чи "луганчанин", "французка" чи "француженка"? Звуковий комплекс "чан" уживаємо тоді, коли звук "ч", що стоїть перед суфіксом "ан", належить не до суфікса, а до кореня. "Донецьк - донеччани", "Вінниця - вінничани". Тут відбувається чергування "цьк", "ц" з подовженим "чч" чи не подовженим "ч". Крім "ч", перед суфіксом "ан" може стояти і звук "й": "Львів - львів'яни", "Харків - харків'яни". У топонімах "Луганськ", "Полтава" до кореня приєднується суфікс "ець": "луганець", "полтавець". "Луганчанин", "полтавчанин" суперечать законам українського словотвору, тому їх потрібно уникати.
У сучасній українській мові як жіночий відповідник антропоніма "француз" частіше вживане слово "француженка". Але підстав для цього мало. Порівняємо: "чех - чешка", "данець - данка", "таджик - таджичка". Отже, слід пропагувати до частішого вжитку варіант "французка", наявний у багатьох словниках української мови. Наприклад, в 11-томному Словнику української мови це слово проілюстроване прикладом із творчості Лесі Українки: "Тільки французка може дати панні відповідне виховання".

У філіжанки лише одне значення

Professor Ponomariv — Tue, 26 Apr 2011 11:05:06 +0000

Андрій Дегелер цікавиться, чи є в українській мові слово "чашка", бо хтось йому сказав, що це росіянізм, а потрібно вживати лише "філіжанка".
Ті, хто таке каже, помиляються.
Чашка - це невелика посудина, здебільшого з порцеляни або фаянсу, з якої п'ють чай, каву та інші напої. А з філіжанки, як правило, п'ють тільки каву, рідше чай.
Переносно "чашка" вживана в ботаніці, анатомії, інших галузях науки, а "філіжанка" використовується лише в прямому значенні.
Порівняймо: "Доктор прихилився над своєю філіжанкою, помалу систематично пив каву" (Іван Франко); "У білій каплиці, де в кам'яну чашку стікала цілюща вода, рівно горіли, мов золоті квіти, свічки" (Михайло Коцюбинський); "В конвалії чашці глибокій чом перлами сльози тремтять?" (Уляна Кравченко); "Ртутний барометр має трубку, чашку і шкалу" (підручник); "Надколінна чашка - пласка округла кістка перед нижнім кінцем стегна".
Радіослухачка Ірина запитує: як потрібно відмінювати прізвища Воробей, Соловей, Лебідь? Оскільки прізвища відмінюються так, як і загальні слова української мови, то маємо такі форми: родовий відмінок - Вороб'я, Солов'я, Лебедя, орудний відмінок - Вороб'єм, Солов'єм, Лебедем і так далі. Написання типу Воробея, Соловея, Лебідя суперечать нормам української морфології, якщо навіть їх можна побачити на сторінках окремих видань.
Чи правильно казати "Слухаю передачі цілий час" замість "увесь час"?
Серед багатьох значень прикметника "цілий" є й таке - "увесь від початку до кінця", якщо йдеться про проміжок часу або простору. Кажемо: "цілий день", "цілу ніч", "цілий рік", "цілий вік", "цілий світ" поряд із "усю ніч", "увесь світ", "увесь рік" тощо. Тож паралельно з "увесь час" можна казати "цілий час".
Як українською мовою потрібно казати - "вирушати" чи "відправлятися", "спричинити щось" чи "спричинитися до чогось"? Із двох синонімів "вирушати" й "відправлятися" поширеніший у нашій мові перший. Йому потрібно віддавати перевагу. Наприклад: "Вранці, коли піднялося сонечко, ми вирушили до річки" (Олесь Досвітній); "Перша кінна вирушила походом на південь" (Олесь Гончар).
"Відправлятися" вживане рідше, а коли йдеться про потяг, пароплав, автобус, то краще казати "відходить". "Спричинити що" і "спричинитися до чогось" - вислови рівнозначні. То можна вживати їх обидва. Наприклад: "Він прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричинює клопіт" (Григорій Тютюнник); "Інтенсивне вирубування буку спричиняється до великого лиха - гори оголюються і на камені вже нічого не росте" (Михайло Чабанівський).

Звідки пішли свійські птахи?

