З року в рік українсько-польський кордон перетинає все більше туристів, а кількість прикордонників і пропускних місць залишається без змін. Так само як українські дороги. Навіть уночі без освітлення можна вгадати, що ми вже на території України. Адже ями вітають гостей уже на кордоні. Важко уявити, як цими дорогами їхатимуть вболівальники на матчі в рамках Євро-2012. На заході України водії жартують, що уряд розробив спеціальну транспортну програму під час чемпіонату Європи з футболу, відповідно до якої вболівальників перевозитимуть уночі літаками. Так буде дешевше, оскільки не треба буде інвестувати в автошляхи. Виглядає на те, що уряд вибрав саме такий варіант. Я проїхав дорогами зі Львова до Трускавця, щоб переконатися в їхньому технічному стані. Адже курортний Трускавець буде готельною базою для вболівальників, які приїдуть на матчі до Львова.

Зі Львова до Трускавця, за даними карти Google, можна дістатись двома дорогами - кращою - через Меденичі і гіршою - через Комарно. Подорож повинна тривати неповні дві години. Перебуваючи нещодавно у Львові із робочим візитом, віце-прем'єр-міністр України з питань «Євро-2012» Борис Колесников поставив перед губернатором Львівщини завдання: кожен приїжджий на чемпіонат Європи повинен доїхати зі Львова до Трускавця за годину. Така ціль виглядає досить привабливою, але нереальною. Хіба що чільник мав на увазі авіаперевезення. На практиці проїзд триває (у кращому випадку!) дві з половиною години. Якщо туристи виберуть альтернативний шлях, щоб побачити Городок, Комарно чи село Грушів, відоме як місце явлення Богородиці в 1987 році, їхня подорож зі Львова до Трускавця триватиме понад чотири години.

Найгірші дороги у Дрогобицькому районі. Для прикладу - проїзд 20-ти кілометрового відрізка з окраїн району (Волоща) до Дрогобича триває 45 хвилин. Якщо хтось спробує подолати цю відстань за 20 хвилин, варто мати номер телефону до евакуатора. Адже оминути ями глибиною до півметра неможливо. Тим паче, що цьогорічна повінь розмила деякі ділянки дороги. Нібито поточного року райдержадміністрація виділила значні кошти на ремонт доріг, проте поки що жодних зрушень не видно. Як кажуть мешканці і водії маршрутних автобусів, з десяти машин будматеріалів тільки одна потрапляє на дорогу, решта - на подвір'я приватних осіб. Тому не дивно, що ремонт обмежується до засипання ям звичайнісіньким камінням, яке просто-напросто заливають рідкою смолою.

Ще у травні я звернувся до Державної служби автомобільних доріг в Києві з запитанням про підготовку доріг до Євро-2012 і отримав таку відповідь: «Автомобільна дорога загального користування місцевого значення Дрогобич - Комарно перебуває на балансі Служби автомобільних доріг у Львівській області та потребує проведення робіт з капітального ремонту. На жаль, наявний рівень фінансування дорожньої галузі, визначений Законом України «Про Державний бюджет 2010 рік», не дозволяє у повній мірі забезпечити навіть необхідний комплекс робіт з утримання доріг загального користування, тому на даний час Укравтодором проводиться робота щодо залучення інших джерел фінансування, після врегулювання якої Державна служба автомобільних доріг України повернеться до розгляду порушеного Вами питання». Ця інформація дозволяє сподіватися, що буде краще. З другого боку, ми маємо вже 2010 рік, а робота стоїть, тоді як у Польщі ремонти доріг і будівництво нових автошляхів у зв'язку з підготовкою до Євро-2012 тривають уже кілька років. Отож, якщо в Україні навіть відремонтують деякі дороги терміново, то будуть це одноразові стежини, які після 2012 року знову будуть непроїзними.

Цю конференцію міністрів засновано в 2000 році США та Польщею. Під час 10-го ювілейного засідання, яке відбулося минулого тижня в Кракові, головний дипломат країни переконував міжнародну спільноту, що права і свободи громадян України захищені. Так чи інакше, присутність Костянтина Грищенка серед 70-ти зарубіжних делегацій мала важливе значення для укріплення позитивного іміджу України на світовій арені. Це була також хороша нагода, щоб провести ряд двосторонніх зустрічей, зокрема, з головою Європарламенту Єжи Бузеком, міністром зовнішньої політики та міжнародної торгівлі Канади Лоуренсом Кенноном, чільниками зовнішньополітичних відомств Польщі і Литви.

У той час, коли політики обмінювалися спостереженнями та комплементами, представники органів місцевого самоврядування і неурядових організацій з України черпали досвід у своїх польських колег. Минулого тижня, протягом восьми днів, у Кракові перебувала група мерів, депутатів і громадських діячів з Донецької області. Організаторами робочого візиту були: краківська «Фундація християнської культури ЗНАК» і «Фундація локальних ініціатив Донеччини». Цю ініціативу неурядових організацій фінансувало Міністерство закордонних справ Республіки Польща в рамках програми польської закордонної допомоги в 2010 році.

Коротко про цей візит. Сильвія Гайовнік з Фундації «ЗНАК» розповіла мені, що такого роду візити є одним з пріоритетів діяльності організації. З Україною вона співпрацює вже сім років, в тому чотири роки з Донеччиною. «З огляду на хороші персональні контакти з «Фундацією локальних ініціатив Донеччини», зокрема з Альоною Долею, ми швидко і ефективно вирішуємо ряд питань, пов'язаних з реалізацією проектів (по телефону, електронній пошті). Таке співробітництво будує довіру. Метою наших проектів, окрім обміну досвідом, є, зокрема, будування довіри між українцями і поляками», - сказала Сильвія Гайовнік.

Цього разу до Кракова приїхали фахівці з Новоазовська, Селидового і Тельманового, зокрема мер Новоазовська Олег Сидоренко та мер Тельманового Сергій Алексієнко. Їх цікавили різні питання, наприклад, комунальний сектор, співробітництво органів самоврядування з неурядовими організаціями, активізація громадськості, волонтерство. Приїзд до Кракова був пошуком відповіді на ці питання. Після тижневої роботи - ряду робочих зустрічей і візитів - в Україну повернулися люди з новими ідеями і способами вирішення деяких питань, що, як на мене, є найважливіше.

