У своїх листах слухачі ставлять багато запитань щодо культури української мови. Пан Пилип пише: „Мене дуже турбує засилля в українській мові кальок з англійської. Українські депутати, не усміхнувшись, можуть заявити, що закон повинен бути „прозоро-транспарентним".

Фуршети, пули, кастинги, фітнеси, тішорти і борди заполонили статті українських журналістів. Так, запозичення потрібні, особливо коли на позначення нових предметів чи явищ немає українських слів. Але часто проблемою є те, що українські журналісти просто не знають українських слів і тому калькують з англійської. Це соромно!" - каже пан Пилип.

Насамперед треба сказати, що ці слова - не кальки, а лексичні запозичення, це просто слова, які безконтрольно беруться з англійської мови.

Коли брати мову наших депутатів, то вона залишає бажати багато кращого, тому що переважна більшість депутатів не повністю засвоїла лексичні та інші норми української мови. „Прозоро-транспарентний" - це все одно, що „дерев'яне дерево", бо „транспарентний" - це і є прозорий.

„Фуршет" буквально у французькій мові означає виделка, але воно вживається в інших значеннях. Тому замість „фуршету" можна казати „частування".

„Пул" - це багатозначне слово, залежно від того, в якому контексті воно вживається. Це або група журналістів, або чийсь спільний фонд.

„Фітнес" - вправи, фізична зарядка.

„Борд" - це дошка, щит, а „біл" - оголошення. Отже, замість „білборд" треба казати „дошка оголошень".

Пан Пилип виступає цілком слушно проти засилля слів іншомовного походження. Останнім часом журналісти й інші часто вживають слово „слоган". Але ж у нас є здавна вживане в українській мові слово „гасло". Або замість притягнутого за вуха „меседж" з англійської мови маємо казати „послання" або „заклик", залежно від контексту.

Що ж стосується деяких кальок з російської мови, про які нас запитують слухачі, то слова „заключати" в українській мові немає взагалі. Тому вислови на кшталт „заключати договір, контракт, угоду" або „проблема заключається в тому ...", що їх так полюбляють окремі політики, не мають жодного права на існування. Договір, контракт, угоду укладають, а не „заключають". Проблема не „заключається", а полягає в тому, що... і т. д.

Слово „відміняти", „відмінювати" в українській мові означає робити щось або когось іншим, змінювати. Наприклад, „слово відмінюється так". А коли йдеться про визнання чогось недійсним, незаконним, про припинення дії чогось, то кажемо: „скасовувати", „скасувати": скасувати закон, указ, вирок, заняття.

Замість „оточуюча дійсність" треба казати „навколишня дійсність". Замість „оточуюче середовище" - „навколишнє" або „довколишнє середовище", або ще коротше „довкілля".

Треба казати не „згідно чого", а „згідно з чим" або „відповідно до чого". Наприклад, „згідно з набраними балами".

„Вельмишановний пане професоре, величезне дякую вам за захист рідної мови, а також дякую Бі-Бі-Сі за наданий вам етер. Але, будь ласка, поясніть журналістам, як правильно відмінювати ваше прізвище. Бо їхнє „Мовне питання з професором Пономарівом" немилосердно ріже вухо".

Так от про прізвища: нерідко натрапляємо на помилки при відмінюванні українських прізвищ. У прізвищах на -ів (Ковалів, Пономарів, Косів, Романів) при відмінюванні відбувається чергування: „і" в закритому складі з „о" або „е" у складі відкритому. Ковалів - Ковалева, Ковалевим, Пономарів - Пономарева, Косів - Косова, Романів - Романова.

Ще одне питання: „По радіо чуємо політичну рекламу, - пише один радіослухач - „Тільки з Литвином". Або ось назва радіопередачі: „Україна і час. Діалог з Володимиром Литвином". А може, правильно не „Литвином", а „Литвиним"?
Прізвища типу Литвин, Волошин, Сухомлин є не прикметниками, а іменниками. Литвинами українці колись називали білорусів, а волошин - це застаріла назва румуна. У ролі прізвищ українців нерідко виступають назви народів: білорус, поляк, лях, москаль, швед.

Так само й Литвин. Коли такі прізвища належать жінкам, вони невідмінювані: Ганна Литвин, Ганна Волошин, Марія Сухомлин, Ганною Литвин, Марією Волошин і т.д. Коли носіями цих прізвищ є чоловіки, то кажемо: Микола Литвин, Іван Волошин, Сергій Сухомлин, Миколою Литвином, Іваном Волошином, Сергієм Сухомлином. Як я вже сказав, це не прикметники, а іменники. Тому що присвійні прикметники відповідають на питання „чий": Кузьмин син, Кузьмина дочка. А прізвища іменникового типу відповідають на питання „хто?": Литвин (як пан). Ким? - Литвином (паном). Отже, треба казати, Володимиром Литвином, а не Володимиром Литвиним.