Professor Ponomariv — Thu, 14 Apr 2011 13:42:08 +0000

Нещодавно у світі відзначали День птахів. Хочу сказати кілька слів про свійських птахів, яких вирощують на м'ясо та для одержання яєць. Це кури, качки, гуси, індики.
Курка. Назва цього птаха походить від "кур", рідше вживаного синоніма слова "півень", яке зводиться до праслов'янського "kurъ", утвореного за допомогою суфікса "р" від звуконаслідувального вигуку "ку".
Самець курки - півень. Його назва походить від "піти" - рідше вживаного синоніма слова "співати".
Діти курки та півня - курчата, курчатка. В однині - курча, курчатко. "Курка" й "півень" увіходять до багатьох словосполучень фразеологічного типу. "Грошей і кури не клюють" - дуже багато грошей. "Кури загребуть когось" - зникне безслідно хтось. "Курям на сміх" - про щось безглузде. "Кому що, а курці - просо", "Голодній курці просо на думці" - про людину, яка весь час думає тільки про одне. "Мокра курка" - жалюгідна, нерішуча людина. "До третіх півнів" - до пізнього часу. "Ходити півнем (півником)" - ходити набравши бадьорого вигляду, ходити з погордою. "Пустити півня" - зірвати голос під час співу. "Пустити червоного півня" - підпалити комусь хату. "Наше діло півняче - прокукурікали, а там хоч і не розвидняйся" - про формальне ставлення до своїх обов'язків.
Качка. Самець качки - качур. Діти - кача, каченя, каченятко. У множині -качата, каченята, каченятка. Це звуконаслідувальне утворення, пов'язане з вигуком "ках", що імітує крик качки. Інша назва самця качки - селезень. Діалектна - селех.
Гуска і гусак - назва зводиться до праслов'янського "gǫsь", спорідненого з давньоверхньонімецьким "gans", давньоіндійським "hanisá", грецьким "χην" з тим самим значенням. У фразеологізмах "гуска" вживається так: "Як з гуски вода" - усе байдуже комусь. Наприклад: "Ми вибігали босоніж надвір і в дощ, і в мороз. І все сходило як з гуски вода". "Гусяча шкіра" - шкіра, вкрита малими пухирцями, що з'являються від холоду або нервування. "Сичить, як гусак" - про людину, що шепоче якісь неприємні речі. Індик - його фонетичні варіанти "инд", "индор", "индюр", "гиндик", "їндик". Назву запозичено з новолатинської мови. Новолатинське "indicus" є субстантивованим прикметником, що постав з вислову "pavo indicus" - індіанський півень. Назва зумовлена тим, що індика завезено в Європу з Америки, яку називали також Вест-Індією, тобто Західною Індією. Самиця індика - індичка. Їхні діти - індичата, індиченята, індиченятка. Вислови: "Надиматися, як індик", або "індичитися" - бундючно поводитися. "Посиніти, як індичка в сльоту". "Я йому про індики, а він мені про кури дикі" - про неадекватну реакцію когось на те, що йому каже співрозмовник.

"Папа, чому мама не п"є кави?"

Professor Ponomariv — Fri, 08 Apr 2011 16:57:58 +0000

Вітаю вас, шановні радіослухачі! Ви ставите багато запитань щодо культури мовлення на різних рівнях. Багато радіослухачів у своїх листах нарікають на помилки в мові радіо- й телепередач, особливо в рекламі. Неможливо слухати оті "пАдагри", "інциНденти", прізвища на кшталт "БуднІк", "СкрипнІк", "БЄліч", "КлІмчук" тощо замість "подагра", "інцидент", "Будник", "Скрипник", "Білич", "Климчук".
На телебаченні пішли ще далі. В одній із реклам син питає батька: "Папа!.." (української мовою треба казати "тато", бо "Папа" в Римі). Отже: "Папа, чому мама не п'є кави?" А батько у відповідь: "Бо чай бодрить твою мать!" Українською мовою треба казати "бадьорить". Але в рекламі вживають навмисне "бодрить", яке фонетично ближче до вульгарного російського слова. Там можна почути, що нирки чи камені в нирках "шалять замість "пустують" , що переносно має означати "турбують".
Або таке: "Охоронці, крім президентської свити, нікого всередину не пускали". "Цікаво, хто бачив якогось президента в селянській свиті?» - запитує радіослухач. А чого варта словосполука "рослинна олія"? Адже олія буває тільки рослинна.
"Свита", як відомо, це довгополий одяг із грубого сукна. Наприклад: "Добра свита та не на мене шита" (прислів'я). А те, що мав на увазі журналіст, зветься "почет" (у родовому відмінку "почту") - особи, що супроводять поважну персону.
Запитують, чи мають рацію депутати Верховної Ради, коли кажуть: "Цим законом ми можемо вирішити таку проблематику"? Не мають. "Вирішують", а ліпше - "розв'язують" "проблему", "проблеми". А "проблематика" - це сукупність проблем.
"Новела" - крім значення "невеликий художній твір", має ще й таке: "новий закон, яким до чинного законодавства вносять зміни чи доповнення". Тож у Верховній Раді мають підстави використовувати це слово.
Чи правильно казати: "В Єгипті відбулися сутички"? Українською мовою потрібно казати "В Єгипті сталися сутички".
"Чи є в українських засобах масової інформації редактори?" - запитують радіослухачі. Шановні добродії, про перелічені вами помилки та про багато інших я неодноразово згадував, проте хура й досі там. Тому запитую разом з вами: "Чи є редактори в засобах масової інформації?"