Наприклад у Новоазовську вже тривають роботи над опрацюванням системи міні-грантів для громадських організацій. Мер Новоазовська Олег Сидоренко, розповів, що його місто налаштоване також на підвищення стандартів роботи міськради завдяки введенню етичних та інформаційних «новинок» з заходу. Тривають також підготовчі роботи з метою налагодження партнерського співробітництва з польським містечком Олькуш.

Своєю чергою, представники міста Селидовe мають намір скористатися досвідом, здобутим у Польщі для роботи з молоддю. Варто вчитися у поляків цілеспрямованості, способів досягнення визначеної мети та уважного ставлення до проблем жителів містечок. Тому в Тельмановому, на базі побаченого, відпрацьовується нова схема вирішення комунальних і соціальних питань, зокрема, організація додаткових занять для дітей і молоді.

Альона Доля з «Фундації локальних ініціатив Донеччини» - співорганізатор проекту - вважає, що в поляків можна багато чого повчитися. «На мій погляд, найголовнішою є зміна свідомості місцевої влади та жителів громад у напрямку «Доброго місцевого врядування», - підкреслила А. Доля. - Також варто запозичити польський досвід у сфері взаємовідносин громадян, публічного та приватного секторів. Тепер же, після повернення в Україну, ми будемо продовжувати роботу не лише в Новоазовську, Селидовому і Тельмановому, а й у інших містах Донецької області».

Як на мене, саме така форма налагодження і розвитку міжнародних відносин є найбільш ефективною. Це найкращий шлях до інтеграції України з Європейським Союзом. Адже бар'єром є не економіка чи політика, а насамперед свідомість. Навіть якщо Київ ніколи не мав би приєднатися до елітного клубу розвинених країн, варто переносити багатолітній досвід Західної Європи на українську землю, щоб покращити рівень життя. Може, це і крапля в морі потреб, але, як стверджує латинська мудрість: крапля точить камінь не силою, а частим падінням. Чим більше буде таких крапель, тим кращою буде Україна.

Також не підтвердилися прогнози соціологів щодо підтримки головних кандидатів у президенти та їхнього рейтингу. В цьому плані більш точними були коментарі політологів.

Після першого туру виборів лідирує Броніслав Коморовський - спікер парламенту, виконуючий обов'язки президента, член «Громадянської платформи» (PO). Цей право-центристський політик здобув 41,5% голосів виборців. Згідно з передвиборними прогнозами Коморовський мав би здобути 46-48%.

Друге місце посів глава ультраправої консервативної партії «Право і справедливість» (PIS) Ярослав Качинський. Його підтримали 36,4% виборців, що є на 4% більше від найоптимістичніших результатів опитувань. Сюрпризом є масштаб підтримки лідера «Союзу демократичних лівих сил» (SLD) Ґжеґожа Наперальського. В той час, коли його виборчий штаб розраховував максимум на 9% голосів, він здобув аж 13,6%. Так само несподіванкою стало п'яте місце лідера «Польської селянської партії» (PSL) і віце-прем'єр-міністра Вальдемара Павляка. Всі передвиборні опитування ставили його на четвертому місці, передбачаючи 4-відсоткову підтримку. Остаточно від здобув неповні 2%.

Політологи і коментатори погоджуються в тому, що перший тур виборів був лише розминкою. Не було серйозної передвиборної кампанії, а дебати між політиками нагадували монолог, а не дискусією про важливі для країни питання. Головний бій відбудеться за два тижні. Зараз же Коморовський і Качинський робитимуть все, що тільки їм під силу, щоб переконати поляків голосувати саме за котрогось з них. Їх чекають не лише теледебати у новому форматі, а й розмови у ширшому складі, за участю Наперальського та Павляка. Адже вони матимуть значний вплив на остаточні результати другого туру виборів, рекомендуючи своєму електорату підтримати цього чи іншого політика. Однак у цьому плані несподіванки не буде. Важко повірити в компроміс між лівими і правими силами - «Союзом демократичних лівих сил» і «Правом і справедливістю». Так само політично необґрунтованою була б підтримка Качинського з боку Вальдемара Павляка - коаліційного партнера «Громадянської платформи» у парламенті.

У той час, коли політики ділитимуть посади і домовлятимуться про це, хто кого підтримає, суспільство, ймовірно, голосуватиме в основному за Броніслава Коморовського. Поляки, які проживають за кордоном, також вважають кращим кандидатом на пост президента лідера «Громадянської платформи». Цікавим є те, що під час першого туру виборів польські іммігранти голосували відповідно до зовнішньополітичних пріоритетів окремих кандидатів. У США і Канаді перемогу здобув Ярослав Качинський, який, так само, як його брат, підтримує польсько-американське партнерство. Своєю чергою в Європі, зокрема в Україні, Росії, Великобританії, Франції, Німеччині, Білорусі, Брюсселі, Литві лідером президентських перегонів став Броніслав Коморовський, для якого першочерговим завданням є європейське співробітництво.

Поки соціологи мовчать, політологи не мають сумнівів. Для оглядачів польської політики все здається чітким і передбачуваним. Під час другого туру виборів найімовірніше перемогу здобуде Броніслав Коморовський. Беручи до уваги той факт, що серед кандидатів у президенти більшість політиків - це ліберальні демократи, їхні голоси перейдуть в основному саме до Коморовського. Ярослав Качинський може розраховувати на підтримку частини електорату так званих «селянських кандидатів». Це, однак, замало для перемоги у боротьбі за президентське крісло.

Упродовж останніх шести років географічно близькі Київ, Варшава і Москва у політичному плані фактично перебували на відстані десятків тисяч кілометрів. У цьому можна звинувачувати того чи іншого політика, ту чи іншу країну. Причин було багато - більше суб'єктивних, ніж об'єктивних. Персональні атаки і негативне ставлення Президентів України і Польщі до Президента Росії і навпаки призвело до багатьох конфліктів та непотрібного напруження. Від початку цього року ситуація поволі змінюється. Перемога Віктора Януковича в Україні стала хорошою інформацією не лише для Росії, а й для Польщі. Адже останній указ Віктора Ющенка про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері був для поляків як ніж у спину. Варшава виступила з ініціативою прийняття спеціальної резолюції Європейським парламентом щодо України. Польські і російські політики тоді одноголосно розкритикували дії Ющенка, вони цитували одні одних, надаючи цьому питанню міжнародного розголосу. І так було аж до виборів. Коли булаву президента України взяв у руки Віктор Янукович, емоції вщухли. В українсько-російських відносинах настала нова ера, що занепокоїло Польщу. Адже поляки бояться, що можуть втратити Україну. І так, і ні. Якщо Польща змінить своє ставлення до Росії, виграє. Більше того, не тільки не втратить Києва, але й зміцнить свою позицію на регіональному, сусідському рівні.

Життя пише свої сценарії. Авіакатастрофа під Смоленськом, повені, дострокові вибори перевернули догори ногами польську політику. Процес потепління у польсько-російських відносинах, який розпочався у 2008 році, прискорила трагічна смерть Леха Качинського. Поляки, однак, не вірять у метаморфоз Володимира Путіна у зв'язку з подіями в катинському лісі. На думку коментаторів, вирішальною є сильна позиція Польщі в Європейському Союзі. Оскільки фінансова криза незначною мірою зачепила польську економіку, а роль Польщі в ЄС з кожним днем зростає, то Кремль вирішив піти в напрямку порозуміння і компромісу з суто прагматичних міркувань.

Обставини, що склалися, відкривають нові можливості для налагодження взаємовигідних відносин між Києвом, Москвою і Варшавою. Вперше після розпаду Радянського союзу є реальний шанс, щоб двосторонні відносини між Україною і Польщею формувалися без подвійного дна. Польща і Росія ймовірно надалі конкуруватимуть між собою відносно України. Варшава послідовно «рекламує» Україну в ЄС, Москва, своєю чергою, хоче перетягнути Київ на свій бік. Однак це суперництво може бути відтепер позитивним. Президенти трьох країн, за умови, що президентом Польщі буде Броніслав Коморовський, підуть саме у цьому напрямку. Хоча три країни мають відносно різні міжнародні пріоритети, немає підстав для того, щоб Україна, Росія і Польща становили свого роду бермудський трикутник.

Спочатку в президентських перегонах стартувало більше п'ятнадцяти кандидатів. У прискореному темпі вони збирали підписи. Остаточно на виборчих бюлетенях буде десять прізвищ, тому що не всім вдалося виконати формальні вимоги. Вирішальний бій відбуватиметься між представниками двох найбільших політичних сил у парламенті - правлячою центристською «Громадянською платформою» (PO) та правоконсервативною «Право і справедливість» (PiS). Перша висунула в кандидати на пост президента спікера Сейму і виконуючого обов'язки президента Польщі Броніслава Коморовського, друга - Ярослава Качинського, брата-близнюка попереднього президента. Власне вони є фаворитами цьогорічної боротьби за президентське крісло.

"ЗГОДА БУДУЄ"
Кілька днів після похорону Президентського подружжя, Броніслав Коморовський міг розраховувати на підтримку 50% виборців. Однак чим ближче до дня виборів, тим менша кількість поляків декларує готовність проголосувати за представника «Громадянської платформи».

Є три основні причини, які пояснюють зміни політичних поглядів польських виборців. По-перше, незвичний для Польщі формат виборчої кампанії. Ніби все відбувається за правилами, але зовсім інакше. Останні події приголомшили політиків. Немає гучних промов, відсутня презентація політичних програм. Поляки не знають ні про внутрішньополітичні погляди кандидатів, ні про їхні пріоритети у зовнішній політиці.

По-друге, велике значення мали паводки у Польщі, а точніше невдалі запобіжні заходи з боку уряду. Опозиція використала цю тему, щоб покласти вину за непрофесійну підготовку до боротьби зі стихійним лихом і його наслідками на плечі правлячої «Громадянської платформи».

По-третє, перевтілення Ярослава Качинського. Після смерті брата він став набагато стриманішим у своїх заявах. Поляки пам'ятають його радикальні промови та гостру критику. Тепер же Качинський поводиться як справжній дипломат і державний муж. З антиросійського, антинімецького і антиєвропейського політика він перетворився на дипломата, відкритого на діалог і співробітництво. Важко оцінити, наскільки цей імідж є щирим і довготривалим. Однак виважений тон його виступів привернув увагу нового електорату.

Згідно з даними опитування за півтора тижні до виборів, за Броніслава Коморовського в першому турі готові віддати свої голоси 46% респондентів, за Ярослава Качинського - 32%. За підсумками польського Інституту опитування «Homo Homini» третє місце посяде 36-річний лідер «Союзу демократичних лівих сил» (SLD) Гжегож Наперальський (6%), а четверте - лідер «Польської селянської партії» (PSL) і віце-прем'єр-міністр Вальдемар Павляк (4%). Отже, згідно з цією інформацією, потрібно буде провести другий тур виборів у липні.

Хоча опитування вказують на лідерство політика «Громадянської платформи», остаточні результати можуть бути іншими. Під час попередньої виборчої кампанії більшість соціологічних даних провіщала перемогу Дональда Туска. Однак у другому турі президентську булаву здобув Лех Качинський. Такий сценарій може повторитися і цього разу.

"ПОЛЬЩА Є НАЙВАЖЛИВІШОЮ"
На відміну від Броніслава Коморовського, лідер «Права і справедливості» має своїх вірних виборців. Його неформально також підтримує польське духовенство. Додатково поляки побоюються монолітного правління «Громадянської платформи». Приклад України, яка - за словами польських оглядачів - є у клішнях «Партії регіонів», має бути попередженням для виборців. З другого боку, поляки пам'ятають роки правління братів Качинських, політичну кризу 2007 року, «автором» якої був тодішній прем'єр-міністр Ярослав Качинський. Сам же Президент Лех Качинський, який мав повторно балотуватися під час цьогорічних виборів, не здобув би перемоги. Перед авіакатастрофою його підтримувало менше ніж 30% виборців. Трагічна смерть змусила поляків переглянути свої погляди відносно політики і заслуг президента. Це, своєю чергою, може вплинути на результати голосування.

З міжнародної точки зору кращим президентом був би Броніслав Коморовський. Росія і Європейський союз розраховують, що саме він переможе. Це сприяло б поглибленню відносин з Польщею. Адже консервативна партія «Право і справедливість» у своєму патріотизмі довіряла лише США. Таким чином, сусіди, а особливо Росія, сприймались як потенційна загроза для польського суверенітету. Винятком була «помаранчева» Україна. Качинський вбачав в особі Віктора Ющенка антиросійського коаліційного партнера. Після перемоги «Партії регіонів» ситуація змінилася. Москва перестала бути спільним ворогом двох народів - українського і польського. Такий підхід відповідає Коморовському і не заважатиме йому в поглибленні відносин з Києвом. Також українському політикуму легше буде знайти спільну мову з центристським Броніславом Коморовським, ніж з консервативним Ярославом Качинським.