"Ізраїль - Ізраїлю", але "Лондон - Лондона"

Professor Ponomariv — Fri, 01 Apr 2011 15:08:27 +0000

Радіослухачка Тетяна запитує: як треба казати - Берестейський чи Брестський договір? Берестя - історична назва сучасного міста Брест, яке входить тепер до складу Білорусі. Першу згадку про Берестя знаходимо в літописі 1019 року. Берестейщина, Берестейська земля - українська етнічна територія, яка входила до складу Володимиро-Волинського князівства. У 1320 році місто захопила Литва й перейменувала його на Брест. На початку 19-го століття місто дістало назву Брест-Литовський. За третім поділом Польщі 1795 року Брест відійшов до складу Російської імперії. Тут 1918 року підписано Брестський договір між радянською Росією та Німеччиною. У 1919-39 роках Брест був під владою Польщі. 1939 року Берестейщину приєднано до Білоруської РСР, українців, що мешкали там, записали білорусами. Отже, на час підписання договору місто звалося вже не Берестя, а Брест. Тому, договір - Брестський.
Семен Доля цікавиться: як треба відмінювати назви міст на кшталт Лондон, Париж?
У суперечці панів Долі та Цюпина я на боці останнього. Пояснюю, чому.
Однією з привабливих рис будь-якого правопису є менша кількість винятків. За вельми критичного ставлення до нині чинного правопису і за великої поваги до словника Григорія Голоскевича все-таки маємо тепер дуже добре правило: назви країн у родовому відмінку закінчуються на "у", "ю", а назви міст - на "а", "я".
Наприклад, "Азер-бай-джан". Розділяю цю назву на склади, бо в нас досі, як і раніше, багато хто не вміє її вимовляти. Покійний Брежнєв казав "Айзейбарджан", Горбачов - "Азейбаржан", інші ще якось. Отже, "Азербайджан" - "Азербайджану", "Іран" - "Ірану", "Ізраїль" - "Ізраїлю", але "Лондон - Лондона", "Париж - Парижа", "Марсель - Марселя", "Трускавець - Трускавця".

Чоловік - представник половини людства

Professor Ponomariv — Fri, 25 Mar 2011 14:15:02 +0000

Слухачі запитують, як відтворити українською мовою російські дієслова "очутиться" і "оказаться"?
Складність тут полягає в тому, що ці слова в російській мові мають і спільне, й відмінне значення. А їхні українські відповідники тільки відмінне.
Наприклад, російською мовою можна сказати: "Он совершенно случайно оказался (и очутился) вечером на этом перекрестке". А по-українському тут можливе тільки слово "опинився": "Він цілком випадково опинився ввечері на цьому перехресті".
А в значенні "з'ясовуватися", "ставати відомим" російському "оказываться" відповідає українське "виявлятися", "виявляти себе". Наприклад: "Он оказался храбрым воином" - "Він виявився хоробрим воїном".
Радіослухач Сека написав: "Ніяких "Альона", "Єкатеріна", "Вєра", "Даніїл", "Лєонід"! Набагато милозвучніші для нас імена - Джон, Мері, Ганс і так далі".
Я не зрозумів, це гумор чи сатира. Вважаю, що в росіян хай будуть імена "Єлєна" (у побутовому спілкуванні "Альона"), "Єкатєріна", "Вєра", "Даніїл", "Лєонід". В англійців - "Джон", "Мері", у німців - "Ганс". А в українців - "Олена", "Катерина", "Віра", "Данило", "Леонід", "Іван", "Марія".
Чи є в українській мові слова "скоро" та "мужчина"? - запитує Роман Пришляк зі Львова. Серед прикметників для перекладу російських "быстрый" і "скорый" на першому місці в нас "швидкий", а далі - "прудкий", "хуткий", "моторний", "жвавий" і аж потім "скорий". Кажемо: "швидка їзда", "швидка допомога", "швидкий біг", "швидкий потяг". Прислівники "швидко", "хутко", "прудко", а в часовому розумінні "незабаром", "невдовзі", рідше "скоро".
Щодо слова "мужчина". Українська мова виявилася оригінальною серед усіх слов'янських. Бо у всіх слов'ян маємо: російське "человек - люди"; білоруське "чалавек - людзі"; польське "człowiek - ludzie", чеське "člověk- lidé" тощо. А в нас від множини "люди"шляхом зворотного словотвору, тобто не від однини множина, а від множини однина, виник іменник "людина". Тому слово "чоловік" звузилося в значенні і стало позначати лише представника половини людства. "Чоловік" тепер означає "протилежне до слова "жінка", а також член подружжя". Порівняймо: "За столом сидів смаглявий, довговидий та сухорлявий чоловік" (Іван Нечуй-Левицький); "Чоловік її давно помер, старшого сина в Туреччині вбито" (Марко Вовчок). Кажемо: "чоловіча стать", "чоловіча рима" (в літературознавстві), "чоловічий рід" (у граматиці). Слово "мужчина" подається в словниках з позначкою "розмовне, рідковживане". Тож треба зважати на ці рекомендації.