Уперше українську горілку марки Nemiroff можна було купити в польських крамницях у 2004 році. Дистрибуцією товарів займалася польська фірма. Попри те, ще не було гучної медіа-кампанії, український бренд підкорив серця мільйонів гурманів. Перш за все поляки оцінили високу якість і витончений смак. Незважаючи на ціну горілки, її популярність зростає з року в рік. У 2007 році реальний зріст обсягів продажу компанії Nemiroff у Польщі перевищив 280 %. Тому не дивно, що власники концерну вирішили купити польського дистриб'ютора. Таким чином у Польщі офіційно зареєстровано фірму Nemiroff Польща.

Польська преса пише про «український потоп». Йдеться про нові плани української компанії, яка має намір здобути левову частку ринку алкогольних напоїв. Фірма невдовзі вийде назустріч ціновим очікуванням споживачів середнього класу. У Польщі - це найбільша група покупців алкогольний напоїв. До сир пір Nemiroff пропонував дорожчі продукти найвищого ґатунку класу топ преміум, здобуваючи третю частину ринку дорогих напоїв. Компанія передбачає, що їй вдасться отримати таку ж частину ринку серед алкогольних напоїв середнього класу в ціновому проміжку від 5 до 7 доларів за пляшку.

З огляду на розвиток фірми, не дивно, що західні компанії зацікавлені у придбанні акцій українського виробника. Адже Nemiroff зараховується до числа світових лідерів. Ймовірно, що вже цього року завершаться переговори відносно продажу 70 % акцій. За підрахунками польський експертів їхня вартість може досягти 300 млн. доларів. Основними конкурентами у боротьбі за право до цінних паперів українського виробника є дві компанії - польська Група Central European Distribution Corporation (CEDC) та американська Група Stock Spirits. Жодна з цих фірм поки що не має сильної позиції в Україні - другому ринку за кількістю споживання алкогольних напоїв. Завдяки придбанню акцій Nemiroff світові лідери могли б збільшити свої прибутки за рахунок вірних споживачів української горілки. Але не тільки це цікавить світових виробників. Польська група хоче вийти на нові ринки, зокрема на український і російський. Американці, своєю чергою, реалізують свій багаторічний бізнес-план. Група Stock скуповує фірми у різних країнах світу, щоб пізніше продати їх на вигідних умовах. Така ж доля чекатиме Nemiroff у випадку його переходу до американської групи. Так чи інакше, українська горілка у Польщі є символом високої якості. Чим більше таких символів, тим сильнішою буде позиція України у світі.

Після авіакатастрофи польські і світові засоби масової інформації представляли нові версії падіння президентського літака. Поляки звинувачували росіян, росіяни поляків. У Варшаві також з'явилися припущення про вину з боку самого Президента Леха Качинського, який міг наказати пілотам приземлитися, з огляду на запізнення. Преса писала про «третього зайвого», який був у кабіні літака. Всі ці спекуляції змусили польський уряд прийняти рішення про оприлюднення протоколу розмов пілотів.

Чорні скриньки зафіксували роботу бортового обладнання та діалоги в кабіні. Відповідно до цих даних, пілоти отримали кілька попереджень про погані природні умови і від своїх польських колег-пілотів, які приземлились перед ними під Смоленськом, і від диспетчера. Пілоти не планували приземлятися за будь-яких обставин. З їхніх розмов випливає, що мали необхідну кількість пального і були готові до посадки в Мінську. Польський Air Force 101 отримав також інформацію про те, що російський Іл-76 з офіційною делегацією на борту виконав два заходи і пішов на запасний аеродром. Безпосередньо перед катастрофою бортовий комп'ютер декілька разів попереджав про необхідність набору висоти і що попереду земля. Однак пілоти проігнорували цю інформацію. Вони спробували підняти літак тоді, коли президентський лайнер був занадто низько. Пілоти усвідомлювали, що трапилося, але було запізно. Другий пілот ужив нецензурного слова. Диспетчер встиг надати інформацію, щоб літак спробував ще раз розпочати процедуру приземлення. За 1 секунду після останнього попередження диспетчера літак розбився. Останнім, що зафіксували чорні скриньки, було нецензурне слово невпізнаної людини, що перебувала в кабіні пілотів.

Як уже згадувалося раніше, польські мас-медіа припускали, що, незважаючи на погодні умови, пілотів змусив приземлитись сам Президент. Отриманий протокол розмов у кабіні не підтверджує цієї версії. За 10 хвилин перед авіакатастрофою в кабіні пілотів був директор дипломатичного протоколу МЗС Польщі Маріуш Казана, який сказав: «Поки що немає рішення Президента, що робити далі». Загадковим «третім зайвим» у кабіні пілотів був головнокомандувач Військово-повітряних сил Польщі генерал Анджей Бласік. Ймовірно, генерал зайшов туди, щоб ознайомитися з ситуацією. Однак жодних команд не давав.

Представник Польщі Едмунд Кліх, який брав участь у роботі комісії з розслідування причин катастрофи президентського Ту-154М, назвав версію загибелі літака. За його словами, в катастрофі винні пілоти. Адже вони знали про те, що на летовищі біля Смоленська немає сучасної системи заходу на посадку за приладами, яка працює у міжнародних портах. Тому вони не повинні були ухвалювати рішення про приземлення в умовах поганої видимості. Вони проігнорували всі попередження з землі і бортового обладнання, що зафіксовано в чорних скриньках. Попри густий туман, пілоти спробували приземлити літак.

Брат-близнюк загиблого Президента Ярослав Качинський, після ознайомлення з протоколом розмов пілотів ствердив, що його оприлюднення було необхідне. Однак на його думку, це не привело до вивчення всіх обставин трагедії. Адже невідомо чому прийнято рішення про посадку літака, незважаючи на інформацію, що не можна приземлятися. Кандидат у президенти запитує, чому всі попередження ігноровано, і сподівається, що остаточно будуть з'ясовані всі причини авіакатастрофи.

Нагадаємо, літак Ту-154М Президента Польщі розбився 10 квітня ц.р. під Смоленськом. Загинув Президент Польщі Лех Качинський з Дружиною, представники уряду, парламенту, військові генерали, керівники різних державних установ, католицькі і православні єпископи.

Членами урядової делегації були зокрема: віце-спікер Сейму Кшиштоф Путра і віце-спікер Сенату Христина Бохенек, останній президент Польщі в екзилі Ричард Качоровський, голова Національного банку Польщі Славомір Скшипек, президент Інституту національної пам'яті Януш Куртика. Всі вони мали взяти участь у меморіальних заходах з нагоди 70-річчя розстрілу польських офіцерів у Катині. Загалом на борту президентського літака Ту-154М було 96 чоловік.

Польща реалізує домовленості, підписані ще Президентом Лехом Качинським, який був палким прихильником розміщення елементів американського «протиракетного щита» саме в Польщі. Свого часу адміністрація Джорджа Буша планувала побудувати в цій країні базу для десяти шахтних антибалістичних ракет-перехоплювачів. Досягнуто навіть ряд письмових домовленостей. Однак зміна варти у Білому домі привела до перегляду політики США відносно розгортання системи протиповітряної оборони (ППО), обмежившись розміщенням лише зенітно-ракетних комплексів «Patriot». Барак Обама вибрав дешевший варіант. Офіційним приводом такого рішення стала переоцінка загрози з боку Ірану. Виявляється, що тепер, на думку американців, вона є значно меншою, ніж передбачав Джордж Буш.

На думку Москви, Польща озброюється проти Росії. Це продовження гри, започаткованої Лехом Качинським, який не палав любов'ю до Кремля і був свідомий того, що присутність американських військових поблизу російського кордону може негативно вплинути на відносини між двома країнами. Росія також неодноразово про це заявляла. Офіційна Москва вважає, що нова система захисту в Центральній Європі спрямована виключно проти Росії. І дійсно, навіщо стільки шуму, якщо в Калінінградській області є багато ракет-перехоплювачів С-300. Вони є також на озброєнні українських повітряних сил. За деякими даними, на території України розміщено аж 47 батарей. За своїми технічними характеристиками системи С-300, які розроблено ще в період існування СРСР, кращі за американські «Patriot». С-300 здатний уражати повітряні цілі на відстані до 70 кілометрів і на висоті понад 25 кілометрів. Жодна ракета, яка б потрапила у повітряний простір України або Росії, не могла б прорватися через ППО цих країн.

Недавно чільник МЗС Російської федерації заявив, що розміщення батареї «Patriot» не сприяє зміцненню ані безпеки, ані розвитку двосторонніх відносин на базі довіри і передбачуваності. Не йдеться про погіршення обороноздатності Росії. Розміщення американських військових одиниць поблизу російського кордону є суто політичним кроком. Адже батарея ППО «Patriot», яка є (або розміщена )на території Польщі, не озброєна і не використовуватиметься найближчим часом за призначенням. Протягом двох років американські солдати навчатимуть своїх польських колег обслуговування зенітно-ракетних комплексів. І лише у 2013 році до Польщі будуть доставлені озброєні ракети ППО «Patriot» і SM-3 (Standard Missile). Відповідно до досягнутих домовленостей, тимчасова база американських військ після 2012 року стане постійною.

З огляду не вищесказане, не дивно, що Росія має сумніви щодо чесності польсько-американських заяв. Тому, у відповідь на ці плани, Росія пообіцяла збільшити кількість своїх ракет у Калінінградській області. Москва не погоджується на порушення військової рівноваги в регіоні. Символічне покращення польсько-російських відносин після авіакатастрофи літака Леха Качинського під Смоленськом не вплинуло на зміну цієї позиції. Ось і кінець очікуваного потепління між Варшавою і Москвою. Глава польського МЗС Радослав Сікорський, коментуючи критику з боку російських дипломатів, заявив, що його країна не буде вибачатися перед Росією за розміщення на своїй території американських ракет. Таким чином, риторика протистояння і звинувачень знову стає основою польсько-російських відносин, повертаючи їх у попереднє русло.

Минулої суботи у Польщі закінчився тиждень України. Без перебільшення - це були сім днів, присвячених української культури. Краків, Познань, Люблін, Варшава, Ельбльонґ - це лише кілька головних міст, в яких відбулися конкурси, виставки та інші культурні події.

У Любліні на сході країни відбулися ІІІ Українсько-польські зустрічі майстрів слова. Почесним гостем та членом журі була українська письменниця Марія Матіос, яка провела ряд зустрічей з читачами також у Каркові і Познані. У самому ж конкурсі брали участь студенти з України і Польщі, які презентували літературні твори сусіднього народу. Основна мета цього заходу - пропагування живого слова та зміцнення українсько-польських відносин.

Своєю чергою, в Кракові відбулися аж два заходи. За сприяння Генерального консульства України в Кракові в «Галереї панорама» у Дворі в Томашовіце відбувся вернісаж українського живопису і ремесел. Свої роботи представили викладачі і студенти Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника з Івано-Франківська. Музичну програму підготували «Капела народних інструментів» i гурт «Джаз Классік». Під час цієї зустрічі укладено ряд угод про науково-культурне співробітництво між українськими та польськими навчальними закладами і культурними установами.

У той самий час студенти Економічного університету в Кракові разом зі своїми колегами з України організували тижневу зустріч з українською культурою. У понеділок в одному з навчальних корпусів відкрито фотовиставку. Поляки мали змогу побачити сучасні українські міста і пейзажі, зокрема кримського півострова. Вівторок був днем Карпат. У молодіжному клубі «Ре» відбулася презентація українських гір, озвучена розповідями мандрівників Україною. В середу краків'яни мали можливість ознайомитися з українським кіно. Організатори провели показ репортажів про Україну, авторами яких є студенти Київського національного університету культури і мистецтв ім. Поплавського. Цікавим елементом презентації були реклами, які є в українському медіа-просторі. Під вечір поляки переглянули фільм Павла Чухрая «Водій для Віри» українсько-російського виробництва, який здобув понад десять премій та нагород. У четвер на території Економічного університету владу в свої руки перебрало козацьке братство.

Протягом тижня відбулося багато цікавих показів та виставок, зокрема виставка музичних інструментів Гуцульщини, вишиванок і дегустація українських традиційних страв. Молодий поет Андрій Любка створив неповторний вечір українського слова. Відбулася також дискусія про вплив історії на сучасні партнерські відносини між Україною і Польщею. На завершення тижня з Україною на краківському Ринку виступив Львівський духовний театр «Воскресіння». Актори на ходулях, спецефекти i вогонь зачарували публіку.

ІІІ Фестиваль культури «Українська весна» - це свято України у Познані. Організатором заходу є товариство «Україна-Польща». З огляду на спільне проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року про Україну говориться часто. Однак мало хто знайомий з сучасною українською літературою, музикою і мистецтвом. Саме тому товариство проводить фестиваль, щоб поляки могли більше дізнатися про своїх сусідів.