Перша й вічна столиця України - Київ

Professor Ponomariv — Mon, 21 Mar 2011 13:03:09 +0000

Дякую Ярославові Січинському за добре слово про мою сторінку.
Сьогодні хочу зупинитися на такій темі. Нерідко можна почути, що Харків - перша столиця України. Це аж ніяк не відповідає дійсності. Харків - це перша столиця радянської України, бо в Києві проголосити радянську владу більшовики не змогли. Тоді вони привезли до Харкова з Росії товариша Сергєєва, який назвався Артемом, і організували там проголошення радянської влади. А коли вже навели "лад" - тобто, постріляли та посадили справжніх українських комуністів або довели їх до самогубства, тоді 1934 року повернули столицю до Києва. Отже, Харків (я з повагою ставлюся до цього міста і його мешканців) усе-таки тимчасова столиця радянської України. А перша й вічна столиця України - Київ.
Радіослухачка Лариса запитує, як правильно писати - учений чи вчений секретар? В українській мові є слова, що починаються на "у" або на "в". "Узяти" і "взяти", "уже" і "вже", "учитель" і "вчитель", "уміти" і "вміти", "улітку" і "влітку" тощо. У таких випадках основним уважається варіант з "у". Тому його вживаємо на початку речення і всередині після приголосного. А з початковим "в" - тільки всередині речення після голосного. Це один із способів створення милозвучності української мови. Наприклад: "Улітку, саме серед дня, пустуючи, дурне ягня само забилося до річки напитися водички" (Леонід Глібов); "Як чарує очі влітку над горою сонця світ!" (Микола Терещенко). Отже, правильний варіант - "учений секретар". Так підписують документи. Кажемо й пишемо "Учений секретар поставив печатку", але "Принесли документи до вченого секретаря".
Євген хоче з'ясувати моє ставлення до слів іншомовного походження і запитує: наскільки потрібно захищати від них українську мову і чи потрібно це робити взагалі? Без іншомовних слів не обходиться жодна мова. В одних мовах тих слів більше, в інших менше. Насамперед варто використати лексичні й словотвірні можливості своєї мови. Запозичати треба лише тоді, коли для називання якогось поняття бракує власних слів. А іншомовні слова мусять бути підпорядковані фонетико-морфологічним законам мови -засвоювачки. У нашому випадку - української.

Чим "прайм-тайм" кращий за "найкращий час"?