Під час фестивалю виступили: оркестр «Київська камерата», Державний академічний театр опери та балету з Донецька, хор «Благовість», джазовий квартет Володимира Соляника. Живе українське слово полякам представили письменниці Наталка Білоцерківець, Олена Голуб і Марія Матіос. У Познані побував також перший Президент незалежної України Леонід Кравчук, який розповів про сучасні політичні процеси над Дніпром. На познанському Старому Ринку в центрі міста відбувся також ярмарок, на якому можна було придбати українські вишиванки і скуштувати ласощів з українського столу. Відкрито перший український ресторан у Познані «Червона калина».

У Варшаві відбувся Міжнародний книжковий ярмарок. Як щороку в рамках виставки пройшов день української книги. У місті Ельбльонґ відбувся 44 Дитячий фестиваль української культури. Участь в цьому заході в основному беруть діти, які проживають у Польщі. Завдяки таким заходам вони можуть ознайомитися з культурою і традиціями своїх батьків. Не тільки вони, а й самі жителі міста, оскільки фестиваль внесено до списку культурних програм Ельбльонґа.

Лише на основі культурних зв'язків між Україною і Польщею можна відверто сказати, що поляки дуже зацікавлені у добросусідських відносинах з українцями. В даний час ставлення до українців у Польщі змінилося. Завдяки таким заходам поляки відкривають багатство та неповторність української землі і народу, а це позитивно впливає на всі інші відносини між сусідами.

Перед початком засідання групи міністрів закордонних справ країн «Східного партнерства» Костянтин Грищенко провів робочу зустріч з Радославом Сікорським. Перші дипломати України і Польщі обговорили ряд питань двосторонніх відносин, зокрема підготовку до чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Міністри торкнулися також більш нагальної проблеми. Польща зараз потерпає від паводка. Стихійне лихо викликане тривалими опадами, що призвели до повені у південних регіонах країни. Найскладніша ситуація спостерігається у Малопольському, Сілезькому та Підкарпатському воєводствах. Багато сімей залишилось без домівок. Щоб допомогти польським колегам подолати наслідки повені, Україна направила рятувальний загін.

Під час цієї зустрічі міністрів затверджено календар співпраці між відомствами країн протягом найближчих двох років. На цьому закінчилися реальні досягнення і домовленості. На відміну від українсько-російських відносин, які в даний час переповнені змістом, Київ і Варшава відійшли від попереднього курсу стратегічного партнерства. В ідеологічному плані нічого не змінилося, однак, як вчить історія, Україна не може одночасно дружити і з Росією, і Польщею. Принаймні так було в козацький період, після Другої світової війни і упродовж останніх двадцяти років.

«Польща завжди була й буде для України принципово важливим партнером», - сказав Костянтин Грищенко під час прес-конференції. Це правда. Однак «принциповість» можна сприймати по-різному. Нова українська влада трактуватиме ці відносини прагматично як один з інструментів чи шляхів досягнення зовнішньополітичних цілей. Це був би непоганий сценарій. Польща дійсно підтримує євроінтеграційні прагнення України і сподівається, що Київ перестане обіцяти і вимагати, не роблячи нічого, крім висловлювання своїх прагнень. Польські та європейські політики час від часу повторюють, що цього недостатньо. Наші чільники не виконують домашніх завдань. Ось і вся таємниця недосяжного членства в ЄС. Так чи інакше глава польської дипломатії Радослав Сікорський підтвердив, що польський уряд надалі буде активно підтримувати Україну у відносинах з Брюсселем. На чому саме це буде полягати - не відомо. Ймовірно, польські дипломати вестимуть кулуарні переговори в коридорах європейських відомств.

Варто згадати, що програму «Східне партнерство» Європейського союзу розроблено саме з ініціативи поляків. Варшава також безперервно наполягає на тому, щоб ЄС встановив безвізовий режим для українців.

Чи після «чемпіонату українсько-російських політичних ігор» Київ врешті зосередиться на європейському напрямку? Хотілося б почути у відповідь «так». Однак я залишаюся помірним оптимістом і прогнозую нові перешкоди та поразки на шляху до недосяжного Європейського союзу.

В Україні і Польщі підготовка до спортивного дійства йде повною парою. В той час, коли чільники двох країн запевняють, що все відбувається згідно з планом, УЕФА погрожує пальцем. Адже ні Київ, ні Варшава не проводили раніше чемпіонату з футболу на такому міжнародному рівні і не мають відповідної інфраструктури. Хто будує нові дороги та готується до забезпечення громадського порядку і сполучення? Звісно, що держава. Спортивні клуби та лобісти можуть лише морально підтримати цей проект. На відміну від Польщі, в Україні ця підтримка має також матеріальне продовження (стадіони в Донецьку і Дніпропетровську).

Нещодавно президент УЄФА Мішель Платіні пригрозив Україні, що у випадку проблем з будівництвом стадіону в Києві Україна може втратити право на проведення Євро-2012. Таких погроз було вже багато, і, ймовірно, ще не раз їх почуємо. Адже 2012 рік не за горами, а підготовка до фіналу чемпіонату Європи з футболу відбувається у черепашому темпі.

Коли Україна разом з Польщею здобули право на проведення цього широкомасштабного спортивного заходу, радості не було кінця. Не стихали коментарі про престиж і фінансові вигоди для країни-організатора Євро-2012. Чи дійсно проведення міжнародного чемпіонату в Україні, яка готується до цього заходу від нуля, принесе багатомільйонний прибуток?

За підрахунками Марка Стікдорна, викладача Management Center в Інзбруку, коли 2008 року в Австрії відбувався чемпіонат Європи з футболу, країна заробила на цьому 287 млн євро. Це вистачило б на 20 км автомагістралі. У Польщі будівництво 1 км автомагістралі коштує в середньому 15 млн євро, в Україні - 9 млн євро.

Колишній глава Укравтодору Вадим Гуржос підкреслює, що 70 % українських автошляхів - а це майже 120 тисяч кілометрів дороги - вимагають ремонту. Щоб Україна змогла досягти європейських стандартів, на ці роботи необхідно виділити більше 17 мільярдів євро. Таких потужних витрат, особливо після фінансової кризи, слабка українська економіка не витримає.

Україна не має розвиненої інфраструктури у сфері туризму і спорту хоча б на такому рівні, як сусідня Польща. І знову центральна і місцева влада змушені сягати до державного гаманця. Не всюди є Ахметов чи Коломойський. На відміну від Польщі, яка є членом Європейського Союзу, Україна не може розраховувати на зовнішню допомогу. А це значна фінансова підтримка. Адже після вступу до ЄС Польща щорічно отримує біля 10 мільярдів євро, більша частина з яких йде на будівництво доріг. Однак це не означає, що Польща не фінансує цих робіт з держбюджету. 2008 року польський уряд виділив понад 3,5 мільярдів євро, а минулого року на півмільярда більше. Цьогорічні витрати на будівництво автошляхів заплановано на рівні 7 мільярдів євро.

Українські державні сейфи в даний час порожні. Попередня влада зробила небагато, а час підганяє. Звідки ж узяти кошти на підготовку до Євро-2012? Віце-прем'єр-міністр Борис Колесников, відповідальний за підготовку країни до чемпіонату, заявив, що уряд планує вирішити цю проблему завдяки випуску багаторічних державних облігацій. Це означає, що Євро-2012 закінчиться, а держава ще кілька років сплачуватиме борги.

Беручи це до уваги, а також загальну суму витрат, навряд чи Україні вдасться хоча б відробити ці кошти. Обіцянки і розповіді про золоті гори та курку, яка несе золоті яйця, - це звичайнісінька казка. Позитивним наслідком проведення Євро-2012 в Україні будуть відремонтовані дороги. Хоча в цьому плані також не варто перебільшувати. Адже коли роботи ведуться поспіхом, якість цих же автошляхів не може бути високою.

За підрахунками деяких експертів, підготовка до проведення Євро-2012 Польщі може обійтися навіть у 40 мільярдів євро. Адже чемпіонат - це не лише стадіони, але дороги, колії, летовища, готелі, громадський транспорт, громадський порядок і т.д. Навіть якщо держава безпосередньо не фінансує будівництва готелів, то робить свій внесок завдяки заохочувальним пільгам для підприємців. В Україні потрібно виділити стільки само коштів або ж навіть удвічі більше, позаяк стан доріг, готельна база і інша супутня інфраструктура є на нижчому рівні, ніж у сусідній Польщі.

Немає сумніву, що проведення Євро-2012 в Україні - це хороша міжнародна реклама. Крім мільйонів вболівальників, які приїдуть на матчі, наші міста побачить весь світ. Цього не можна перевести на гроші. Тому, хоча б з цього приводу, варто погодитись на фінансові витрати і докласти зусиль, щоб добре приготуватися. В іншому випадку великий шанс може завершитися великою компрометацією.

Хто як хто, але політик, який кілька років пропрацював у Москві, повинен знати і розуміти Кремль. Зрештою, не вперше польські чільники презентують сюрреалістичні пропозиції, які могли б послужити за сценарій для голлівудської стрічки. Це насторожує увагу оглядачів. Адже Польща мала бути автором східної політики Європейського Союзу відносно України, Росії та Білорусі. Такі нереальні в даний час пропозиції і оцінки компрометують польських політиків, що не дає їм права називати себе фахівцями у сфері відносин з сусідами на сході - вся східна політика Польщі є малоефективною. Якщо подивитися на сучасні двосторонні відносини з Україною, Росією та Білоруссю, Варшава не має чим похвалитись.

Польсько-російські відносини протягом останніх двадцяти років нагадували мультфільм «Ну, постривай!». На офіційному рівні панувала зима, і лише після авіакатастрофи президентського лайнера під Смоленськом настала весна. Однак сумніваюся, що дійде до літа і що дві країни утримуватимуть хороші відносини. Не вірить у це ряд польських експертів. Серед політиків є занадто багато русофобів, які ефективно блокують розвиток двосторонніх відносин.

Польсько-українські відносини формувалися по-різному. Було стратегічне партнерство, були й малі «холодні війни». Найбільше на цьому полі вдалося досягти Леонідові Кучмі і Александру Квасневському. Після «помаранчевої революції», на жаль, ці відносини були декларативними, і, окрім приємних розмов, не знайшли віддзеркалення у дійсності. Теперішня співпраця є під знаком запитання. Адже свого часу польські політики неоднозначно сприйняли Віктора Януковича як ворога демократії. Ми можемо лише сподіватися, що двостороннє співробітництво між Україною і Польщею не погіршиться і принаймні буде коректним.

Якщо говорити про польсько-білоруські відносини, то бачимо перед собою класичний приклад поразки східної політики Польщі. Варшава і Мінськ надають сигнали на різних частотах. Якщо Лукашенко інколи і споглядає на Захід, то не в бік Польщі.

Чому ж Польщі не вдається знайти спільної мови з сусідами-слов'янами? Можливо, однією з причин є некомпетентність польських політиків. Читаючи сучасні польські газети і аналітичні матеріали, можна зробити висновок, що Варшава поводиться як фахівець з пластичної хірургії. В оцінках політичних процесів, особливо в Україні, яка після «помаранчевої революції» стала предметом зацікавлення польських засобів масової інформації, поляки бачать те, що хочуть бачити: Україна не сприймається такою, якою вона є, а такою, якою вона повинна бути відповідно до польського бачення.

Переглядаючи статті польських і західних авторів, слухаючи виступи польських політиків, я звернув увагу на одну особливість. У Польщі в публіцистичних коментарях і більш глибоких дослідженнях події над Дніпром сприймаються як чисті факти, без ширшого контексту, не беруться до уваги історія, культура, політичні погляди українців. Улюблене заняття польських оглядачів - це придумувати сценарії розвитку і писати рекомендації для українських політиків, начебто Україна була сімнадцятим польським воєводством. У той самий час американські і європейські експерти сприймають Україну більш реально, як складний, живий організм. Вони свідомі того, що, говорячи про зовнішню політику Києва, не можна забувати про геополітичне положення країни між Москвою і Брюсселем. Адже це зумовлює діяльність України на міжнародній арені і її успіх у реалізації стратегічних завдань.

Після трагічної смерті Леха Качинського Київ втратив лобіста в Європі. Після останніх дій Президента і уряду і занадто швидкого та «легкого» поглиблення українсько-російських відносин постає запитання, чи в даний час Україні потрібний лобіст. Чи не почуємо ми за кілька тижнів або місяців з вуст Віктора Януковича: «Прощавай, ЄС»?

Польський депутат у Європейському парламенті Яцек Саріуш-Вольський на хвилях національного радіо висловив своє занепокоєння подальшими відносинами України з ЄС. Він вважає, що дії української влади ставлять під сумнів євроатлантичний курс Києва. Адже кроки щодо газової інфраструктури і Криму можуть збільшити залежність України від Росії та поставити під знак питання її зближення з ЄС. Якщо українці залишаться «за бортом ЄС», відповідальною за це буде сама Україна. Адже Польща зробила все можливе, щоб підтримати українські прагнення. Попередні президенти Александр Квасневський і Лех Качинський не шкодували зусиль, щоб процес розширення ЄС на схід не було припинено.