Professor Ponomariv — Fri, 11 Mar 2011 13:40:31 +0000

Буває, що людина сама чогось не знає як слід, але прагне вчити інших. Причому, що менше людина знає, то агресивніше її навчання.
Один із наших радіослухачів твердить, що "невігласи-журналісти пишуть: "Фірташ має сплатити", а треба - "повинен сплатити", бо в українській мові мати можна лише предмет, а не дію".
Щоб спростувати це твердження, досить заглянути в академічний Словник української мови, де читаємо: "Що маємо робити, як маємо бути, де його шукати маємо?" (Марко Вовчок); "Чому я, губернатор, маю дізнаватися останнім?" (Олександр Довженко); "Цього дня мало бути велике свято" (Микола Трублаїні); "Татари мусили відступити" (Михайло Коцюбинський, т.4, стор. 830); "Він таки знав, що його праця повинна подобатися людям" (Михайло Стельмах, т. 6, стор. 656).
Отже, в українській мові є три слова, вживані як частини складеного присудка, відповідники російського "должен".
Так само подає й Російсько-український словник, т. 1: "Вы должны явиться вовремя" - "Ви повинні з'явитися вчасно"; "Затмение должно начаться в три часа" - "Затемнення має початися о третій годині"; "Не хочу, однако должен" - "Не хочу, проте мушу".
Євген запитує про неконтрольоване наповнення української лексики іншомовними словами. Те, що діється останнім часом, шкодить українській мові, гальмує або обмежує її можливості на рівні лексики й словотвору. У 20-х роках минулого століття українські мовознавці за прикладом чехів, греків, литовців прагнули якнайбільше використати можливості саме української лексики у творенні термінів та інших слів для називання абстрактних і конкретних понять. Але за часів боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом діяльність майже всіх тих мовознавців була оголошена шкідливою, їх репресували, а слова повикидали з мови. Згодом дещо повернули до вжитку, але тепер мову засмічують великою кількістю непотрібних чужих слів чи словосполук. На сторінках преси, в радіо- і телепередачах раз-пораз чуємо: "дайвінг", "дилер", "паркінг", "прайм-тайм", "фольк-музік", "когнітивний" і ще багато чого. Дехто вважає, що це ознака інтелектуалізації української мови. Але ж наведеним словам є цілком рівноправні українські відповідники: "підводне плавання", "посередник", "стоянка", "найкращий час", "народна музика", "пізнавальний". Певна річ, без запозичень не може обійтися жодна мова. Але запозичати потрібно лише тоді, коли на те чи те поняття у власній мові немає слова.
Якщо нове поняття виникло в якійсь мові, його запозичають разом зі словом, але згодом йому можна знайти власний відповідник. Треба брати приклад із чехів, греків та інших народів, які навіть для комп'ютера витворили назву на питомій основі.

Суржик - це хвороба, від якої треба лікуватись

Professor Ponomariv — Wed, 02 Mar 2011 08:11:02 +0000

Радіослухач Богдан прочитав в одному виданні, що на Кіровоградщині, Дніпропетровщині, Запоріжжі й на Донеччині поширений, як він пише, степовий діалект української мови. Чи це часом не російсько-український суржик? - запитує радіослухач. Суржик - це неконтрольована суміш з українських та російських слів. Його називають хворобою мови, тож від хвороби мусимо лікуватися.
А говірки зазначених областей є частиною найбільшого з трьох наріч української загальнонародної мови - південно-східного. Частиною цього наріччя є середньонаддніпрянський говір, на основі якого виникла сучасна літературна українська мова.
Слобожанський говір поширений у південно-східних районах Сумської області, на Харківщині, в північних районах Луганської області.
Степовий говір - це південні райони Кіровоградщини, Дніпропетровщини, Миколаївщини та Одещини. А також це Запоріжжя, Донеччина й Херсонщина.
Відрізняється цей говір від літературної мови кількома рисами. Зокрема, в дієсловах не відбувається чергування "д", "т", "з", "с" з "дж", "ч", "ж", "ш". Тобто, кажуть не "сиджу", а "сидю", не "кручу", а "крутю", не "вожу", а "возю" і не "ношу", а "носю".
Третя особа дієслів другої дієвідміни закінчується не на "ить", а на "е": "робе", "носе", "ходе" при літературних формах "робить", "носить", "ходить".
Прислівник "де" використовують замість "куди": "Де ти йдеш?" замість "Куди ти йдеш?".
Отже, степовий говір - це не суржик, а одне з територіальних відгалужень загальнонародної української мови.
Андрія цікавить етимологія слова "філіжанка". "Філіжанка" - синонім до слова "чашка". Наприклад: "Кава запарувала в малих філіжанках у руках у гостей" (Михайло Коцюбинський). "Купріян дивиться на філіжанку чаю, що парує на столі" (Григорій Тютюнник). Як і польське "filiżanka", грецьке "флідзані", це слово походить від турецького "fincan" з цим самим значенням.
Віталій запитує, як правильно казати - "гумка" чи "ґумка". Ідеться про те, чим витирають написане. Оскільки першоджерелом цього слова є середньолатинські "gumma", "gummi", то краще казати "ґумка". Бо багато хто ґекає в грецьких словах, але для цього немає жодних підстав. Греки кажуть "гама", "Горгона", а окремі українці тут ґекають. А там, де треба вимовляти "ґ", гекають. Треба казати "ґрунт", "ґума", "обґрунтований", "проґумований".