Польські експерти вважають, що харківські угоди закріплюють вплив Росії в Україні і обмежують її суверенітет у сфері безпеки. Власне це є предметом кремлівської політики. Російська Федерація прагне не лише відновити втрачені позиції в Україні, але й залучити Київ до формування системи безпеки в рамках СНД. Енергетична залежність та присутність Чорноморського Флоту можуть бути використані росіянами під час різних переговорних процесів. Це послаблює позицію України у відносинах не тільки з Росією, а й з іншими країнами. Адже перебування України у зоні російського впливу сприйматиметься міжнародною спільнотою як залежність від Москви, з якою Київ буде змушений узгоджувати свої дії.

Окрім критики на адресу українських політиків, поляки бачать вину також з боку Європейського Союзу, адже відповідь Брюсселя була неповною. Можна сказати, що відповіді взагалі не було, так само як обіцянки про ймовірне членство. Навпаки, європейські, а особливо німецькі політики не бачать України серед числа кандидатів. А повторювана ними фраза, що перш за все Київ повинен подбати про добрі відносини з Москвою, здійснюється як пророцтво.

Звісно, що від самої України залежить, в якому напрямку вона піде - на Захід чи на Схід. Політична переорієнтація, свідками якої ми є, відбувається на базі демократичних процедур, і проводить її легітимна влада. Тому не можна підважити цих дій з формальної точки зору. Натомість є дилема в тому, чи правильно роблять політики? Що буде краще для людей? Де місце України? Проєвропейські політики скажуть, що на Заході, проросійські - що на Сході. А поки що суперечка про стратегічний напрямок триває і Україна залишається посередині - між молотом і ковадлом.

За таких політичних обставин весь час триває з'ясовування причин авіакатастрофи президентського лайнера під Смоленськом. Попри безпрецедентний характер аварії «Право і справедливість» вимагає оприлюднення результатів уже зараз, звинувачуючи уряд у неякісному розслідуванні її обставин. Ця недовіра спрацьовує так як вода на млинське колесо. На сторінках газет і на вулицях з'являється щораз більше теорій про причини катастрофи, зокрема про причетність російських спецслужб. Польські засоби масової інформації поширили відеоматеріали, зроблені одним зі свідків одразу ж після падіння літака, на якому чути кілька пострілів. Однак у даний час польські слідчі розглядають лише чотири версії, повністю відкидаючи ймовірність теракту.

За офіційним повідомленням Генеральної прокуратури Польщі, авіакатастрофа могла статися в результаті технічної несправності літака, поведінки екіпажу, невідповідної організації перельоту або через «поведінку третіх осіб».

Якщо йдеться про «поведінку третіх осіб», можливо, слідчі перевіряють версію про тиск на екіпаж. Президент міг наказати пілотам здійснити посадку, незважаючи на складні погодні умови. Таке припущення обґрунтовується рішенням Леха Качинського під час війни в Грузії. Коли пілоти відмовилися виконувати усне доручення Президента про приземлення на летовищі у Тбілісі, тоді отримали наказ у письмовій формі.

Під час виступу в польському парламенті головний прокурор країни Анджей Серемет заперечив версію, що начебто у літака Ту-154М були технічні неполадки під час старту у Варшаві. На основі зібраних даних відкинув також припущення про невідповідну підготовку пілотів, у тому незнання російської мови. Адже вони не раз здійснювали посадку у Смоленську. Однак на остаточне підтвердження цих тез треба зачекати ще кілька тижнів. Адже слідство триває.

На варшавській Біржі цінних паперів (GPW) цього року дебютуватимуть три українські фірми. Це хороша інформація для української економіки, яка піднімається після важкого періоду. Звістка про вихід вітчизняниx компаній на європейський фондовий ринок також може переконати потенційних інвесторів та донорів української економіки.

На польській біржі незабаром можна буде придбати акції трьох аграрних підприємств - «Мрія Агро Холдинг» з Тернополя, «Агротон» з Луганська та «Дакор Агро Холдинг» з Рівного. Вартість найбільшої з компаній - «Мрія Агро Холдинг» - оцінюється в 700 млн доларів. Однак ця фірма перебуває на стадії подальшого розвитку. Протягом 2010 року Мрія прогнозує дальшу експансію на ринку цукру, підвищуючи його виробництво до рівня 400 тис. тонн. Все це завдяки купівлі цукрових заводів і збільшенню своїх земельних угідь. Нові інвестиції, однак, вимагатимуть значних фінансових ресурсів. Важливим джерелом готівкових надходжень має бути саме продаж акцій на варшавській біржі. Адже фондова біржа є одним із способів залучення капіталу.

Мрія, Агротон і Дакор до сих пір котирувались на німецькій біржі. Незадовільні результати змусили їх перенести свої цінні папери до столиці Польщі. На польському ринку компанії з аграрного сектору зараз оцінюються краще, ніж на інших фондових ринках. Прикладом можуть бути два українські підприємства, які вже кілька років торгують акціями на Варшавській фондовій біржі - це «Kernel» i «Astarta». Минулого року вони продемонстрували понад 200 % динаміку зростання курсів.

Експерти прогнозують, що на варшавській біржі незабаром буде ще більше українських компаній. Польські ЗМІ повідомляють про плани розміщення цінних паперів таких харківських компаній: Sintal Agriculture, Property Management Company Avantazh і Ankor. Головною причиною такого зацікавлення є нижчі кошти підготовки до дебюту, ніж на інших європейських біржах. Розмістивши свої акції на польській біржі, українські компанії автоматично виходять на європейський фондовий ринок. Окрім того, Варшавська фондова біржа здобула високу позицію на міжнародній фінансовій арені. Минулого року вона посіла перше місце в Європі з огляду на кількість дебютів та загальну вартість пропозицій. У 2009 року на Варшавській фондовій біржі дебютували 40 нових компаній.

Поляки не лише заохочують українців стартувати на Варшавській фондовій біржі, але й підтримують потенціал української економіки в країні. Ще в липні 2008 року польська біржа стала акціонером української біржі «Іннекс», придбавши 25 % акцій. Цього ж року було відкрито перше і поки що єдине закордонне відділення Варшавської фондової біржі у Києві.